/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Основні напрямки розвитку інвестиційної політики України, Детальна інформація

Тема: Основні напрямки розвитку інвестиційної політики України
Тип документу: Курсова
Предмет: Економіка
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1303
Скачати "Курсова на тему Основні напрямки розвитку інвестиційної політики України"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8  
Вступ

Специфічним економічним законом капіталістичного способу виробництва а нині – держав СНД (внаслідок капіталізації їх економіки) е циклічний характер його розвитку. Основна фаза цього розвитку – економічна криза: менш як за два століття капіталістична система господарства пройшла 21 цикл і 21 кризу.

Найглибшою за майже 5 століть існування капіталізму була американська економічна криза 1929 – 1933 року. Вона характеризувалася масовими банкрутствами підприємств, колосальним зростанням армії безробітних, втратою дрібними акціонерами своїх акцій (внаслідок їх повного знецінення) тощо. В цей час уряд США очолював президент Ф.Рузвельт, який першим із керівників капіталістичних держав усвідомив, що без широкомасштабного втручання держави в економіку вона не зможе вийти з кризи, яку породила сама ж ринкова економіка. 1970 – 1980-ті роки увійшли в історію економічного розвитку як роки кризових ситуацій в країнах соціалістичного спрямування. Так звана криза економіки частково призвела до краху найбільшої імперії соціалістичного табору СРСР і формування незалежних держав, зокрема України. Як показав досвід, перехід від тоталітарної, адміністративно-командної до демократичної, ринкової економіки супроводжується загостренням кризових явищ. Так, з кінця 1990 року на Україні триває економічна криза, найважливішими ознаками якої є: по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства. Так національний дохід в Україні за 1991 – 1993 роки у незмінних цінах знизився на 42%, виробництво продовольства – на 47%, промислової продукції на 42%.

За перше півріччя 1994 року спад виробництва порівняно з відповідним періодом 1993 року становив 36%. По-друге стрімкі темпи інфляції: у 1992 році вона становила близько 3000%, у 1993 році – понад 10000%. В 1994 темпи інфляції значно скоротилися (до 860%), але за рахунок ще більшого скорочення темпів приросту національного доходу. По-третє, у різкому зниженні життєвого рівня населення. За різними оцінками цей показник погіршився приблизно у 6 разів. По-четверте, у швидкому зростанні армії безробітних. Станом на 1995 рік кількість офіційно зареєстрованих безробітних наближається до 0,5 млн., а приховане безробіття (працівники, які перебувають у вимушених відпустках, працюють неповний робочий день) становить близько 40% від загальної кількості працюючих. По-п’яте у стрибкоподібному зростанні дефіциту державного бюджету.

Так, якщо в 1991 році цей дефіцит становив близько 12%, то в 1993 році 25% внутрішнього продукту (найбільший із країн Східної Європи та колишнього СРСР). У 1994 році дефіцит державного бюджету в абсолютних даних досяг 108 трлн. крб.(або 23% державного бюджету). По-шосте, у різкій поляризації суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з другого – катастрофічно знижується життєвий рівень більшості населення.

Так мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, а це породжує реальну загрозу генетичному фонду української нації. Слід зазначити, що в Україні, як і в інших країнах СНД, триває не криза перевиробництва, а криза недовиробництва. Навіть у 1997 році тривало падіння виробництва, головна причина – низький рівень інвестицій, і насамперед – через несприятливий, інвестиційний клімат в країні. Але основними факторами соціально-економічної катастрофи в Україні є: ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР; ті, що породжені “реформаторами” з часу проголошення незалежності України; а також фактори, зумовлені необхідністю самого переходу економіки у нашій державі. Рівновага сучасної економічної системи ґрунтується на широкомасштабній діяльності держави, а насамперед на антикризовому регулюванні. Тому й спрямовуються на подолання цих кризових явищ економічна політика, найважливішим елементом якої виступає активізація інвестиційної та інноваційної діяльності у сфері структурної і якісної перебудови господарства. Адже без цілеспрямованої економічної політики держави, інвестиційної політики зокрема, подолати гостру і затяжну економічну кризу, перейти у фазу стабілізації і зростання суспільного виробництва неможливою. Разом з тим, успішне проведення політики, подолання соціально-економічної кризи потребує значних фінансових і матеріальних ресурсів.

Інвестиції, їх суть, види та значення.

Інвестиції (від латинського investio - одягаю) – довгострокові вклади капіталу в галузі економіки всередині країни та за кордоном. Розрізняють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції (financial investments) являються контрактами, оформленими на папері, такими, як звичайні акції та облігації. Реальні інвестиції це вклади капіталу у промисловість, сільське господарство, будівництво та інше, тобто інвестиції в який-небудь вид матеріальних активів, таких, як земля, обладнання, заводи тощо. У примітивних економіка основна частина інвестицій представлена реальними, в той час коли у сучасній розвиненій економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Ці дві форми інвестицій повинні взаємодоповнювати одна одну, а не конкурувати.

Разом з тим, існують ще й валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це загальне збільшення запасу капіталу. Їх порівнюють із затратами (витратами) на заміщення зношених машин, устаткування, споруд та інше. Чистими інвестиціями є ті ж валові інвестиції із відрахуванням засобів, що йдуть на заміщення.

Валові інвестиції – відтворення(заміщення)= Чисті інвестиції

Вони спрямовані на приріст виробничих фондів.

За об’єктом вкладу капіталу інвестиції поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні інвестиції – вклади в галузі власної економіки, тобто в межах своєї країни. Зовнішні інвестиції вклади в галузі іншої економіки, тобто за кордон. Для повноцінного економічного розвитку будь-якої країни необхідні як внутрішні, так і зовнішні інвестиції.

Інвестиційний процес або інвестування – процес утворення і поновлення капіталу. Сучасна економіка незалежної України відчуває гострий брак саме(!) інвестиційного капіталовкладення, що пояснюється “широкими” потребами у значних фінансових і матеріальних ресурсах для успішного здійснення реформи з метою подати сучасну економічну кризу в Україні.

Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках:

з точки зору подолання кризових явищ

з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

2. Інвестиційна політика України при переході до ринку.

Інвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї – в числі останніх.

Для України найближчими цілями інвестиційної політики є збільшення обсягу капіталовкладень. Важливо досягнути зменшення питомої ваги державних капіталовкладень (вона залежатиме від ступеня роздержавлення і приватизації економіки) і збільшення інвестицій збільшення інвестицій підприємствами за рахунок власних коштів. В основі інвестиційної політики повинно стати здійснення структурних реформ, перерозподіл інвестицій на користь наукомістких галузей, які визначають науково-технічний прогрес, - електроніки, машинобудування, кораблебудування, створення космічної техніки; проведення економічної конверсії виробництва. Разом з тим, необхідне виявлення найшвидшої економічної та соціальної віддачі інвестицій на шляху переходу до нових структур, зміни масштабів господарських одиниць, їхньої цільової переорієнтації переключення на виконання соціальних програм.

На 1998 рік Україна одержала 1,6 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій. На жаль, ці надходження не спричинили поліпшення стану економіки, хоча завдяки їм можна було б розв’язати багато проблем виробництва. Деякі ж проекти, для фінансування яких було одержано кредити під гарантію уряду, залишилися на папері, і близько 40% таких боргів сплачується не підприємствами – реципієнтами, а з державного бюджету. Інвестиції у виробництво часто-густо лишаються безрезультатними, мабуть, через низьку його ефективність. Як правило, капітал визначає й прибутковість реальної економіки.

Отже конче потрібні додаткові гроші, щоб запустити виробничу сферу та економіку в цілому. Послідовність процесів повинна бути такою: “пускові” інвестиції – пожвавлення і початок піднесення виробництва – інвестиційне піднесення. Залучення інвестицій на першому і наступних етапах має бути різним. На першому етапі необхідно стимулювати загальне пожвавлення економіки і підвищити на цій основі інвестиційну тривалість виробничих підприємств. Для цього потрібна певна кількість грошей, яку можуть дати портфельні інвестиції і короткострокові позички комерційних банків. Водночас мають стимулювання і стратегічні інвестиції, але під суворим контролем за цільовим та ефективним використанням коштів. Допускаються індивідуальні пільги для інвесторів.

На другому етапі, коли економіка почне набирати обертів, а інвестування стане привабливим, потрібні переважно відпрацювання умов стратегічного інвестування і контроль за додержанням національних інтересів.

Головне завдання нинішнього етапу – перехід до загального пожвавлення і виявлення перспектив для стратегічного інвестування об’єктів та програм. Сьогодні в іноземних портфельних інвесторів з’явився інтерес до акцій українських підприємств, але коли таких акцій на ринку ще мало, що пояснюється нерозвинутим фондовим ринком. Портфельні інвестиції – то лише одна із загальних передумов пожвавлення. Водночас збільшення надходжень від портфельних інвесторів справить оздоровлюючий вплив на економіку багатьох окремих підприємств і країни в цілому.

Стратегічне інвестування – основа економічного піднесення. Тому треба турбуватися про стратегічних інвесторів, зокрема завданнями держави мають бути такі основні положення:

створення загального правового поля, яке б стимулювало економічних агентів , як вітчизняних, так і іноземних, до інвестування;

активне формулювання структури економіки з використанням власних коштів, а також спрямування пільг для інвестицій у приоритетні об’єкти (політика структуралізму);

надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у приоритетні об’єкти, принципово важливі для прогресу економіки.

Цілеспрямована інвестиційна політика повинна сприяти виявленню та підтримці інновацій. Система стимулювання стратегічних інвестицій складається з двох блоків – податкових пільг і протекціоністських дій.

Щоб розв’язати проблему “запуску” економіки, необхідно зміцнити власну інвестиційну базу підприємств. Ці ресурси складаються з прибутку, що залишається після сплати податків, обов’язкових відрахувань та зборів, а також з амортизаційних відрахувань. Кредити комерційних банків дають змогу збільшити власні інвестиційні ресурси. Важливим джерелом капіталовкладень повинен вважатися тіньовий капітал. Питома вага прихованого від офіційного обліку ВВП оцінюється величиною близько 60%. Такий самий процент грошової маси обертається поза банками. Зважаючи на цей значний резерв, завдання залучення тіньових капіталів у відкритий оборот народного господарства має носити стратегічний характер. Тут необхідні дуже точні й обережні дії, бо “тіньовику ” важко подолати недовіру до державної влади і добровільно покласти на себе податковий тягар. Також значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. За даними експертних оцінок, на руках у населення України перебуває близько 10 млрд. доларів США. Однак необхідно врахувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави. Проте сьогодні цей резерв інвестиційних ресурсів знаходиться поза увагою влади, спостерігається “зовсім відверте нехтування окремим приватним інвестором – Фізичною особою”.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8  
Коментарі до даного документу
Додати коментар