Соціально- економічне становище України 1914-1917 р.р., Детальна інформація

Соціально- економічне становище України 1914-1917 р.р.
Тип документу: Реферат
Сторінок: 4
Предмет: Анатомія
Автор: фелікс
Розмір: 18.8
Скачувань: 1606
Національний авіаційний університет





Контрольна робота

з курсу: історія України

по темі: Соціально- економічне становище України 1914-1917 р.р.

викладач:

м.Київ

2001 рік

????

Вступ. Україна у складі двох імперій.

Соціально-економічне становище:

Індустріалізація та зростання міст;

Столипінська аграрна реформа;

Перша хвиля еміграції;

Політичне становище:

Політична реакція;

Українська Думська фракція.

Соціально-економічне та політичне становище українців у складі Австро-Угорської імперії.



Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80% із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим. Та початок ХХ століття ознаменував собою зростання національної свідомості серед українців обох імперій.

Починаючи з кінця ХІХ століття в Україні починається бурхливий розвиток промисловості. На цей шлях уже стали кілька країн Європи та Америки, але досвід Російської імперії був унікальним. Насамперед, держава взяла на себе набагато більшу роль у започаткуванні та здійсненні індустріалізації Росії й України, ніж це було на Заході. Внутрішній ринок Російської імперії був надто слабким; буржуазії, з якої, як правило, виходили капіталісти-підприємці, практично не існувало, а приватного капіталу не вистачало, щоб без підтримки уряду дати поштовх розвиткові великої промисловості. По-друге, коли імперія почала індустріалізацію, спираючись на допомогу капіталу й поради спеціалістів, темпи розвитку були надзвичайно швидкими, особливо в Україні 1890-х років, коли за кілька років виникли цілі галузі промисловості. Нарешті, економічна модернізація імперії перебігала дуже нерівномірно. На зламі століть звичайною картиною на Україні були найбільші й найсучасніші в Європі фабрики, копальні та металургійні заводи, оточені селами, де люди все ще впрягалися в плуг, ледве животіючи на своїй землі, як і століття тому.

Подібно до інших країн, одним із перших провісників модернізації стала залізниця. Швидке будівництво залізниць збільшувало потребу у вугіллі та металі. Несподівано поклади вугілля і залізних руд, що, як було відомо, залягали у великих кількостях на південному сході України, особливо в басейні Донця, стали не лише цінними, а й доступними.

У період між 1870 і 1900 рр. і особливо протягом бурхливих 1890-х років найшвидше зростаючими промисловими районами імперії, а цілком можливо і світу, стали Донецький басейн і Кривий Ріг, що на південному сході України. Цей розвиток зумовило поєднання таких чинників, як тверда урядова підтримка розбудови промисловості (нові підприємства були практично безризиковими), невпинне зростання внутрішнього попиту на вугілля і залізо, наявність достатку західного капіталу, що наштовхнувся на зменшення прибутків у високорозвиненій Європі й кинувся використовувати вигідні можливості, що відкривалися і в Україні. Ознаки наступаючого буму передусім з'явилися у вугільній промисловості.

Але якщо базові, видобувні (що поставляли сировину) галузі на Україні розвивалися, то інші стояли на місці. Це, зокрема, стосувалося виробництва готових продуктів. На зламі століть єдиними на Україні галузями, що зробили в цьому відчутний крок, були, цілком природно, заводи сільськогосподарських машин і меншою мірою — локомотивів. За величезною більшістю готових продуктів Україна залежала від Росії. Так, у 1913 р. на Україну припадало 70% усього видобутку сировини імперії та лише 15% її потужностей у виробництві готових товарів. Відтак, хоч несподіваний і потужний вибух промислової активності на Україні справляв приголомшуюче враження, він приховував однобічний, незрівноважений характер цього розвитку.



На західноукраїнських землях також відбувався процес формування промисловості фабрично-заводського типу, головним чином у добувних галузях. Однак переважна більшість виробничого устаткування й товарів широкого вжитку заводського виготовлення сюди завозилась. Населені українцями землі Австро-Угорської імперії відставали в економічному розвиткові від інших провінцій. Економіка їх зберігала аграрно-сировинний характер.

Аграрне питання було найболючішим. Кріпосницький лад завжди опирався на дві основи: поміщицьке землеволодіння й селянську общину. Після реформи 1861 р. станова община збереглася. Однак після революції 1905—1907 рр. з ініціативи голови уряду П. Столипіна царизм відмовився від політики, спрямованої на консервацію кріпосницьких пережитків, і вдався до руйнування общини. Затримувати штучними засобами об'єктивний процес поширення товарно-грошових відносин в селянському господарстві новий голова уряду вважав безглуздям, тому рядом законодавчих актів дозволив закріплювати у приватну власність ділянки общинної землі, що були у користуванні селян. Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в одну (так званий відруб ) й або залишався на старому помешканні, або виселявся на хутір, побудований на власній землі. Столипін вірно розрахував соціально-економічні й політичні наслідки аграрної реформи. Завдяки виникненню цілого прошарку «міцних і сильних», за висловом прем'єр-міністра, селянських господарств уряд одержував нову опору на селі.

Але реформа Столипіна зустріла сильний опір як з боку правих, які не були зацікавлені у руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку соціалістів (насамперед, есерів та більшовиків), які в розрахунку на майбутню революцію не бажали зменшувати соціальну напруженість на селі. Селянські маси, побоюючись розорення, теж опиралися реформі. Найбільш успішно вона просувалася в Україні, хоча й тут общину не вдалося зруйнувати остаточно. Питома вага господарств, що вийшли з общини, складала на Правобережжі — 48%, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — тільки 16,5%.



The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes