Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко, Детальна інформація

Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко

Теорія метафори ґрунтовно розроблена світовою літературно-теоретичною наукою, над її проблемами працювало багато відомих теоретиків літератури від античності до наших днів, знаходячи все нові й нові грані цього тропа.

Для уточнення художніх функцій метафор у ліриці Ліни Костенко та їх різновидів ми користуємося такою класифікацією:

– класична метафора;

– метафора-уособлення з його різновидами: метагоге, прозопопея або персоніфікація;

– генітивна метафора (метафора родового відмінка);

– метафора орудного відмінка;

– розкрита, розшифрована метафора;

– метафора-прикладка;

– метафора-симфора;

– метафора-метонімія;

– ланцюжки метафор;

– метафора-метаморфоза;

– текст-метафора;

– метафоричний епітет.

Аналіз метафор у ліриці Ліни Костенко за поданою класифікаційною схемою дав цікаві результати, які викладаємо нижче.

Класична метафора, узагальнене визначення якої міститься в І.Качуровського [1], не посідає великого місця в ліриці поетеси. Частотність її вживання в текстах Ліни Костенко дуже невелика. Для прикладу розглянемо поезію “Настане день, обтяжений плодами”. В цьому рядку вірша уже маємо класичну метафору. Така метафора близька до символа (твори – плоди). Вона є наскрізною для цієї поезії і бере участь у структуруванні вірша – утворює обрамлену композицію (“душа не створить бутафорський плід”). Крім того, метафора-символ “плід” стає основою філософських роздумів автора щодо характеру “плодів”, їх долі і дає їм ціннісну оцінку: “Не страшно їм ні слави, ні хули”. Метафора “плід” обростає утворенням свого антиподу: “Плід – бутафорський плід”. Означення “бутафорський” створює антитезу на рівні однієї метафори, але з полярним значенням.

Отже, метафора “твір-плід” створена на основі древніх асоціацій, бо “плід” завжди був чимось вартісним, і виступає у різних функціях: вона – символ, вона виконує композиційну роль, створює антитезу і формує весь сюжет поезії “Настане день...”.

Або ось ще така метафора: “О, не тривожте, люди, його прах!” (вірш “Чи зрікся Галілео Галілей?”). Класична метафора “прах” містить у собі декілька відтінків значення, які стають прозорими у контексті: “прах” – це Галілео Галілей, це пам’ять про нього, це його велич у віках і, попри усе, це його непохитність: він не зрікся.

Метафори-уособлення та їх різновиди (метагоге і прозопопея) вживаються Л. Костенко чи не найчастіше (понад 500 разів) [2] і є чи не найвагомішим стилетворчим фактором. Наприклад: “тонесенько плаче ріка”, “колосочки проти сонця жмуряться”, “весна підніме келихи тюльпанів”, “колише хмара втомлені громи”.

Прозопопея або персоніфікація – це надання речам, явищам, поняттям властивостей істот:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман.

(“Мене ізмалку люблять всі дерева...”)

У поезії “Велосипед ночує на балконі...” прозопопея стає наскрізною і виконує дві функції: композиційну (обрамлення) і функцію антитези, бо з’являється зіткнення і протиставлення “велосипед – коні”. Між початком і кінцем рамки “велосипед – коні” поетеса дає різні образи з переносним значенням: “Сміється кожна квітка конюшини, регоче пилом Сагайдачний шлях”; “Сміються гори, доли і вершини...”; “Сміється хміль...”; “Сміється місяць...”. Таким чином, у вірші стикається все те, що тяжіє до “живих коней” і “велосипеда”. Природа сміється з велосипеда, але що з того: перемагає велосипед, прогрес. У даному випадку “велосипед” стає не тільки основою уособлення, а символом прогресу:

А що із того, що сміються коні?

Нема тих коней. Є велосипед.

Або ще одна строфа з поезії “Син білявого дня і чорнявої ночі...”: