Концепції правової держави, Детальна інформація

Концепції правової держави
Тип документу: Курсова
Сторінок: 3
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1357
f1







- 2 -





Держава в своїй діяльності зв’язана і обмежена правом,

стоїть під правом, а не поза і над ним



Гесен





Необхідність розробки і практичної реалізації концепції правової держави ставить перед нашою теорією і практикою цілий ряд нових запитань. Щоб краще орієнтуватись у всій цій проблематиці, варто розібратись в історії вчень про правову державу, прояснити суть, принципи специфічні властивості, характерні даній формі організації і функціонування публічної політичної влади, зрозуміти логіку, цілі і перспективи нашого власного шляху до ідеї правової держави.



Правова держава як визначена теоретична концепція і відповідна практика має довгу і повчальну історію.

Сам термін "правова держава" (Rechtsstaat) міцно встановився в німецькій юридичній літературі в першій третині ХІХ ст. (в працях К.Т.Валькера, Р.фон Моля та ін.), а в подальшому отримав широке розповсюдження серед прибічників теорії правової держави інших країн.

Проте різні теоретичні концепції, які виражали ідею, суть і поняття правової держави, сформувалися значно раніше. Вже в стародавньому світі розпочалися пошуки принципів, форм і конструкцій для встановлення належних взаємовідносин, взаємозалежностей і погодженої взаємодії права і влади. В процесі поглиблення уявлень про право і державу досить рано сформувалась ідея про розумність і справедливість такої політичної форми суспільного життя людей, при котрій право завдяки визнанню і підтримці публічної влади стає владною силою (тобто відповідній праву державною владою). Символічним відображенням подібних уявлень став образ Богині Правосуддя (з пов'язкою на очах, з мечем, і теразами правосуддя), уособлюючій єднання сили і права: правопорядок, який охороняється богинею в рівній мірі обов'язковий для всіх. З уявленнях стародавніх цей образ правосуддя (який залишається , до речі, і сьогодні найбільш підходящим символом для правової державності) відображає суть і ідею не тільки справедливого суду як спеціального органу, але й ідею справедливої державності взагалі (справедливої організації влади в людському суспільстві).

Цілий ряд положень, значимих для послідуючих уявлень про правову державу був розроблений ще античними авторами. В їх числі положення про владу закону як поєднання сили і права (Солон, Арістотель та ін.); про рівність людей по їх природньому праву (деякі софісти, стоїки, римські юристи); про право як мірило справедливості і регулюючу норму політичного суспільства (Арістотель); про державу (республіку), як "справу народу", як правове спілкування і загальний "правопорядок" (Ціцерон); про сфери приватного і публічного права , про вільну особистість як юридичну особу, суб'єкт права (римські юристи) та ін.

Ріст продуктивних сил, зміна соціальних і політичних відносин в суспільстві в епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішального значення набуває проблема політичної влади і її формально рівної для всіх правових організацій у вигляді впорядкованої системи різних державних влад відповідає новому співвідношенню соціально класових і політичних сил і разом з тим виключає монополізацію влади в руках однієї особи, органу чи союзу.

В трактуванні Дж.Локка концепція правової держави втілюється в державі, де править закон, що відповідає природньому праву та признає невідчудженні природні права і свободи особи, і здійснено поділ влади. Таку державу з верховенством права він протиставляє деспотизму.

Опираючись на ідеї народного суверенітету і суспільного договору, що утворюють правову основу і джерело державності, Локк виступив з обгрунтуванням "доктрини законності опору будь-яким проявам незаконної влади". Його концепції характерні риси класичної ліберальної доктрини прав і свобод особистості в правовій державі. "Свобода людей, які знаходяться під владою уряду, - відзначав він, - полягає в тому, щоб мати постійно правило для життя, загальне для кожного в цьому суспільстві і встановлене законодавчою владою, створеному в ньому; це - свобода діяти за моїм власним бажанням, коли це не забороняє закон, і не бути залежним від постійної, невизначеної невідомої самовладної волі іншої людини. Обгрунтований тут Локком правовий принцип особистої свободи лише словесно дещо відрізняється від сучасної актуальної для нас формули: "дозволено все, що не заборонено законом".

Нові уявлення про поділ влади отримали систематичну розробку в концепції Ш.Л.Монтеск'є. Розрізняючи в кожній державі три види влади - законодавчу, виконавчу і судову, - він відмічає, що для попередження зловживання владою необхідно такий порядок речей, при якому різні влади могли б взаємно стримувати одна одну. Поділ і взаємне стримування влади є , згідно Монтеск'є головною умовою для забезпечення політичної свободи в її відношенні до державного устрою. При цьому він підкреслює, що політична свобода полягає не в тому, що б робити те, що заманеться. "В державі, тобто в суспільстві, де є закони, свобода полягає лише в тому щоб мати можливість робити те, що повинен хотіти, і не бути примушеним робити те, чого не потрібно хотіти ... Свобода є право робити все, що дозволено законами. Якщо б громадянин міг робити те, що цими законами заборонено, то у нього не було б свободи, так як те саме ж могли б робити інші громадяни".

Ідеї Локка і Монтеск'є помітно вплинули не тільки на наступні теоретичні уявлення про правову державу, але й на конституційне законодавство і державно-правову практику того часу. Цей вплив чітко проявився, наприклад, в Конституції США 1787 р., в французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р., в цілому ряді інших правових документів. Наприклад, стаття 16 названої Декларації наголошує: "Суспільство, в якому не забезпечене користування правами і не проведено поділ влади, немає конституції". Великий інтерес в плані нашої теми являє собою і стаття 5 цієї Декларації: "Закон може лише забороняти дії, шкідливі для суспільства. Все те, що не заборонено законом, є дозволеним, ніхто не може бути примушеним до дії, яка не закріплена законом". Це перше офіційне закріплення даного правового принципу.

З обгрунтуванням теорії правової держави виступив І.Кант. "Держава, - відмічає він, - це об'єднання багатьох людей підпорядкованих правовим законам.” Суть держави, за Кантом, полягає у вищій степені узгодження з правовими принципами, і намагатися досягнути такої узгодженості нас зобов’язує розум через категоричний імператив.

Характеризуючи різного роду владу, Кант підкреслював, що правосуддя повинно здійснюватись судом присяжних, вибраним народом. Визначним в його теорії, що походить з ідеї народного суверенітету, є розділення законодавчої і виконавчої влади. “Республіканізм , - писав він, - це державний принцип відділення виконавчої влади ( уряд ) від законодавчої; деспотизм - принцип самовладного виконання державних законів, виданних ним самим; з цього виходить, що суспільна воля виступає в якості приватної волі правителя”. Стосовно законодавця Кант формулює наступний обмежувальний принцип його діяльності: те, що народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу.

Якщо у Канта правові закони і правова держава - це необхідність, то в Гегеля вони - дійсність, тобто практична реалізація розуму в певних формах буття людей.

В ХХ ст. багато ліберальних авторів виступали проти Гегелівської філософії держави і права, кваліфікуючи її в якості однієї з теоретичних основ ідеології і практики фашизму, націонал-соціалізму і взагалі всіх різновидів сучасного деспотизму і тоталітаризму. Однак дійсний зміст Гегелівської концепції правової держави свідчить про помилковість і безпідставність подібних звинувачень.

Держава, відповідно Гегелю, це також право, а саме - конкретне право, тобто, по діалектичному трактуванню, найбільш розвинене і змістовно багате право, вся система права, що включає в себе визнання всіх інших , більш абстрактних прав - прав особистості , сім’ї і суспільства. З цією обставиною, що в діалектичній ієрархії прав держава як найбільш конкретне право є на вершині правової піраміди , пов’язане гегелівське звеличування держави над індивідумами і суспільством, возвеличування і ледве не боготворіння його в якості “ ходи бога по світу”. Все це підтверджує, що Гегель - етатист (державник). Але Гегель - правовий етатист, він стверджує , возвеличує і боготворить саме правову державу, він ставить в залежність права індивідів і суспільства ( не заперечуючи їх ) державі не як апарату насильства, а як більш високому праву - всій системі права. А “система права це царство реалізованої свободи”. Іншими словами, Гегель філософськи возвеличує державу як найбільш розвинуту дійсність свободи.

В конкретно-історичному плані Гегель як мислитель початку ХІХ ст. вважав, що ідея свободи досягла найбільшого практичного здійснення якраз в конституційній монархії, заснованій на принципі розподілу влад ( правителя, уряду, і законодавчої влади ). Належний розподіл влади в державі є, по Гегелю, “ гарантією публічної свободи”. З цих позицій він різко критикував деспотизм - стан безаконня , в якому особлива воля як така, чи це воля монарха, чи народу (охлократія), має силу закону або, правильніше, заміяє собою закон ”.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes