Національна етика у творчості Олега Ольжича, Детальна інформація

Національна етика у творчості Олега Ольжича

“Провідною ідеєю українського народу від світанку віків є Ідея Слави – тобто беззглядна цінність героїчного повнення призначення людини. Це “іскати собі чти, а князю слави” – “Слово о Полку Ігоревім”, “Князем слава і дружині, амінь!”. Це “як слави зажити”, “слави добувати”, “слава не вмре, не поляже” – “преславного Війська Запорозького” і “Славних Гетьманів”. Це, нарешті, коронна ідея Шевченкового духа й цілої новітньої української літератури – “Слава України”. Не диво, що вже від 1917 року стала вона гаслом націоналістичного руху” [5, 231].

Ці рядки із статті Олега Ольжича “Націоналістична культура” (1940). Вони вказують на героїчне начало етики (назване “ідеєю Слави”), що її сповідував автор “Веж”.

Микола Ільницький поділяє поетичну спадщину О.Ольжича на “археологічну” та публіцистичну, зазначаючи водночас, що це лише зовнішній поділ тих творів. Дійсно серед ліричних високохудожніх поезій митця можна знайти вірші, як і розкривають злободенні події, дають моральні настанови, містять політичні пристрасті. Коли ще взяти до уваги цілу низку статей, тоді однією із головних тем усієї творчості О.Ольжича можна виділити національну етику. Член ОУН (м. ін. голова Культурної референтури) мусив задумуватися над майбутнім нації, уявити собі її майбутнє, створити проекти духовного і культурного відродження України.

У своїх публіцистичних виступах поет говорить про мораль, показує, де лежить межа між Добром і Злом, а у віршах раннього періоду пристрасно звинувачує горе-патріотів, яких не бракувало в період існування Української Народної Республіки:

За шмат гнилої ковбаси

Ти батька й матір продаси

І говориш Христу: “Єси,

О, поможи братів продати,

Продать сестер, о Божа Мати,

Дітей, дружину, все продати,

Щоб випнутись на гору й мати,

Що мають господa й магнати!” [5, 34]

Це, очевидно, є вигуком молодечого серця (на той час О.Ольжичеві було чотирнадцять років), запереченням “споживацького” менталітету. Подібні іронічні картини запроданців і перевертнів повторюються в різних альбомних і сатиричних поезіях, які були написані протягом 1920-х років (“Метаморфози”, “Вже ціла зграя збіглась їх”). Напр. більшовицьке керівництво УРСР назване “зграєю”, а його діяльність окреслена як “бенкет шакалів і гієн”, де вони (більшовики) лижуть, плямкають і качаються над “чорним і роздутим тілом” країни.

Згодом, готуючи окремі твори до збірки “Рінь”, поет став більш стриманим у вираженні своїх почуттів. Поезії з “Ріні” переважно відтворюють давні часи, вони пов’язані з працею археолога, яку тоді виконував О.Ольжич у Чехословаччині, а також в Австрії, Галичині, Італії, США та Югославії. Інколи серед них відчутні мотиви, спільні з “неофіційними” творами, гумористичною частиною творчості автора. У картинах дитинства О.Ольжич показує чесних і слухняних дітей, які продовжуватимуть національні традиції батьків. Буває й так, що юнаки втікають від спокійного родинного дому, подаються на море, до темного лісу, щоб відчути небезпеку, побачити новий і незнаний світ, про який з острахом розповідали їм старші.

Такий сюжет уперше з’являється в жартівливій поезії 1926 р. “Святки, іменини, вистави”. Герой (мабуть, є уособленням дев’ятнадцятилітнього Олега Кандиби-Ольжича) – “упертий”, “в неділю із дому тікав”. Збунтований проти батьків і їхнього способу життя він утікає до лісу, щоб там ходити й заспокоювати пориви свого серця. Через шість років О.Ольжич пише вірш “Приходили. Стрічали шану й страх”, де відображає завойовників південних земель ще до народження Христа. Суворі й войовничі колонізатори беруть собі за жінок місцевих дівчат, які народжують їм дітей, що залишаються, “наче вовченята”, так само непосидющі й неспокійні, мріючи про далекі, небачені краї. Можна припустити, що цей їхній життєвий динамізм, прагнення чогось нового (може навіть слави) автор оцінює позитивно, як бажану модель життя.

Окрім активного життя (боротьба за свої ідеали, бажання нових досвідів), що його виражають й такі слова, як “ризик” та “відвага”, О.Ольжич сповідує й інші моральні цінності. Серед них є напр. “витривалість” (синонімами до неї виступають ще “вірність” і “стійкість”). З особливою гостротою оце прив’язання до своїх обов’язків автор “Ріні” змальовує на прикладах програної боротьби, коли герої знають, що вони приречені на поразку, але до кінця не хочуть скоритися перед ворогом і вступають у бій без жодної надії на будь-який успіх.

Читаючи поезію “У Цезаря, в одній з останніх книг” про облогу міста Аварикум у Галлії, видно, що автор симпатизує не звитяжним войовничим римлянам (хоча найчастіше поет описує події з точки зору переможця), а галлам, у яких він вбачає духовну перемогу, бо вони вміють вибрати між рабським животінням та смертю, що тоді стає єдиним способом визволення. Тут виразно відчувається дух філософії Георга Гегеля: раб буде рабом тільки тоді, коли він захоче ним бути та коли переконає самого себе, що це для нього єдиний можливий спосіб існування [7, 221]. Слід, однак, пам’ятати, що це Гегель, читаний крізь призму філософії Ф.Ніцше (у Гегеля пан також не може бути до кінця вільний, бо пана в ньому визнає слабкий раб, він теж обмежений страхом; Ніцше вірить у те, що цілковита свобода таки існує і тільки раб є обмежений у своїх бажаннях, пан – ніколи), позаяк усе покоління захоплювалося творами автора “Поза добром і злом”.

Звертаючись до фантастичних і легедарних персонажів, український письменник символічно вказує дорогу власній Батьківщині. Так буде у випадку “Люкреції”, де смерть безневинної, чесної жінки стає причиною для всенародного повстання проти місцевих тиранів і запровадження розумного керівництва в державі, яке згодом дозволить “щоб полонили море кораблі і легіони сушу полонили”:

О, дяка, дяка! Неземна! Прегарна!

Таж буде все лише твоїй хвалі:

І мудрий устрій римської землі,

І Поле Марса, і холодна Карна [5, 62].

Варто звернути увагу на абстрактні поняття військових чеснот, символізовані у творі елементами архітектурного простору. І це не дивно: як закоханий у минуле археолог, О.Ольжич, неначе грек або римлянин, персоніфікував ідеї Слави, Справедливості, Мужності у вигляді конкретних осіб або предметів. Поле Марса є, власне, таким знаком військового, бадьорого, переможного духу, який притаманний римлянам із часу вигнання останнього короля. Цікаво перегукується цей твір із хрестоматійним віршем Є.Маланюка “Не хліб і мед слов’янства”, що закінчується славнозвісним прагненням:

Щоб власний Рим кордоном вперезав

І поруч Лаври станув Капітолій [4, 84].

Важливе місце у творчості О.Ольжича займає тема боротьби духовного і тілесного. З одного боку, поет – дитина свого часу, і він не лишається байдужим, коли йдеться про культ фізичного здоров’я, спорту, сили м’язів. Про це свідчить хоча б такий фрагмент, у якому говориться про Ольжичеве покоління:

Воно зросло з шукання і розпуки,

Безжурно-мужнє, повне буйних сил,

Закохане в свої тугії луки