/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Функціональні основи життєдіяльності організму людини, Детальна інформація

Тема: Функціональні основи життєдіяльності організму людини
Тип документу: Реферат
Предмет: Інше
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1371
Скачати "Реферат на тему Функціональні основи життєдіяльності організму людини"
Сторінки 1   2   3   4  
Пізнання суті життя – одна з найважливіших проблем і завдань людства. Дати наукове визначення суті життя, вказати принципову різницю між живим і неживим дуже важко.

Сучасне діалектно-матеріалістичне визначення життя таке: життя – це якісно особлива форма існування матерії, вища в порівнянні з фізичною і хімічною формами її існування, яка являє собою біологічну форму руху матерії. Живі тіла на Землі, це відкриті, саморегульовані і самовідтворювані системи, що складаються з білків і нуклеїнових кислот, жирів, вуглеводів тощо. У живих тілах відбуваються не тільки хімічні перетворення і здійснюються складні фізичні процеси. Тут мають місце якісно нові біологічні (обмін речовин, енергії, інформації) та інші (дискретність, структурність і зменшення ентропії) закономірності неживої природи.

Рівень знань кінця ХІХ ст. Дозволяв вважати, що основним субстратом життя є білок. У світлі сучасних уявлень субстратом життя вважають увесь комплекс речовин, які належать до двох класів біополімерів: білків і нуклеїнових кислот. Сьогодні на Землі немає жадної живої системи, яка б не містила в собі сукупності білків і нуклеїнових кислот. Більше того, всі основні процеси, що характеризують життя, пов'язані з комплексними властивостями цих сполук. Встановлено, що субстратом життя є тільки комплекс різноякісних сполук; окрема молекула або навіть група молекул якого-небудь одного типу сполук не може бути носієм життя.

Російський біохімік В. О. Енгельгард (1894-1984) відзначав, що „у здатності живого створювати порядок із хаотичного теплового руху молекул полягає найбільш глибока, корінна відміна живого від неживого. Тенденцію до упорядкування, до створення порядку із хаосу є не що інше, як протидія зростанню енергії”. Під ентропією розуміють процес розсіювання енергії, який полягає у переході всіх видів енергії у теплову і рівномірному розподілі її між усіма тілами природи. Принципу ентропії підкоряються всі тіла неживої природи.

Життя існує у формі відкритих систем. Живі системи безперервно обмінюються з навколишнім середовищем енергією, речовиною та інформацією. Не дивлячись на це, у живих системах на відміну від неживих відбувається вирівнювання енергії. Живі організми, будучи відкритими системами, постійно беруть енергію. З навколишнього середовища, завдяки чому знижують ентропію всередині себе і підвищують її у навколишньому середовищі.

До числа фундаментальних властивостей, сукупність яких характеризує життя, відносяться: самооновлення, яке пов'язане з потоком речовини і енергії; самовідтворення, яке забезпечує наступність між генераціями біологічних систем, що змінюють одна одну; саморегуляція, яка ґрунтується на потоці речовин, енергії та інформації.

Характеризуючи явища життя, Ф. Енгельс у роботі „Діалектика природи” писав: „Життя є спосіб існування білкових тіл, істотним моментом якого є постійний обмін речовин із зовнішньою природою, що їх оточує, при чому з припиненням цього обміну речовин припиняється і життя, що приводить до розкладу білка” (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – Т. 20. – С. 568). При цьому Ф. Енгельс відмічав, що обмін речовин може мати місце і між тілами неживої природи. Проте принципово обмін речовин як властивість живого якісно відрізняється від процесів обміну в неживих тілах.

Така риса як подразливість характерна всьому живому і є однією з загальних властивостей всіх тіл природи – властивості відображення. Вона пов'язана з передаванням інформації із зовнішнього середовища будь-якій біологічній системі (організму, органу, клітині) і проявляється реакціями цих систем на зовнішнє подразнення. Отримання необхідної інформації забезпечує у біологічних системах саморегуляцію, яка здійснюється за принципом зворотного зв'язку.

Саморегуляцією в організмі підтримується постійність структурної організації – гомеостаз (гр. homoios - рівний, незмінний, stasis – стан). Для організмів характерна постійність хімічного складу, фізико-хімічних властивостей. Всі живі істоти здатні підтримувати стабільність внутрішнього середовища.

Для біологічних систем на різних рівнях організації властива адаптація (лат. adapto – пристосовую) – пристосування живого до мінливих умов середовища. В основі адаптацій лежать явища подразливості та характерні для неї адекватні відповіді. Адаптації виробились у процесі еволюції як наслідок виживання найбільш пристосованих. Без адаптацій неможливе підтримання нормального існування.

У зв'язку з тим, що життя існує у вигляді окремих (дискретних) біологічних систем (клітин, організмів тощо), а існування окремо взятої біологічної системи обмежене у часі, підтримання життя на будь-якому рівні пов'язане з репродукцією. Будь-який вид складається із особин, кожна з яких рано чи пізно перестане існувати, але завдяки репродукції (розмноженню) життя виду не припиняється. Розмноження всіх видів, що живуть на Землі, підтримує існування біосфери. Само відтворення на молекулярному рівні зумовлює особливості обміну речовин живих організмів у порівняння з неживими тілами.

Спадковість забезпечує матеріальну наступність (потік інформації) між поколіннями організмів. Вона тісно пов'язана з репродукцією (авторепродукцією) життя на молекулярному, субмолекулярному і клітинному рівнях. Завдяки спадковості з покоління в покоління передаються ознаки, що забезпечують пристосування організмів до середовища існування.

Мінливість – це властивість організмів набувати нових морфофіологічних або біохімічних ознак чи втрачати колишні, тобто ця властивість протилежна спадковості. У першу чергу мінливість пов'язана з „помилками” при репродукції.

Одна з основних характеристик всього живого – здатність зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища. Цю характеристику (властивість) називають гомеостазом (гр. homoios - рівний, незмінний, stasis – стан). Гомеостаз виражається у відносній сталості хімічного складу, осмотичного тиску, стійкості основних фізіологічних функцій у організмах рослин, тварин, людини. Гомеостаз кожної особини специфічний і зумовлений її генотипом.

Регуляторні гомеостатичні механізми функціонують на рівні клітин, органів, організмів і популяцій. Живі організми являють собою відкриті системи, які мають багато зв'язків з навколишнім середовищем. Ці зв'язки здійснюються через нервову, травну, дихальну, видільну системи.

У процесі обміну речовин з їжею, водою, при газообміні у організм із навколишнього середовища надходять різноманітні хімічні сполуки. У організмі ці сполуки змінюються і перетворюються, зрештою уподібнюються до хімічного складу організму і входять у його морфологічні структури, але не залишаються постійно. Через певний період засвоєні речовини піддаються руйнуванню, вивільняючи нагромаджену у них енергію, а продукти розпаду видаляються у зовнішнє середовище. При цьому зруйновану молекулу замінює нова, не порушуючи цілісності структурних компонентів організму.

Організми знаходяться в умовах безперервно змінюваного середовища, на них часто діють несприятливі фактори, але, незважаючи на це, основні фізіологічні показники продовжують перебувати у певних параметрах і організм підтримує стійкий стан здоров'я протягом тривалого часу. Зміни навколишнього середовища викликають прямо чи опосередковано якісь зміни у функціях організму, проте ці відхилення відбуваються порівняно у вузьких межах завдяки процесам саморегуляції, а потім відновлюються до початкового стану. Таким чином, поняття гомеостазу не пов'язане із стабільністю процесів. У відповідь на дію зовнішніх факторів відбуваються деякі зміни фізіологічних показників, а включення регуляторних систем забезпечує підтримання сталості внутрішнього середовища являє собою властивість, яка виробилась у процесі еволюції і закріплена спадково.

Імунні механізми гомеостазу. Імунна система ссавців і людини. Властивість імунного захисту виникла у процесі еволюції як функція живої системи, яка забезпечує збереження біологічної індивідуальності, збереження біологічної індивідуальності, збереження гомеостазу (лат. immunitas – звільнення, свобода).

В організмі хребетних імунна система анатомічно не складає єдиного цілого, вона розташовується окремими скупченнями: тимус (вилочкова залоза), лімфатичні вузли, селезінка, кістковий мозок. зв'язок між ними підтримується через систему кровообігу. У кістковому мозку містяться стовбурні клітини, здатні до міграції; за виразом імунолога Р. Б. Петрова (1981), вони є своєрідним „насінним матеріалом” для всіх лімфоїдних тканин, тому кістковий мозок можна вважати одним із центральних органів імунної системи.

Порушення гомеостазу, які пов'язані з дефектами імунної системи. У клініці відомі захворювання, які пов'язані з природженими дефектами імунної системи. Наприклад, при недостатності розвитку тимуса немає Т-лімфоцитів, порушений трансплантаційний і протипухлинний імунітет. При недостатності розвитку В-системи тимоцити збережені, але у крові відсутні гамма-глобуліни, організм не продукує антитіл.

У нормі імунна система не продукує антитіл проти власних тканинних білків. Існує ряд хвороб, які розглядають як наслідок спотворення імунної реакції – так звані аутоімунні хвороби. Наприклад, множинний склероз – дуже небезпечна хвороба, при якій розвиваються аутоімунні реакції, що спрямовані проти тканин центральної нервової системи.

У 1981 р. була виявлена нова хвороба – синдром набутого імунного дефіциту (СНІД). Вірус, який викликає це захворювання, був відкритий Р. Галло (США) і Д. Монтан'є (Франція) у 1983 р.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ -1) відноситься до групи ретровірусів (РНК-вмісних вірусів). Вірусна РНК, потрапляючи у клітину-мішень, за допомогою фермента зворотної транскриптази трансформується у ДНК. Клітинами-мішенями є Т-лімфоцити, найважливіші компоненти імунної системи. При наступних поділах вражених Т-лімфоцитів буде відтворюватися і вірусна ДНК. Таке приховане носійство у одних людей швидко переходить у хворобу, а у інших може не проявлятися роками. Причини цього невідомі, але припускають, що це може бути пов'язане із здатністю вірусу мутувати з виникненням більш вірулентних штамів. У 50 % інфікованих СНІД виникає протягом 5 – 10 років.

f

-на ймовірність, що її дитина заразиться СНІДом.

Подразливість як гомеостатична реакція. Підтримання гомеостазу пов'язане з наявністю у живих організмів такої властивості, як подразливість, тобто здатності організмів відповідати на впливи зовнішнього і внутрішнього середовища певними активними реакціями.

Подразливість – одна із основних властивостей життя. Сприйняття подразнення здійснюється спеціальними утворами – рецепторами. Рецептори – це спеціалізовані сприймаючі структури. Вони звичайно складаються з нервових утворів, які здатні перетворювати енергію зовнішнього подразнення у біоелектричний потенціал – нервовий імпульс.

Здатність клітин і тканин відповідати на подразнення називається збудливістю. Це складна біологічна реакція, яка проявляється у зміні фізичного, фізико-хімічного і функціонального стану клітин.

Органи і структури, в яких в результаті збудження виникають відповідні реакції, називають ефекторами.

У тварин з нервовою системою розвинувся особливий тип відповіді – рефлекси. Рефлекс (лат. reflexus – відбиття) – реакція організму на зовнішнє або внутрішнє подразнення при участі нервової системи. Розрізняють рефлекси безумовні – природжені та умовні, що виробляються у процесі життя.

Сторінки 1   2   3   4  
Коментарі до даного документу
Додати коментар