Полеміка Франка з Вороним, Детальна інформація

Полеміка Франка з Вороним.

Формування артистичного типу поведінки в поезії Миколи Вороного.

М. Вороний народився у 1871 році на Катеринославщині, дитинство пройшло під Харковом. Мамині пісні, «Кобзар» і все таке. Закінчив початкову школу, реальне вчилище у Харкові, а потім у Ростові. У Ростові читав багато новітньої рос літератури, зблизився з народниками і разом з драгоманівцем С. Ерастовим орг. «Українську Громаду». Після арештів і трусів В виключили з 7-го класу училища з забороною вчитися. Драгоманівець Вороний рушив до Софії, де якраз викладав Драгоманов, але, приїхавши до Львова, дізнався, що Драгоманов помер. Виїжджає до Відня, вчиться там в університеті, відтак переводиться до Львова. Саме у Львові В знайомиться і зближується із Франком. Співпрацює в його журналі «Житє і слово», допомагає Франкові у виданні журналів «Громадський голос», «Радикал», на деякий час стає актором і режисером театру «Руська Бесіда».

Свої літературні погляди Вороний висловив на сторінках «Літературно-наукового вісника» у 1901 році, закликавши висилати для альманаху твори «хоч з маленькою ціхою оригінальності, з незалежною вільною ідеєю, з сучасним змістом, де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що манить нас своєю недосяжною красою. . .» Бажав дати укр читачеві альманах, зміст якого можна було б поставити поряд з найкращими західноєвропейськими зразками. Це звернення С. Єфремов назвав «маніфестом українського модернізму». Явно віддавав перевагу естетичному звучанню, витонченій, досконалій формі, «штуці заради штуки», аніж соціальному, громадянському боку. Фактично він закликав до втечі від реального життя. Франко пише Вороному «Послання», у відповідь на яке Вороний пише вірш «Іванові Франкові», в якому ще раз стверджує: високе, справжнє мистецтво мусить єднатися з боротьбою за гармонійне щастя людини. Поет не може стояти осторонь жорстокої дійсності. Його душа шукає відради, забуття. Тільки рядки високої поезії, що народжуються за незалежними законами творчості, «тягар життя скидають і душу раєм надихають», тільки така поезія не може залишити читача байдужим. Він не був прихильником «чистого мистецтва», не закликав тікати від реальності у світ містики, не проповідував бездійності в мистецтві. Поет творить за законами краси. Поезія – «свободний», творчий дух, який живиться, наповнюється реальним життям, який нікому не закувати у кайдани. Вона не бездумна, не байдужа до волі народу. Гасло поета: «іти за віком і бути цільним чоловіком».

 І. Ф. «Посвята Миколі Вороному»

Миколо, мій друзяко давній,

Ідеалісте непоправний!

Навіяв ти на душу чару

З далекого Катернодару;

Мов звук трембіти в полонині

Тому, що блудить по долині,

Пустив ти слово різко, сміло,

Що в серці дивно защеміло:

«Пісень давайте там, поети,

Без тенденційної прикмети,

Без соціального змагання,

Без усесвітнього страждання,

Без нарікання над юрбою,

Без гучних покликів до бою,

Без сварів мудреців і дурнів,

Без горожанських тих котурнів!

Пісень свободних і безпечних,

Добутих із глибин сердечних,

Де б той сучасних, горем битий,

Душею хвильку міг спочити».

Гай-гай, Миколо, ще й з пеньками!

Лиш мід твоїми пить устами!

Бий своїм словом, бий доразу

Котурн і фальш, пустую фразу!

Гони їх з пісні на псю маму,