/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

ТБ і МИ. Що побачив Володимир Саппак і чого він не передбачив, Детальна інформація

Тема: ТБ і МИ. Що побачив Володимир Саппак і чого він не передбачив
Тип документу: Реферат
Предмет: Інше
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 991
Скачати "Реферат на тему ТБ і МИ. Що побачив Володимир Саппак і чого він не передбачив"
Сторінки 1   2  
***

Отже… Правий був Саппак. Завжди важко починати писати. Важко зібрати до купи думки і кинути їх на папір. Час спливає, треба змусити себе працювати. А зараз би ввімкнути телевізор, забути про все, і спостерігати над пранням Малахова чи сльозами Герасим’юк… Стоп.

Ми і телебачення. Ні. Я і телебачення. Моє телебачення. Коли втомлююсь за день, то іноді ловлю себе на думці: “ат, зараз би влягтися на дивані, схопити до рук рідний пульт і вклеїтись в екран, щоб ніхто мене не чіпав”... Саме так я отримую насолоду від пасивного відпочинку. З того екрану до мене летять позитивні емоції, цікава інформація, приємна музика. А я не напружуюсь, мені комфортно. Працюйте для мене, шановні телевізійники! Люблю їсти перед телевізором. Ранком мені треба обов’язково, коли я збираюся на заняття, слухати шум екрану. Без нього буде якось тихо, не звично, сонно. Це незамінна частина мого домашнього затишку. Але я не фанатію. Магія “безплатного видовища” не полонила мене настільки, щоб я могла нехтувати заради телевізора спілкуванням з друзями, вечірніми прогулянками. Я не здатна весь вільний час присвячувати блакитному екрану. Телевізор не стане повноцінним замінником людського спілкування. І все ж телебачення роз’єднує нас, щоб об’єднати. Не даремно зріє епоха глобалізації. Стривайте, що це я вже пишу? Простежуються тези Саппака… Думки 40-річної давнини перегукуються з нинішніми. Так, так…

***

Хоча…

Клац. Японський канал. Ми маємо змогу поглянути, що зараз виробляють вузькоокі. Клац. Росія. Кремль. Путін серйозно так мовить про ставлення до війни з Іраком. Клац. Америка. Буш висловлює співчуття родинам загиблих астронавтів внаслідок катастрофи. І усе це якісна чітка кольорова картинка з ідеальним звуком.

Де тут чудо? Це надто звично. Що для нас телебачення? Ми не вважаємо його мистецтвом. І зовсім не так серйозно ставимось до нього, як колись Саппак. ТБ — це побут, засіб масової інформації. Телевізор давно набув тої буденності, що і каструля, тарілка, диван. ТБ — це насамперед бізнес і видовище. В ефірі сьогодні те, що має високий рейтинг, а не високий рівень культури. Тепер пропонуються шоу-програми, в яких яскраво пропагується підлий спосіб заробітку — «Слабое звено», «Алчночть». І в усьому присутня штучність. Рекламна брехня, породжена

2

гонитвою за грішми. Крізь усе проникає нікчемний метал. ТБ рухається з часом, і екран — це його відображення. І я дивлюсь. Я дивитимусь ілюзію об’єктивності.

Телеведучі. Всі наразі тяжіють до імпровізації, максимальної природності. Ніхто вже не читає в ефірі паперів, не диктує заздалегідь завчені тексти. (Телесуфлер до уваги не беремо). Усі намагаються видатися якомога свійськими простими людьми. Вони телегенічні, органічні. Телерепортажі давно відбуваються без попередніх репетицій та інсценувань. Одну тезу Саппака виправдано. Так, штучність, неприродність, награвання не припустимі. Нинішнє професійне телебачення, наскільки можливо, позбавилось цієї вади. Немає офіціозу, навпаки, забагато панібратства, простоти. Телезірки часто у розважальних передачах дозволяють собі сленг, а декотрі навіть гнуть мати (Отар Кушинашвілі). Такою манерою спілкування вони точно стають ближчими до людей!

Тепер оператори, показуючи глядацьку залу, часто схоплюють найбільш кумедні моменти: якась жінка чухає потилицю, два парубки сперечаються, малюк висолопив язика тощо. Це нормально, це з життя, це цікаво. Камера не боїться природності. Це реальне телебачення. Еге ж, реальне. “Життя зненацька” — згадую справедливе передбачення Саппака. І дійсно сьогодні ми захоплено спостерігаємо за людьми в “прихованій камері”. Підглядаємо за їх поведінкою та взаємовідносинами “за склом” і на безлюдному острові. Однак не в документальному варіанті! Почасти це видовище цілком ігрове і створене режисером. Саппак немов у воду глядів, заїкнувшись 40 років тому, що документальне та ігрове телебачення розвиватимуться паралельно, даючи певний синтез. Часто створюється ілюзія, що монтоване шоу, яке транслюють в запису, відбувається в теперішньому часі, зараз. ТБ загострює “ефект присутності”, ним сьогодні масово користуються. Це найголовніша сила телебачення. Вважається “круто”, коли програма іде у прямому ефірі, коли в блоках новин є прямі включення з різних куточків світу, коли паради, виступи, свята транслюються в реальному часі. Задля цього ефекту телекомпанії купують дуже дороге обладнання, витрачають гроші на оплату великої кількості обслуговуючого персоналу тощо.

Інколи у новинах екстрені сюжети випускають в ефір без монтажу, у такій якості, в якій вони є. І за цим стоїть не тільки і не стільки вимога оперативності, а маніпуляція сприйняттям глядача. “Тут нічого не вирізано, все правда” — немов говорять нам з екрану. Це підкреслює хронікальність матеріалу, зміцнює силу впливу ТБ. І такий момент також не обминув у своїй книзі Саппак: “Но что если окажется, что на телевидении именно неотобранность материала

3

составляет для нас особую привлекательность, рождая впечатления о его полнейшей достоверности?”

ди екранного розкриття особистості, які сьогодні широко практикуються: інтерв’ю, диспут, імпровізація, “підглядання” (життя зненацька). Гадаю, в цьому переліку легко впізнати сучасні ток-шоу (“підглядання”) “За склом”, “Фабрика зірок”, дебати, дискусії, інтерв’ю-ток-шоу (“Принцип доміно”), ліричні бесіди (Жіночі історії Оксани Пушкіної) тощо. Знаючи про всі ці секрети “рентгену характеру”, ним маніпулюють, його використовують для створення іміджу політиків, зірок. Це вже PR. Ще одна можливість телебачення — створювати потрібні вигідні образи, характери, вигадувати нові риси, штучно наділяти людину позитивними якостям. Тобто формувати громадську думку. Усі повірять, якщо це буде професійно. Та я відволіклась.

Фільми на телебаченні. Є і погані, є і добрі. Ідея “повторного фільму” посіла тут чільне місце. Наразі рідко лише один раз показують фільм. На декотрих каналах є ранкові повтори, особливо серіалів. До речі, Саппак у своїй книзі обмовився: “… домашний экран — это домашний экран, и для него можно специально снимать картины как бы «ограниченного пользования»”. Так і сталося. Однак він і гадки не мав, що з’явиться пошесть замилених опер для домогосподарок та інших різноманітних серіалів. Проте, виходять на екрани і цілком пристойні документальні телефільми. Це журналістські розслідування, кіноподорожі (“Клуб мандрівників”) тощо.

А тепер про своє, наболіле. Якби ви знали, як мене верне від нагієвських “вікон”. Це просто відверте знущання над телебаченням, відверта брехня. Настільки безсоромного постановочного шоу я ще не бачила! Приходять до студії ідіотські люди, мабуть, актори погорілого театру і розігрують перед публікою скандали, конфлікти, викривають один одного, б’ються, сваряться, коротше, з’ясовують стосунки. А подається ця маячня ніби чистісінька правда.

4

Буцімто одна з учасниць конфлікту вирішила поставити усе на свої місця і розібратися у проблемі через телепрограму. Ось короткий зміст розіграної в ефірі ситуації. Приходить тітка і говорить, ніби з нею переспав її співробітник. Все б добре, та той тепер уникає її і переконує, що нічого між ними бути не могло, бо він імпотент. Приходить цей парубок з дружиною, і вони підтверджують діагноз. Однак раптом з’являється інша дівчина, яка представляє людям усю правду. Виявляється, що парубок зовсім не імпотент, він дурить дружину. Звідки вона про се знає? Звісно, ця дівчина з ним спить! Результат: жінка кидає чоловіка. Причому гра героїв програми настільки погана, що неозброєним оком легко визначити підступ. Та й так очевидно, навряд якась нормальна людина насмілиться винести з хати бруд на загальний розсуд, щоб зганьбитися на всю країну. Отже справжніх героїв програми зі справжніми історіями там просто бути не може. Тому єдиний вихід — це штучне відтворення, як в поганому театрі. До речі. Знову Саппак правий: “… на стыке телеведения и театра таятся (я убеждён) и ещё обнаружаться новые, непознанные телевидения будущего.” “Предлагаемые обстоятельства”. Так я згодна, проте це не естетичний, а в даному випадку взагалі спотворений взаємозв’язок. Хоча в декотрих ситуаціях елементи постановки сприймаються нормально, і вони навіть потрібні. Але хай їм грець.

Я категорично не погоджуюся з іншим твердженням Саппака: “Телевидение искусство величайшего нравственного потенциала. Таким видится его будущее.” Ха-ха-ха-ха. Рожеві мрії. Все навпаки. Суцільна деморалізація, вульгарність. Розв'язність на екранах припустима і навіть заохочується. Чим коротша спідниця у ведучої — тим більший рейтинг у програми і тим більше грошей від реклами. А вже описане шоу “Вікна” — це просто взірець сучасного деморалізованого ТБ.



Годі. Ось, що основне, ось в чому секрет. Володимир Саппак — провісник нинішнього синхрону. Мені, як майбутньому телерепортеру, особливо знадобиться засвоєння основного закону ТБ. “На телебаченні зображення у всіх випадках, переважає над звуковим супроводом, враження зорові над враженнями слуховими”. Саме так. Акцент робиться на картинці, а закадровий текст чи синхрон тільки доповнює непоказане.

...Минуло багато часу. Треба перепочити. Попити кави і глянути новини.

***

5

Мій головний висновок. Володимир Саппак побачив силу ТБ в “ефекті присутності”, “рентгені характеру”, природності, максимальному наближенні до життя, до правди, “побачив” сучасне телекіно і натякнув на взаємозв’язок ТБ і театру. І це 40 років тому. Тоді йому було невтямки, що у ХХІ столітті екранне видовище втратить своє моральне обличчя.

І не бути! Не бути ТБ вже ніколи мистецтвом. Багато тверджень Володимира Саппака виправдали себе в майбутньому. Однак декотрі принципи ТБ, декларовані ним тоді, нині гіпертрофувалися і переросли подекуди у низьку вульгарну форму. А телебачення — це публіцистика, ЗМІ. Хоча не міг тоді цього передбачити Саппак. У 60-70 роки на телестудіях великого значення надавали художній редакції, а найпрестижнішою вважалася літературно-драматична редакція. Змінюються часи, змінюються пріоритети, зміщуються акценти.

6

Київський національний університет культури і мистецтв

Інститут кіно і ТБ

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар