Поняття особистості.
Слово особистість ("personality") в англійській мові походить від латинського "persona". Спочатку це слово означало маски, що надягали актори під час театральної вистави в давньогрецькій драмі. Раб не розглядався як персона, для цього треба бути вільною людиною. Вираження "втратити обличчя", що є в багатьох мовах, означає утрату свого місця і статусу у визначеній ієрархії. У російській мові здавна вживається термін "лик" для характеристики зображення обличчя на іконі.
Потрібно відзначити, що в східних мовах (китайській, японській) поняття особистості зв'язується не тільки і не стільки з обличчям людини, але і з усім його тілом. У європейській традиції обличчя розглядається в опозиції з тілом, тому що обличчя символізує душу людини, а для китайського мислення характерне поняття "життєвість" куди входять і духовні, і тілесні якості індивіда.
Як у східному, так і в західному мисленні збереження свого "обличчя", тобто особистості - це категоричний імператив людського достоїнства, без чого наша цивілізація втратила би право називатися людською. Наприкінці XX століття це стало справжньою проблемою для сотень мільйонів людей, через вагу соціальних конфліктів і глобальних проблем людства, що можуть стерти людину з лиця землі.
Таким чином, з самого початку в понятті "особистість" був включений зовнішній, поверхневий соціальний образ, що індивідуальність приймає, коли грає визначені життєві ролі - деяка "личина", суспільне обличчя, звернене до навколишніх.
Цікаво відзначити, що латинський термін "homo" восходит до поняття "гумусу" (ґрунту, пороху), з якого зроблений людина, а в європейських мовах "man" виробляється від "manus" (рука). У російській мові слово "человек" має корінь "чоло", тобто чоло, верхня частина людської істоти, що наближає його до творця.
Отже, навіть етимологічні особистісні характеристики людини несуть різне змістове навантаження в залежності від тієї чи іншої культури і цивілізації.
Першим поняттям, з якого варто починати вивчення проблеми особистості, є "індивід". Дослівно воно значить неподільну далі частку якогось цілого. Цей своєрідний "соціальний атол", окрема людина розглядається не тільки як одиничний представник роду людського, але і як член якоїсь соціальної групи. В історії філософії і соціально-політичної думки відомий індивідуалізм - філолофсько-етична концепція, що затверджує пріоритет особистості перед будь-якою формою соціальної спільності, що виходить із представлень про атомарности індивіда.
Набагато більш змістовний інший термін "індивідуальність", що означає унікальність і неповторність людини у всім багатстві її особистісних якостей і властивостей. Людина виступає спочатку як “особь”, "випадковий індивід" (Маркс), потім як соціальний індивід, персоніфікована соціальна група, і потім як особистість. Особистість тим значніша, чим більше в її переломленні представлено загальних, загальнолюдських характеристик.
Індивідуальність - не просто "атомарність" людини, скоріше характеристика її одиничності і своєрідності, що виводять за рамки цієї одиничності. Інакше індивідуальність людини не відрізнялася б від індивідуальності скажемо стільця чи столу. Добре сказав з цього приводу сучасний німецький філософ Ю. Хабермас, "моя концепція мене самого" має сенс лише тоді, коли людина визнається і як взагалі особистість, і як саме ця індивідуальна особистість.
З іншого боку, не менш справедливе твердження, що людина є множинність і в неї, як вважає, наприклад, Г.М. Гурджиев, "немає індивідуальності...немає єдиного великого Я". Людина розділена на безліч малих "я". Напевно правий і Оскар Уайльд, що стверджував, що душа людини не може бути осягнена людським розумом: “Ти сам – остання з усіх таємниць”.
Звернемося до проблеми генезису, походження особистісних особливостей людини. Виникає питання – коли народжується особистість?
Очевидно, що до новонародженої дитини термін “особистість” не прикладаємо, хоча всі люди з'являються на світло як індивіди і як індивідуальності. Під останнім розуміється те, що в кожній новонародженій дитині унікально, неповторним образом відбита як у генотипі, так і у фенотипі вся його передісторія.
Багато передумов особистісного розвитку закладаються ще у внутрішньоутробному періоді, що вимагає відповідне осмислення в рамках визначеного світогляду.
“Криза народження” має не тільки фізіологічне значення, але багато в чому визначає параметри психічної діяльності дорослої людини. Перший крик - це крик “ні!”, підкреслюють сучасні фахівці - це відмова від того, що називають життям. Відображення насильницької, ображаючої, репресивної по своїй природі обстановки народження людини досліджував С. Грофф. Він систематизував і узагальнив ембріональні переживання пацієнтів, що знаходяться в зміненому стані свідомості, і на цій основі розробив методику “другого народження”.
У плані особистісного самовизначення людини важливо підкреслити, що людина приходить у життя з досвідом народження, а до народження з досвідом пренатальної спільності. Більш того, останні дані науки з приводу специфіки генома людини говорять про те, що ми знаходимося в найглибшому спорідненні з живою і неживою природою й у цьому зміст передумови особистості кожного багато в чому визначається природним обґрунтуванням людини.
Отже, немовля - уже виражена, яскрава індивідуальність, і щодня його життя збільшує потреба в різноманітних реакціях на навколишній світ. Буквально з перших днів життя, з перших годівель, формується свій, особливий стиль поводження дитини, так добре пізнаваний матір'ю і близькими. Індивідуальність дитини наростає до двох-трьох літнього віку, що порівнюють з мавпою по інтересі до світу й освоєння власного “Я”. Велике значення для подальшої долі мають особливі “критичні” моменти, під час яких відбувається збереження яскравих вражень зовнішнього середовища, що потім багато в чому визначає поводження людини. Вони носять назву "імпресінга" і можуть бути дуже різними, наприклад, музичною п'єсою, що потрясла душу історією, картиною якоїсь події, зовнішнім виглядом людини.
Подальший розвиток особистості зв'язаний з “походженням” інших вікових періодів і з, іншої сторони, - з особливостями розвитку дівчаток і хлопчиків, дівчат і юнаків. Вік, як, професія, коло спілкування, епоха – усе це формує особистість. На життєвому шляху неминучі і злети – як правило, у юності й у віці 30 - 40 років і застої(25-30, 40-45). Рубежами в житті людини стають відрив від батьківської родини, створення власної родини, народження дітей і т.п.
Становлення особистості відбувається в процесі засвоєння людьми досвіду і ціннісних ориентаций даного суспільства, що називають соціалізацією. Людина учиться виконувати особливі соціальні ролі, тобто учитися поводитися відповідно до ролі дитини, студента, чоловіка і т.д. усі вони мають виражений культурний контекст і, зокрема, значно залежать від стереотипу мислення. Якщо немає важких уроджених дефектів розвитку головного мозку, наслідків родової чи травми захворювання, то становлення особистості – підсумок взаємодії людини і суспільства. У плині життя людина може в тім чи іншому ступені втратити особистісні риси внаслідок розвитку хронічного алкоголізму, наркоманії, важких захворювань ЦНС і т.п. у принципі особистість може “вмерти” у ще живій людині, що говорить про складну внутрішню структуру цього феномена.
Перша грань Я – це так називане тілесне чи фізичне Я, переживання свого тіла як втілення Я, образ тіла, переживання фізичних дефектів, свідомість чи здоров'я хвороби. У формі тілесного Я ми відчуваємо не стільки особистість, скільки її матеріальний субстрат – тіло, за посередництвом якого вона виявляє себе й інакше проявитися не може. Тіло - дуже великий внесок у цілісне відчуття власного Я – про це усім відомо з власного досвіду. Особливо велике значення тілесне Я здобуває в підлітковому віці, коли власне Я починає виходити з людини на передній план, а інші сторони Я ще відстають у своєму розвитку.
Друга грань Я – це соціально-рольове Я, що виражається у відчутті себе носієм тих чи інших соціальних ролей і функцій. Домінування соціально-рольового Я – риса бюрократа, що мислить себе як втілення визначених посадових функцій і державних інтересів – і нічого крім цього Я не містить.
Третя грань – психологічне Я. Вона містить у собі сприйняття власних рис, диспозицій, мотивів, потреб і здібностей і відповідає на запитання “який я?”.
Четверта грань Я - це відчуття себе як джерела активності чи навпаки пасивного об'єкта впливів, переживання своєї свободи чи не свободи. Його можна назвати екзистенціальним Я, оскільки в ньому відбиваються особистісні особливості вищого екзистенціального рівня, особливості не якихось конкретних особистісних структур, а загальних принципів відносин особистості з навколишнім її світом.
Нарешті, п'ята грань Я- це самовідношення чи зміст Я. Найбільш поверхневим проявом самовідношення виступає самооцінка - загальне "+" чи "-" відношення до себе. Варто розрізняти : самоповага - відношення до себе як би з боку, обумовлене якимсь моїми реальними достоїнствами чи недоліками - і самоприйняття - безпосереднє емоційне відношення до себе, що не залежить від того, чи є в мені якісь риси, що пояснюють це відношення. Не менш важливими характеристиками самовідношення є ступінь його цілісності, интегрированности, а також автономності, незалежності від зовнішніх оцінок.
Виділяють кілька великих соціальних типів особистості, що просліджуються на всьому історичному шляху розвитку людства:
“Діячі” - для таких головне - активна дія, зміна світу й інших людей, включаючи і самого себе, “мислителі”- це люди, що за словами Піфагора, приходять у світ не для того, щоб змагатися і вимагати, а дивитися і міркувати, люди почуттів і емоцій - які гостро почувають, як “тріщина світу” (Р. Гейне) проходить через їхні серця, гуманісти і подвижники - відрізняються загостреним почуттям відчуття щиросердного стану іншої людини, як би “вливаються” в нього, полегшуючи щиросердні і тілесні страждання.
В основних культурах і цивілізаціях Землі склалися визначені типи особистостей, що відбивають особливості Сходу і Заходу. Так, якщо порівняти європейський канон особистості, що відбиває ідеал цивілізації Заходу з японським, як моделлю культур Сходу, то очевидні істотні розходження. У європейській моделі особистість розуміється як визначена цілісність, а для японців більш характерне сприйняття особистості і її вчинків як сукупності декількох “кіл обов'язків” - стосовно імператора, батьків, друзів, самого себе і т.д.
Нарешті, існуючі світові релігії виробили свій нормативний ідеал особистості, що відбиває сутність і догматичний стрижень кожної релігії. Так, християнський ідеал особистості в основі своєї має любов до Бога і любов до ближнього, що нерозривно зв'язано, в ісламській моделі особистості строге і бездоганне виконання волі Аллаха, для особистості вихованої в дусі буддійської традиції, головним є усвідомлення чотирьох “шляхетних” істин і готовність слідувати “вісімковому” шляху досягнення просвітління. Т.ч. в рамках трьох світових религий можна виділити і різні типи особистості і шляхи її удосконалення
Зрозуміло, цим не вичерпується діапазон даного поняття і, мабуть, що більшість людей сполучать у собі ознаки різних типів особистостей, а іноді відбувається і зміна ведучих установок. Тут важливо зрозуміти одне – вибір особистісного шляху і поле його діяльності – результат вільного волевиявлення людини. Тому особистість немислима поза феноменом волі, а словами Гегеля, щира природа людини “є воля, вільна духовність”.
Свобода особи і відповідальність.
|
Скачати "Реферат на тему Поняття особистості у соціології"
