/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Екзистенціальна філософія, її основні напрями, Детальна інформація

Тема: Екзистенціальна філософія, її основні напрями
Тип документу: Реферат
Предмет: Філософія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1373
Скачати "Реферат на тему Екзистенціальна філософія, її основні напрями"
Сторінки 1   2   3  
Контрольна робота з філософії.

Тема 27. Екзистенціальна філософія, її основні напрями.

План.

1. Культурно-історичні передумови становлення екзистенціалізму.

Проблема буття людини і буття світу.

2. Людина в умовах відчуження, соціальних криз і граничних ситуацій, сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії.

3. Вирішення проблеми життя і смерті, сутності та існування людини в філософських концепціях М.Хайдеггера, Ж.П.Сартра, А.Камю.

1. Культурно-історичні передумови становлення екзистенціалізму.

Проблема буття людини і буття світу.

Виникнення екзистенціальної тенденції в сучасній світовій філософії було підготовлено кризовою ситуацією в розвитку філософії, яка склалася на початку 19 ст. На той час класична філософська парадигма Нового часу, орієнтована на отожнення основних характеристик світу зі специфічними характеристиками природи або “світового духу”, структурно адекватного природі, вичерпала можливості свого розвитку.

В цих умовах формується нова філософська парадигма з новими акцентами у змісті філософствування. “…Традиційно просвітницькому об’єктивізмові протиставляється суб’єктивізм, раціоналізмові – ірраціоналізм, натуралістичному сцієнтизмові – гуманізм, фаталістично забарвленому детермінізмові – волюнтаристський лібертизм, механістичній унітарності буття – “вітальний” універсум “життєвого пориву”, “несвідомих потягів”, активних “вибухів” волі тощо” [Бичко,159].

Ще однім вагомим культурно-історичним явищем стає набуття сучасною цивілізацією всесвітнього характеру. Відповідно і філософія стає світовою, тобто її напрями та школи поширюються в планетарному масштабі, зберігаючи водночас своє етнічно-ментальне забарвлення.

Криза властивого попередній добі просвітницького способу філософствування виявилась в усвідомленні філософами неспроможності використання традиційних підходів і світоглядно-методологічних орієнтацій для розв’язання нових питань, що постають перед філософською думкою.

В 19 ст. з’являються такі нові напрями філософії, як неогегельянство (Ф.Бредлі, Дж.Ройс, Б.Бозанкет та ін.), неокантіанство (О.Лібман, Г.Коген, П.Наторп та ін.). Представники цих напрямів намагаються “прочитати” класиків нетрадиційно, роблячми акцент на індивідуалізмі та ірраціоналізмі.

Нарешті, одним з найбільш яскравих історико-філософських явищ 19-початку 20 ст. стала так звана “філософія життя” (А.Шопенгауер, Е.фон Гартман, Ф.Ніцше, З.Фрейд, В.Дільтей та ін.), яка поставила в центр своєї уваги проблеми співвідношення буття людини і буття світу. “На противагу класичній традиції, що розглядала дійсність як жорстко детерміновану первінним упорядковуючим началом (сукупністю механічних законів, розумом, богом тощо) систему, представники “філософії життя” оцінюють навколишній світ як “хаотичний потік життя”, нестримно активний життєвий універсум”[Бичко,161].

Незважаючи на несхожість поглядів різних представників “філософії буття”, іх спільною рисою стає намагання протиставити раціоналістичній традиції Просвітництва свою ірраціоналістичну антитезу На думку А.Шопенгауера, розум, свідомість відіграють у бутті людини скромно, суто технічну роль, позаяк основні життєво важливі для неї процеси (зачаття, розвиток організму, загоювання ран тощо) відбуваються без участі інтелекту. З.Фрейд відводить свідомості лише підпорядковану роль “механізму захисту” від руйнівних впливів зовнішнього середовища, а основним стимулом всіх дій людини він вважає сферу несвідомих потягів, нестримних, алогічних, аморальних.

Подібне тлумачення “філософія життя” пропонує і для буття світу. За своєю сутністю він є нерозумним, алогічним, ірраціональним. Упорядковуючу функцію у хаотичному потоці буття здійснює “світова воля”. Пізнання прибічники “філософії життя” розуміють не як традиційне пояснення, що зводить невідоме до відомого, а як так звану герменевтику – витлумачення тексту, орієнтоване на його імманентне розуміння. Фрейд широко застосовував герменевтику для тлумачення сновидінь, заміни вихідних принципів теорії міфологічними елементами і т.і.

Фрейдизм наклав величезний відбиток на філософію, гуманітарні науки, взагалі на менталітет західного суспільства. Це дозволяє вважати його своєрідною передумовою поширення екзистенціалізму. Проте фрейдизм не є власне екзистенціалізмом, це інший, самостійний і не менш впливовий напрям у філософії 20 ст.

Безпосередні витоки екзистенціалізму як філософського напряму викладено в працях С.К’єркегора, який вперше сформулював антитезу “екзистенції” та “системи”, маючи на увазі філософську систему Гегеля. “На противагу панлогізму,…переконаному, що буття до найдрібніших подробиць прозірне для думки, без залишку вкладається в поняття, К’єркегор стверджує, що екзистенція є те,що завжди випадає з розуміння за допомогою абстракцій. Звідси випливає теза про непридатність наукового метода в самопізнанні людини”[Совр.зап.фил.,388].

За К’єркегором, екзистенція є “внутрішнє”, яке постійно переходить у зовнішнє, предметне буття. Позаяк предметне буття виражає собою “несправжнє існування” людини, знайдення екзистенції передбачає вирішальний вибір, за допомогою якого людина переходить від споглядально-почуттєвого способу буття, детермінованого зовнішніми факторами середовища, до “самого себе”, єдиного і неповторного.

Впродовж тривалого часу погляди К’єркегора існували як ізольований феномен духовного життя країн Скандинавії. Історичною подією, яка безпосередньо посприяла перетворенню екзистенціалізму на філософський напрям світового значення, стала Перша світова війна. Вона завдала значних потрясінь всьому соціально-економічному укладу європейського суспільства, передусім його ліберально-християнській ідеології. Як відомо, важливим елементом цієї ідеології було переконання в нездоланності прогресивного руху людства, спричиненого досягненнями науки й цивілізації. Але Перша та особливо Друга світова війна з організованим фашистами геноцидом виявили разючий брак гуманності в самому фундаменті науково-технічної цивілізації – у відносинах між людьми. Це спричинило значне поширення екзистенціалізму, що став найпопулярнішою течією думки в Західній Європі в 40-60-х роках 20 ст.

До культурно-історичних передумов становлення екзистенціалізму слід віднести крах моральних норм і цінностей у свідомості мільйонів європейців, що відбувся в 20 ст., поширення в суспільстві нігілізму, криза релігійної традиції, справжнє руйнування всіх підвалин, якого ще незнала історія. Індустріальна цивізація змогла завоювати всю землю, але виявилася неспроможною створити свої стійкі духовні цінності. Цю цивілізацію створила людина, яка звільнилася від будь-яких цехових і станових обмежень у підприємницькій діяльності. Це спричинило технічні й промислові успіхи, але не забезпечило автоматичного прогресу індустрії, науки і культури, що засвідчили вже перші десятиріччя 20 століття. “Дві світові війни, криваві революції і контрреволюції, боротьба за переділ світу й колоніальні війни, моральне здичавіння мешканців мегаполісів – все це реальність нашого століття. Зростання технічної могутності зробило людинобога, позбавленого всіляких норм, що стримують, ще небезпечнішим – спочатку для інших народів, а згодом і для самої людини-титана, що діє на знебоженій землі…Прометеївський бунт, героічне “самоподолання”, аристократизм “вибраних” – ці теми Ніцше були підхоплені філософами-екзистенціалістами” [А.Руткевич,13].

2. Людина в умовах відчуження, соціальних криз і граничних ситуацій, сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії.

Словник “Современная западная философия” пропонує таке визначення поняття “відчуження” : “Відчуження (нім. – Entfremdung, англ. – alienation) – відносини між суб’єктом і якоюсь його функцією, що складаються в результаті розриву їхньої первісної єдності, що веде до зубожіння природи суб’єкта і зміни\x00B4збочення, переродження природи відчуженої функції; а також процес розриву цієї єдності”[Совр.зап.фил.,225].

З точки зору екзистенціалізму, одним з істотних джерел відчуження є процес перетворення техніки в самостійну силу, що існує по власних законах. “Так, за Ясперсом, технічне відчуження стало центральним, позаяк техніка чим далі більше переповнює предметне буття людини, функціонуючи та змінюючись за чужими людській Самості законами” [Совр.зап.фил.,226].

У.Баррет та інші американські екзистенціалісти вбачають джерело відчуження не тільки в техниці, а й у раціоналістичній філософії, особливо в логічному позитивізмі.Справа в тому, що прийняття установок раціоналізму, концепцій об’єктивної істини і об’’ктивного часу примушує людину жити жити за законами так званої наукової картини світу, що є причиною відчуження. Отже, подолання відчуження можливо на щляху переорієнтації людини на суто особистісне світосприйняття і адекватний йому спосіб життя.

Інакшої точки зору дотримувався К.Ясперс. На його думку, подолання відчуження полягає в розвитку комунікації, у глибоко індивідуальному і інтимному спілкуванні, у вихованні в собі здатності до дискусії, у протистоянні всякому фанатизму.

Ж.-П.Cартр стверджував, що невідчужуваність свободи людини, з одного боку, і фундаментальна конфліктність міжособистісних відносин, з іншого, антитеза творчої індивідуальної практики і безликого, інертного соціального буття з необхідністю породжують відчуження. Цей філософ розрізняв “синхронічне” та “діахронічне” відчуження. Останнє є результатом опредмечивання, воно постійно присутнє у предметній діяльносчті людини.

М.Хайдеггер розглядав відчуження як форму існування людини в обезличеному світі повсякденності. На його думку, відчуження виявляється у виконанні індивідом соціальних ролей, в підпорядкуванні його суспільним нормам поведінки, мислення, мови.

Важливе місце в екзистенціальній філософії посідає проблема буття людини в умовах соціальних криз. Можна навіть сказати, що екзистенціалізм немислимий без психології катастрофи, відчуття кризи. Невпевненість людини в майбутньому, страх перед завтрашнім днем, збитками в бізнесі чи втратою зайнятості зробили страх онтологічною, тобто властивою буттю, характеристикою людини.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар