Проблеми корпоративного управління в Україні, Детальна інформація
Проблеми корпоративного управління в Україні
З.Є. Шершньова, к.е.н., доцент
Київський національний економічний університет
ПРОБЛЕМИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
Корпоративне управління вимагає від компаній, що його використовують, характерних ознак – певної форми власності, наявності специфічних органів управління, особливих зв’язків компанії з середовищем тощо.
На більшості підприємств України, нажаль, “акціонерна” власність є такою тільки по зовнішнім ознакам. Принципи корпоративного управління не можуть бути здійсненими на об’єкті, чиї характеристики не мають нічого спільного з корпоративною (акціонерною) формою власності. Зміна “вивісок” не створює умов для нормального функціонування ринково-орієнтованих форм власності з відповідними механізмами корпоративного управління.
Інша ситуація: “червоні” директори АТ навіть коли не заперечують необхідності впровадження нових підходів до управління, часто-густо свідомо або ні продовжують під новими гаслами користуватись звичними для них прийомами та механізмами управління, дискредитуючи саму ідею корпоратизації.
Таким чином, існує багато об’єктивних та суб’єктивних факторів (табл.2), які не дають змоги широко та ефективно застосовувати корпоративне управління. На наш погляд розподіл проблем корпоративного управління на такі, що мають переважно об’єктивну або суб’єктивну основу дозволяє більш обґрунтовано підходити до розробки заходів для подальшого їх вирішення.
Розглянемо найсуттєвіші проблеми, що виконують роль “бар’єрів” при впровадженні корпоративного управління в Україні (табл.2).
2. Проблеми впровадження корпоративного управління в Україні
(необхідність подолання “бар’єрів”)
2.1. Проблеми об’єктивного характеру.
Сфера управління нині є найскладнішою, оскільки менеджери будь-якого рівня – державного чи цехового – кожен день приймають багато рішень, проте це не гарантує ні успіху, ні навіть виживання об’єктів їхнього керівництва. Зараз міняється практично все: потенціали підприємств, форми власності, поведінка керівників та підприємств тощо. Неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційні “соціалістичні” методи планування, застаріла система розподілу тощо. Це означає, що кожний керівник підприємства постає перед необхідністю самостійного розв’язання проблем, які або не виникали, або розв’язувались іншим способом на іншому рівні. Підвищення самостійності підприємств не означає необхідності “винаходити велосипед” нового управління, хоча кожна компанія робить свій внесок в побудову цього “будинку”, теорія та практика демонструє ефективні його типи, і особливо – переваги корпоративного управління.
2.1.1. Складність корпоративного управління.
В корпоративному управління знайшло використання поєднання глибинних корпоративних якостей, спільної діяльності з сучасними методами менеджменту в спеціальних бізнес-напрямках. Варіантів такого “поєднання” стільки, скільки специфічних підприємств і організацій існує в економіці тієї або іншої країни.
Корпоративне управління – це складник комплекс пов’язаних між собою механізмів різної природи: організаційно-правових, економічних, мотиваційних, соціально-психологічних. Кожна із зазначених складових має специфічний набір важелів, заходів, форм впливу на діяльність корпорації, що кінець-кінцем роблять її унікальним явищем. Так, організаційно-правовий механізм функціонування АТ включає організаційно-структурні механізми управління та планування (уособлені в ОСУ та процесах взаємодії виборних та виконавчих органів), організаційно-технічні та адміністративно-регулюючі технології прийняття управлінських рішень, інформаційно-технологічні важелі забезпечення акціонерної демократії, норми та інститути господарського та корпоративного права тощо; економічна “складова” містить акціонерний механізм самофінансування розвитку організації, механізми ринкового ціноутворення, інвестування на основі позичкових засобів, використання державної підтримки тощо. Мотиваційні механізми зорієнтовані на формування та використання мотивів розвитку (індивідуального, колективного, організації в цілому), якісної праці, підприємництва та ініціативи тощо. Соціально-психологічні механізми використовують важелі корпоративної культури, прогресивних стилів управління, пом’якшення конфліктів тощо. Наведений перелік не вичерпує всього багатства елементів корпоративного управління, але дозволяє стверджувати: реальне корпоративне управління - складне по визначенню, що само по собі – вже є певним бар’єром у застосуванні та освоєнні без необхідної підготовки об’єкта та суб’єкта управління. Помилки та прорахунки в його впровадженні не зменшують його прогресивності, але іноді створюють уяву про неможливість використання корпоративного управління на теренах українських підприємств. Об’єктивна складність явища не сприймає спрощених підходів. Можна нагадати “закон Муіра” (один з законів Мерфі): “Складні проблеми мають прості, легкі для сприймання неправильні рішення”.
Складність об’єкта, його оточення не можуть не вимагати серйозного до себе ставлення у вигляді необхідних характеристик суб’єктів та типів управління. Вирішення цієї проблеми – в опануванні передових прийомів та методів корпоративного управління.
2.1.2. Складність середовища, в якому функціонують
організації корпоративного типу власності.
Кожне ринково орієнтоване підприємство являє собою відкриту соціально-економічну та матеріально-речову систему і відрізняється такими властивостями корпорації (до певної міри включаючи закриті акціонерні товариства). Вони по визначенню можуть існувати тільки у ринковій економіці, оскільки саме в ній вони можуть використовувати свої переваги. Нестабільність та невизначеність процесів, що відбуваються в економіці України – предмет дискусії фахівців на всіх рівнях. Ситуація, яка існує зараз, сприймається як загрозлива, однак завжди, у будь-якій країні, конкретне підприємство функціонує у більш або менш складному оточенні (про що свідчить великий перелік моделей середовища, які використовуються в практичній діяльності корпорації усього світу). Раптові або швидкі зміни, технологічні, організаційні та інші інновації, зростання конкуренції, а також вплив багатьох інших чинників, створюють враження про неможливість визначення їх впливу на організацію для необхідних рішень. Дійсно, проводити ефективну діяльність у ринковому середовищі складно, але можливо, про що свідчать успіхи провідних корпорацій світу. Україна, як і будь-яка країна має свої особливості, які треба певним чином враховувати. На наш погляд, слід розрізняти не уречевлене середовище – політику, закони, інформацію, відносини тощо, та інфраструктуру, як сукупність матеріально-речових об’єктів. Середовище функціонування АТ в Україні залишається досі складним, невизначеним , з великою кількістю неринкових ознак у вигляді бартеру, взаємозаліків, адміністрування замість управління, розподілу продукції замість продажу тощо. Складність прогнозування змін середовища обмежує можливості адаптації підприємства до його вимог з метою виживання. Як вже зазначалося, негативно впливаючі на діяльність АТ чинники сприймаються як загрози, а їхня сукупність призводить до загальної оцінки середовища як “ворожого” . “Ворожість” середовища має за основну з причин слабку законодавчу базу, особливо у контексті вдосконалення взаємодії суб’єктів господарювання (п.2.1.6.). Необхідно наголосити, що наявна нормативна база для врегулювання господарських відносин в Україні ще остаточно не сформована для умов ринкових відносин. Законодавство України в сфері регламентації господарських механізмів має недоліки та неузгодженості, що сприймаються як бар’єри, хоча за останні роки можна констатувати пожвавлення роботи у цих напрямках: прийняті нові закони, активно діють Укази Президента України, Постанови Кабінету міністрів в тих напрямках, де законодавче поле має прогалини тощо.
Розвиток ринкових відносин – це розвиток добросовісної конкуренції, що потребує впровадження, з одного боку, конкурентного законодавства, а з іншого – контролю за діяльністю природних монополій. Правові та організаційні заходи по демонополізації економіки (чіпляють) інтереси корпорацій, особливо у металургійній, нафтопереробній промисловості, аграрно-промисловому комплексі. Досьогодні питома вага підприємств-монополістів сягає 40%, більшість з них – мають корпоративну форму власності з значною часткою держави. Втручання держави ставить у нерівноправні позиції підприємства, що теж не сприяє розвитку конкурентних засад функціонування економіки України.
Добросовісна (чи ні) конкуренція впливає на вибір способів провадження бізнесу, змінює критерії, по яких оцінюється успіх діяльності корпорації і, кінець-кінцем, дозволяє визначити ті з них, що є найбільш привабливими для потенційних інвесторів. Важливим є створення не тільки позитивного інвестиційного, а також необхідного рівня споживчого клімату. Фінансовий сектор поступово вчиться обслуговувати ринково-орієнтовані підприємства, з використанням таких фінансових інструментів, як фінансовий та (зворотній) лізинг, довгострокове кредитування тощо. Це означає, що поступово йде формування інфраструктури ринкового типу, яка б обслуговувала корпорації. Але це тільки перші кроки в цьому напрямку.
Дотепер підприємницька інфраструктура України далека від ідеальної: об’єкти транспорту та телекомунікацій, енерго- та водозабезпечення, утилізації відходів важливі для підприємств будь-якої форми власності. Для нормального функціонування АТ необхідні також специфічні об’єкти інфраструктури – фондові та товарні біржі, консалтингові та проектні фірми, розвинута інфраструктура ринку праці тощо. Темпи створення об’єктів ринкової інфраструктури є теж своєрідними бар’єрами для розвитку корпоративного управління в Україні, в свою чергу відображаючи ті зміни, які відбуваються не тільки в економічному та політико-правовому середовищі, а й соціальному та науково-технічному. Увага до останніх складових середовища функціонування господарських організацій визначає ступінь зрілості суспільства.
2.1.3. Неоднозначність накопиченого досвіду корпоративного управління
та неготовність організацій ефективно
використовувати його переваги і пом’якшувати недоліки.
Краще за все необхідність вивчення досвіду (як позитивного, так і негативного) свідчать ті прорахунки, які були зроблені внаслідок його ігнорування. Виходячи з сутності “корпорації” (згідно з визначенням цього терміну у континентальній системі права), як об’єднання осіб та капіталів, можна застосовувати аналогії в співставленні та аналізі не тільки різних підприємств з корпоративною формою власності, а й розширити до об’єднань підприємств різних типів, які існували в економіці України за радянських часів. У попередній етап розвитку економіки України з 70-х років формувалися об’єднання різного типу практично в усіх галузях, відображаючи загальносвітову тенденцію до інтеграційних процесів. Централізовано керовані, включені в загальнодержавну систему планування, ці об’єднання були позбавлені можливостей самостійно визначати не тільки види об’єднань, їх структуру, компетенцію окремих підрозділів та виконавців, а й зовнішні зв’язки з постачальниками та споживачами. Домінування бюджетного фінансування не сприяли економному використанню коштів, а загальний дефіцит та гарантований збут – вивченню потреб споживачів. Економічна реформа, базована на двох моделях госпрозрахунків та закон про підприємства 1987 року розширили до деякої міри самостійність підприємств, підвищили роль трудових колективів, сприяли опануванню деяких внутрішніх економічних механізмів в розвитку об’єднань та включених в них окремих підприємств. Це означає, що організаційні форми об’єднань, принципи їх формування – не є зовсім новим явищем для економіки України. Але саме в цьому і полягає одна з проблем впровадження корпоративного управління – спроба прямого перенесення досвіду ВО та ПО на діяльність АТ, холдингів тощо. Це особливо помітно в умовах функціонування державних корпорацій та ВАТ із значною часткою державного майна.
Період становлення незалежності України (з початку 90-х років) характеризується процесом трансформації існуючих підприємств у ринково-орієнтовані об’єкти: значно зменшується роль централізованого управління, виникають організації, базовані на недержавних формах власності.
Історія створення підприємств корпоративної форми власності з середини 90 років має безліч сумних прикладів. Попри все – це роль інвестиційних, трастових та страхових компаній, приватних пенсійних фондів, на яких покладалися великі надії концентрації капіталу мілких вкладників. За рахунок цього планувалося сприяння розвитку корпоративних начал в економіці. За ці кошти, як це бачилося, здійснюватимуться реструктуризація діючих підприємств і створення нових, тобто з’являться організації, що виконуватимуть функції ефективного власника. Загальна економічна криза, незавершеність реформування державного сектора економіки, відсутність достатніх обсягів фінансових ресурсів для здійснення необхідних заходів по оздоровленню підприємств, а також прямі зловживання призвели до підриву сподівань на позитивні результати приватизації та корпоратизації підприємств (див.також пп.2.2.1., 2.2.2., 2.1.4., 2.2.3.).
Більшість українських підприємств починали та продовжують своє реформування знаходячись в умовах кризи. Ключова проблема при цьому полягає в тому, чи готові підприємства та організації у досить короткий час адекватно адаптувати до своїх умов корпоративне управління. На наш погляд, однозначної відповіді на це запитання немає.
Київський національний економічний університет
ПРОБЛЕМИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
Корпоративне управління вимагає від компаній, що його використовують, характерних ознак – певної форми власності, наявності специфічних органів управління, особливих зв’язків компанії з середовищем тощо.
На більшості підприємств України, нажаль, “акціонерна” власність є такою тільки по зовнішнім ознакам. Принципи корпоративного управління не можуть бути здійсненими на об’єкті, чиї характеристики не мають нічого спільного з корпоративною (акціонерною) формою власності. Зміна “вивісок” не створює умов для нормального функціонування ринково-орієнтованих форм власності з відповідними механізмами корпоративного управління.
Інша ситуація: “червоні” директори АТ навіть коли не заперечують необхідності впровадження нових підходів до управління, часто-густо свідомо або ні продовжують під новими гаслами користуватись звичними для них прийомами та механізмами управління, дискредитуючи саму ідею корпоратизації.
Таким чином, існує багато об’єктивних та суб’єктивних факторів (табл.2), які не дають змоги широко та ефективно застосовувати корпоративне управління. На наш погляд розподіл проблем корпоративного управління на такі, що мають переважно об’єктивну або суб’єктивну основу дозволяє більш обґрунтовано підходити до розробки заходів для подальшого їх вирішення.
Розглянемо найсуттєвіші проблеми, що виконують роль “бар’єрів” при впровадженні корпоративного управління в Україні (табл.2).
2. Проблеми впровадження корпоративного управління в Україні
(необхідність подолання “бар’єрів”)
2.1. Проблеми об’єктивного характеру.
Сфера управління нині є найскладнішою, оскільки менеджери будь-якого рівня – державного чи цехового – кожен день приймають багато рішень, проте це не гарантує ні успіху, ні навіть виживання об’єктів їхнього керівництва. Зараз міняється практично все: потенціали підприємств, форми власності, поведінка керівників та підприємств тощо. Неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційні “соціалістичні” методи планування, застаріла система розподілу тощо. Це означає, що кожний керівник підприємства постає перед необхідністю самостійного розв’язання проблем, які або не виникали, або розв’язувались іншим способом на іншому рівні. Підвищення самостійності підприємств не означає необхідності “винаходити велосипед” нового управління, хоча кожна компанія робить свій внесок в побудову цього “будинку”, теорія та практика демонструє ефективні його типи, і особливо – переваги корпоративного управління.
2.1.1. Складність корпоративного управління.
В корпоративному управління знайшло використання поєднання глибинних корпоративних якостей, спільної діяльності з сучасними методами менеджменту в спеціальних бізнес-напрямках. Варіантів такого “поєднання” стільки, скільки специфічних підприємств і організацій існує в економіці тієї або іншої країни.
Корпоративне управління – це складник комплекс пов’язаних між собою механізмів різної природи: організаційно-правових, економічних, мотиваційних, соціально-психологічних. Кожна із зазначених складових має специфічний набір важелів, заходів, форм впливу на діяльність корпорації, що кінець-кінцем роблять її унікальним явищем. Так, організаційно-правовий механізм функціонування АТ включає організаційно-структурні механізми управління та планування (уособлені в ОСУ та процесах взаємодії виборних та виконавчих органів), організаційно-технічні та адміністративно-регулюючі технології прийняття управлінських рішень, інформаційно-технологічні важелі забезпечення акціонерної демократії, норми та інститути господарського та корпоративного права тощо; економічна “складова” містить акціонерний механізм самофінансування розвитку організації, механізми ринкового ціноутворення, інвестування на основі позичкових засобів, використання державної підтримки тощо. Мотиваційні механізми зорієнтовані на формування та використання мотивів розвитку (індивідуального, колективного, організації в цілому), якісної праці, підприємництва та ініціативи тощо. Соціально-психологічні механізми використовують важелі корпоративної культури, прогресивних стилів управління, пом’якшення конфліктів тощо. Наведений перелік не вичерпує всього багатства елементів корпоративного управління, але дозволяє стверджувати: реальне корпоративне управління - складне по визначенню, що само по собі – вже є певним бар’єром у застосуванні та освоєнні без необхідної підготовки об’єкта та суб’єкта управління. Помилки та прорахунки в його впровадженні не зменшують його прогресивності, але іноді створюють уяву про неможливість використання корпоративного управління на теренах українських підприємств. Об’єктивна складність явища не сприймає спрощених підходів. Можна нагадати “закон Муіра” (один з законів Мерфі): “Складні проблеми мають прості, легкі для сприймання неправильні рішення”.
Складність об’єкта, його оточення не можуть не вимагати серйозного до себе ставлення у вигляді необхідних характеристик суб’єктів та типів управління. Вирішення цієї проблеми – в опануванні передових прийомів та методів корпоративного управління.
2.1.2. Складність середовища, в якому функціонують
організації корпоративного типу власності.
Кожне ринково орієнтоване підприємство являє собою відкриту соціально-економічну та матеріально-речову систему і відрізняється такими властивостями корпорації (до певної міри включаючи закриті акціонерні товариства). Вони по визначенню можуть існувати тільки у ринковій економіці, оскільки саме в ній вони можуть використовувати свої переваги. Нестабільність та невизначеність процесів, що відбуваються в економіці України – предмет дискусії фахівців на всіх рівнях. Ситуація, яка існує зараз, сприймається як загрозлива, однак завжди, у будь-якій країні, конкретне підприємство функціонує у більш або менш складному оточенні (про що свідчить великий перелік моделей середовища, які використовуються в практичній діяльності корпорації усього світу). Раптові або швидкі зміни, технологічні, організаційні та інші інновації, зростання конкуренції, а також вплив багатьох інших чинників, створюють враження про неможливість визначення їх впливу на організацію для необхідних рішень. Дійсно, проводити ефективну діяльність у ринковому середовищі складно, але можливо, про що свідчать успіхи провідних корпорацій світу. Україна, як і будь-яка країна має свої особливості, які треба певним чином враховувати. На наш погляд, слід розрізняти не уречевлене середовище – політику, закони, інформацію, відносини тощо, та інфраструктуру, як сукупність матеріально-речових об’єктів. Середовище функціонування АТ в Україні залишається досі складним, невизначеним , з великою кількістю неринкових ознак у вигляді бартеру, взаємозаліків, адміністрування замість управління, розподілу продукції замість продажу тощо. Складність прогнозування змін середовища обмежує можливості адаптації підприємства до його вимог з метою виживання. Як вже зазначалося, негативно впливаючі на діяльність АТ чинники сприймаються як загрози, а їхня сукупність призводить до загальної оцінки середовища як “ворожого” . “Ворожість” середовища має за основну з причин слабку законодавчу базу, особливо у контексті вдосконалення взаємодії суб’єктів господарювання (п.2.1.6.). Необхідно наголосити, що наявна нормативна база для врегулювання господарських відносин в Україні ще остаточно не сформована для умов ринкових відносин. Законодавство України в сфері регламентації господарських механізмів має недоліки та неузгодженості, що сприймаються як бар’єри, хоча за останні роки можна констатувати пожвавлення роботи у цих напрямках: прийняті нові закони, активно діють Укази Президента України, Постанови Кабінету міністрів в тих напрямках, де законодавче поле має прогалини тощо.
Розвиток ринкових відносин – це розвиток добросовісної конкуренції, що потребує впровадження, з одного боку, конкурентного законодавства, а з іншого – контролю за діяльністю природних монополій. Правові та організаційні заходи по демонополізації економіки (чіпляють) інтереси корпорацій, особливо у металургійній, нафтопереробній промисловості, аграрно-промисловому комплексі. Досьогодні питома вага підприємств-монополістів сягає 40%, більшість з них – мають корпоративну форму власності з значною часткою держави. Втручання держави ставить у нерівноправні позиції підприємства, що теж не сприяє розвитку конкурентних засад функціонування економіки України.
Добросовісна (чи ні) конкуренція впливає на вибір способів провадження бізнесу, змінює критерії, по яких оцінюється успіх діяльності корпорації і, кінець-кінцем, дозволяє визначити ті з них, що є найбільш привабливими для потенційних інвесторів. Важливим є створення не тільки позитивного інвестиційного, а також необхідного рівня споживчого клімату. Фінансовий сектор поступово вчиться обслуговувати ринково-орієнтовані підприємства, з використанням таких фінансових інструментів, як фінансовий та (зворотній) лізинг, довгострокове кредитування тощо. Це означає, що поступово йде формування інфраструктури ринкового типу, яка б обслуговувала корпорації. Але це тільки перші кроки в цьому напрямку.
Дотепер підприємницька інфраструктура України далека від ідеальної: об’єкти транспорту та телекомунікацій, енерго- та водозабезпечення, утилізації відходів важливі для підприємств будь-якої форми власності. Для нормального функціонування АТ необхідні також специфічні об’єкти інфраструктури – фондові та товарні біржі, консалтингові та проектні фірми, розвинута інфраструктура ринку праці тощо. Темпи створення об’єктів ринкової інфраструктури є теж своєрідними бар’єрами для розвитку корпоративного управління в Україні, в свою чергу відображаючи ті зміни, які відбуваються не тільки в економічному та політико-правовому середовищі, а й соціальному та науково-технічному. Увага до останніх складових середовища функціонування господарських організацій визначає ступінь зрілості суспільства.
2.1.3. Неоднозначність накопиченого досвіду корпоративного управління
та неготовність організацій ефективно
використовувати його переваги і пом’якшувати недоліки.
Краще за все необхідність вивчення досвіду (як позитивного, так і негативного) свідчать ті прорахунки, які були зроблені внаслідок його ігнорування. Виходячи з сутності “корпорації” (згідно з визначенням цього терміну у континентальній системі права), як об’єднання осіб та капіталів, можна застосовувати аналогії в співставленні та аналізі не тільки різних підприємств з корпоративною формою власності, а й розширити до об’єднань підприємств різних типів, які існували в економіці України за радянських часів. У попередній етап розвитку економіки України з 70-х років формувалися об’єднання різного типу практично в усіх галузях, відображаючи загальносвітову тенденцію до інтеграційних процесів. Централізовано керовані, включені в загальнодержавну систему планування, ці об’єднання були позбавлені можливостей самостійно визначати не тільки види об’єднань, їх структуру, компетенцію окремих підрозділів та виконавців, а й зовнішні зв’язки з постачальниками та споживачами. Домінування бюджетного фінансування не сприяли економному використанню коштів, а загальний дефіцит та гарантований збут – вивченню потреб споживачів. Економічна реформа, базована на двох моделях госпрозрахунків та закон про підприємства 1987 року розширили до деякої міри самостійність підприємств, підвищили роль трудових колективів, сприяли опануванню деяких внутрішніх економічних механізмів в розвитку об’єднань та включених в них окремих підприємств. Це означає, що організаційні форми об’єднань, принципи їх формування – не є зовсім новим явищем для економіки України. Але саме в цьому і полягає одна з проблем впровадження корпоративного управління – спроба прямого перенесення досвіду ВО та ПО на діяльність АТ, холдингів тощо. Це особливо помітно в умовах функціонування державних корпорацій та ВАТ із значною часткою державного майна.
Період становлення незалежності України (з початку 90-х років) характеризується процесом трансформації існуючих підприємств у ринково-орієнтовані об’єкти: значно зменшується роль централізованого управління, виникають організації, базовані на недержавних формах власності.
Історія створення підприємств корпоративної форми власності з середини 90 років має безліч сумних прикладів. Попри все – це роль інвестиційних, трастових та страхових компаній, приватних пенсійних фондів, на яких покладалися великі надії концентрації капіталу мілких вкладників. За рахунок цього планувалося сприяння розвитку корпоративних начал в економіці. За ці кошти, як це бачилося, здійснюватимуться реструктуризація діючих підприємств і створення нових, тобто з’являться організації, що виконуватимуть функції ефективного власника. Загальна економічна криза, незавершеність реформування державного сектора економіки, відсутність достатніх обсягів фінансових ресурсів для здійснення необхідних заходів по оздоровленню підприємств, а також прямі зловживання призвели до підриву сподівань на позитивні результати приватизації та корпоратизації підприємств (див.також пп.2.2.1., 2.2.2., 2.1.4., 2.2.3.).
Більшість українських підприємств починали та продовжують своє реформування знаходячись в умовах кризи. Ключова проблема при цьому полягає в тому, чи готові підприємства та організації у досить короткий час адекватно адаптувати до своїх умов корпоративне управління. На наш погляд, однозначної відповіді на це запитання немає.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021