/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Визначні французькі медики, Детальна інформація

Тема: Визначні французькі медики
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1257
Скачати "Реферат на тему Визначні французькі медики"
Сторінки 1   2  
Визначні французькі медики

З часів, коли панувало схоластичне викладання на медичних факультетах, хірурги вважалися лише допоміжними медичними працівниками. Навіть тих, хто закінчував хірургічну школу – коледж св. Козьми в Парижі, - не вважали лікарями. Закінчуючи цю школу, випускники давали таке зобов'язання: «Клянусь, що завжди коритимусь деканові факультету в усіх пристойних і чесних справах, виявлятиму пошану і повагу до всіх докторів цього факультету, як це повинні робити учні». Основна маса хірургів навчалась не в школах, а в майстернях цирульників, як звичайного ремесла. Постійні війни, в зв'язку з якими виникала потреба в хірургах для лікування поранених, значне поширення сифілісу, який лікували також хірурги, піднесли значення їх в очах населення і правлячих кіл. Використавши слушну нагоду - вдале вилікування французького короля Людовіка XIV від фістули прямої кишки, - двірські хірурги Марешаль і Ла-Петроні дістали дозвіл на відкриття в Парижі спеціальної вищої школи, яку вони назвали академією. Відкриття Хірургічної академії (1731) викликало різкий протест професорів і студентів медичного факультету Паризького університету. Але вуличні демонстрації і протести не могли протистояти впливові хірургів, які були першими камердинерами короля.

В 1745 р. Хірургічну академію було прирівняно до медичного факультету університету. Ця дата в історії хірургії вважається епохальною: спочатку у Франції, а потім і по інших країнах хірургічна наука займає в медичних вищих школах належне їй місце, а хірурги зрівнюються в правах з лікарями.

У ці ж роки самостійною спеціальністю стало зуболікування. У Франції було офіційно введено звання дантиста, яке присвоювалося після складання відповідного іспиту. Видатним хірургом і зубним лікарем у XVIII ст. був француз П. Фошар (1690- 1762). Йому належить видання (1728) першої в історії медицини праці, в якій систематизовано відомі на той час знання, що стосувалися лікування зубів та захворювання порожнини рота взагалі. Фошар був винахідником штучних зубів зі штифтами, обтураторів, пломбування зубів золотою, свинцевою і олов'яною фольгою. У Франції зубний лікар Мутон почав виготовляти (1756) золоті коронки. В цьому ж році німецький лікар П. Пфафф описав воскові зліпки щелеп для виливки зубних протезів. У 1836 р. американський лікар Спунер для некротизації пульпи застосував миш'як. Важливим фактором для розвитку зуболікування був винахід в Америці ножної бормашини (Морисон, 1870). Класичні праці з гістології зубів з описом одонтобластів в дентинних канальцях і перших щипців, відповідних анатомічній формі зубів, належать англійцю Д. Томсу. Швидкому розвиткові зуболікування як і лікуванню щелепно-лицевих захворювань, наприкінці XIX ст. сприяло поєднання підготовки дантистів з вищою медичною освітою. Стоматологія відокремилась у самостійну хірургічну спеціальність.

Першим керівником Паризької хірургічної академії був видатний хірург Жан Пті (1674- 1760). Пізніше в академії працювали П'єр Дезо (1744- 1795), Франсуа Шопар (1743- 1795), які організували в паризьких госпіталях перші хірургічні клініки і почали видавати перший хірургічний журнал. Імена цих хірургів зберігаються до наших днів в анатомо-топографічній номенклатурі та десмургії (трикутник Пті, замок Шопара, пов'язка Дезо).

Лікарі-матеріалісти. Винахід перкусії, аускультації

У XVIII ст.- напередодні Французької буржуазної революції - в медицині, як у науці взагалі, відбувалася особливо запекла боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом. У цій боротьбі визначна роль належить французьким лікарям-матеріалістам. Усі прояви життя вони прагнули пояснити законами механіки і фізики. Це і не дивно, бо в той час механіка була єдиною розвинутою наукою, основні положення якої були підтверджені в практиці виробництва. Класичними представниками механізму в природознавстві були Г. Галілей, І. Ньютон, П. Лаплас. В медицині представниками механістичного матеріалізму були лікарі Леруа, про якого ми вже згадували, Ламетрі і Кабаніс.

Жюльєн Ламетрі (1709- 1751) спочатку вивчав богослов'я, але невдовзі відійшов від нього і почав вивчати фізику і медицину, ставши на все життя переконаним атеїстом. Не задовольняючись навчанням у Паризькому університеті, в якому ще переважали схоластичні методи викладання, він учиться далі в Лейденському університеті у Бургава. Повернувшись до Франції, Ламетрі пропагує праці і методи навчання Бургава, гостро висміює професорів-схоластів французьких медичних факультетів. Переслідуваний за цю критику, він повертається до Голландії, де й пише свої основні праці: «Людина - машина», (1747), «Людина - рослина» (1748), «Людина більше ніж машина» (1748). Аналізуючи великий природничонауковий матеріал, в праці «Людина - машина» він висловлює думку про єдність живої природи і поступове удосконалення живих істот, наближаючись тим самим до ідей еволюції. Голландське духівництво спалило цю книжку, загрожувало йому смертною карою, і він змушений був виїхати до Німеччини, де й помер.

Ламетрі, поділяючи в основному погляди попередніх матеріалістів-механістів, у загальнобіологічних питаннях пішов далі: він був близький до розуміння еволюції органічного світу, переходу в системі організмів від простих до складніших. Властивістю організованої матерії він вважав здатність до відчуття. Ця властивість, твердив він, відіграє основну роль у сприйманні навколишнього світу. Представників такого погляду називають сенсуалістами. Ламетрі серед сенсуалістів був прихильником суто матеріалістичної течії.

Видатний представник французького механістичного матеріалізму лікар П'єр Кабаніс працював у період французької буржуазної революції кінця XVIII ст. і був її активним учасником.

Велика французька революція 1789 р. була епохальною подією не лише для Франції, а й для всієї Європи.

У своєму впливі на всі сторони державного і суспільного життя Велика революція не обійшла і медицину. Медична діяльність у XVIII ст. у Франції зберігала всі риси середньовічного укладу. «Немає іншої такої науки або практичної діяльності, куди проникло б стільки вад і зловживань»,- писав про дореволюційну медицину у Франції Вік д'Азір, передовий лікар і вчений. Перша програма докорінного поліпшення медичної справи знайшла вираження у декларації, зробленій у Законодавчих Національних Зборах 12 вересня 1790 р. від імені лікарів - учасників Зборів лікарем Ігнасом Гільйатаном, депутатом від Парижа; «Науки і мистецтва у вільного народу не можуть бути тими ж, що в народу-раба. Медицина, така необхідна для громадян, істотно впливаючи на їхнє здоров'я і життя, лишається схоластичною у її викладанні, а в сільських місцевостях цілковито віддана неуцтву й навіть шарлатанству. Вона потребує повної перебудови для блага громадян».

Медичні заходи, здійснення яких підлягало державній владі, об'єднувались під назвою «політичної медицини», а лікарів, що займалися нею, іменували «лікарями-політиками». П.-Ж. Кабаніс, що відігравав головну роль у перебудові лікувальних закладів і медичної освіти, так визначав завдання підготовки нових, потрібних народові лікарів: «От що буде віднині істотно відрізняти підготовку лікарів від того, що застосовувалось до революції: учні вивчатимуть анатомію на секціях, хімію - роблячи досліди, фармацію - готуючи ліки, практичну медицину - здійснюючи догляд за хворими. Правила і закони медицини можуть бути вироблені тільки біля ліжка хворого». Неважко побачити в цих словах прямий збіг з принципами клінічної медицини Бургава.

Революційний Конвент декретом від 8 серпня 1793 р. закрив Академію наук і Хірургічну академію, як «вогнища реакції та марнослів'я». Наступного року було докорінно змінено програму в медичних школах Ecoles de sante - школах здоров'я, належну увагу приділено викладанню анатомії і хірургії. Замість старих академій було створено Національний інститут науки і мистецтва, в якому викладали видатні представники французької науки, серед них відомий математик Лаплас, який у 1797 р. у праці «Будова світу» подав свою фізико-механічну гіпотезу походження Сонячної системи з газової туманності. В цьому інституті працював і Кабаніс.

Кабаніс та його однодумці стояли на висоті природознавства свого часу, але не знали й не розуміли закономірностей суспільного розвитку, виявлених і осмислених пізніше. Першооснову суспільного життя вони пов'язували із запитами «природи людини». Законодавцям революції Кабаніс рекомендував «звернутися передусім до фізіолога, що ретельно збирає всі дані, які може дати природа людини у здоровому і хворому її стані».

«Тут, в самій організації людини, - вважав Кабаніс, - власною рукою природи накреслено невитравними знаками вічні принципи, основи наших прав і обов'язків», «медицина знаходить у вічних законах природи основи прав і обов'язків людини». Отже, хоч Французька революція 1789 р. і проголосила, в теорії, як основну свою вимогу перетворення суспільного ладу, фактично з огляду на обмежений світогляд її діячів - механістичний матеріалізм - визнавалося вирішальне, провідне значення органічної, фізіологічної «природи людини».

П'єр Кабаніс (1757- 1808), за дорученням Конвенту, реорганізував роботу лікарень у Парижі. У своїх наукових працях він обстоював єдність природи. Полемізуючи з видатним природознавцем тих часів Бюффоном, він писав: «Ми бачимо безсумнівний і нерозривний зв'язок між так званою мертвою природою і живою». За Кабанісом, на розвиток органічних речей, тварин, включаючи і людину, мають вплив зовнішні обставини, такі, як клімат, їжа тощо. Нові зміни в рослинах і тваринах, що постають випадково або під впливом тих чи інших зовнішніх умов, можуть, на його думку, передаватися спадкове і з часом, через кілька поколінь, закріплюватися. Не лише природа, зазначав Кабаніс, діє на людину, а й діяльність людини змінює природу, певною мірою впливає на неї: людина здатна болота перетворити на розкішні луки, безводні пустелі - на садки і виноградники.

Поділяючи погляди механістів, Кабаніс виступив проти беззастережного перенесення законів механіки і математики на функції організму, хоч у питанні взаємовідношення фізичних і психічних процесів він уподібнював функцію мозку - мислення - до виділення секретів шлунком і печінкою.

Велика заслуга Кабаніса - в його намаганнях створити загальну матеріалістичну теорію медицини, що грунтувалася б на досягненнях природничих наук, довести її науковий характер. Кабаніс доводив, що недосконалість та невдачі медицини на певному етапі не можуть бути підставою для висновків про її безсилля: «Потреби людства породили її, час і спостереження зростили та розвинули. Вже внесено ясність у велику кількість питань, які визнавались нерозв'язними. Що можна вважати відкриттям, в наслідках якого ми безпосередньо зацікавлені? Хто може сказати: розум людини дійде до певної грані, а далі не піде? Хто знає межу довершеності?»

В роки Французької революції Кабаніс як керівник медичної справи перебудував викладання в медичних вищих школах на основі клінічного підходу та реорганізував роботу паризьких лікарів; він був прибічником павільйонної системи лікарень.

Це дало змогу Філіппу Пінелю (1745- 1826) здійснити в 1793 р. докорінні реформи у справі медичної допомоги психічним хворим. Призначений головним лікарем центральної психіатричної лікарні поблизу Парижа, яка фактично була для цих хворих в'язницею, він обладнав для них окремі палати, ввів належне медичне обслуговування, зовсім скасував усі примусові засоби, запропонував трудотерапію. У своїй двотомній праці «Медико-філософський трактат про психічні порушення» психічні захворювання він розглядав не як захворювання душі, як вважалось тоді, а шукав причини цих хвороб у середовищі, звідки походить хворий, в обставинах його життя, у вродженій схильності, травмах голови тощо. Реформи Пінеля мали великий вплив на теорію і практику психіатрії в усіх країнах світу. Його найближчий учень Жан Ескіроль (1772- 1846) справедливо вважається засновником наукової психіатрії. Ескіроль першим довів різницю між галюцинаціями й ілюзіями, розвинув учення про мономанію, описав прогресивний параліч, ввів у психіатрію поняття про ремісії та інтермісії, а також вважав за необхідне враховувати соматичний стан хворого.

На загальний розвиток медицини мали значний вплив праці сучасника Кабаніса Марі Франсуа Ксав'є Біша (1771 - 1802), видатного анатома, фізіолога і клініциста. Незважаючи на своє коротке життя (помер на 31-му році від туберкульозу), Біша залишив по собі праці, які назавжди забезпечили йому місце в історії медичної науки.

М. Біша - син провінційного лікаря. В часи французької революції працював помічником польового хірурга; в 1794 р. почав працювати в «Hotel-Dieu» під керівництвом Дезо. З 1797 р. до кінця свого короткого життя Біша викладав у Ecoles de sante анатомію, фізіологію, хірургію; працював із запалом до пізньої ночі, часом спав у лекційному залі; за зиму сам зробив близько 600 розтинів, експериментував на тваринах. Навіть в останній стадії хвороби, коли почалися кровохаркання, не припиняв роботи, поки під час сильної кровотечі не впав на східцях і вже не піднявся. Учні забальзамували голову Біша: через 50 років, коли переносили останки його в іншу могилу, голову вклали в труну.

У своїх працях «Загальна анатомія, пристосована до фізіології і медицини» та «Фізіологічні дослідження про життя і смерть» Біша гостро виступив проти анімізму Шталя і взагалі віталістів. Усі явища в організмі відбуваються, за Біша, лише за законами природи, але своєрідно, не так, як процеси суто хімічні чи механічні. Отже, в цьому питанні Біша заперечував погляди ятрофізиків і ятрохіміків. Біша звернув увагу на важливий факт - існування взаємного зв'язку функцій організму, наявність «симпатій». «У живих тілах усе пов'язане, зчеплене такою мірою, що порушення функцій в якій-небудь частині неминуче відбивається на всіх інших».

Вивчаючи на трупах, у численних експериментах будову і функцію організмів у нормальних умовах і при різних захворюваннях, Біша дійшов висновку, що об'єднуючим фактором для органів є тканини. За Біша, організм людини складається з 21 тканини. Будь-яка тканина, до якої б частини тіла вона не належала, має однакову будову, однакові властивості. Патологічні зміни, що відбуваються в певних тканинах, мають однаковий перебіг у всіх органах. Хворіти може кожна тканина самостійно, а не лише орган в цілому. Біша, таким чином, одним з перших намагався шляхом наполегливих дослідів, а не умоглядних міркувань встановити певні положення, закони, за якими відбуваються фізіологічні явища. В цьому його історична заслуга.

Справу Біша гідно продовжували у Франції його відомі учні Лаеннек і Дюпюїтрен.

>мами захворювань і змінами, які знаходять при патологоанатомічних розтинах, та можливостями зажиттєвого розпізнавання цих змін в органах. Особливо докладно вивчав він захворювання органів грудної клітки. У той час крім давніх методів дослідження при хворобах органів грудної клітки - огляду, пальпації, зрідка вислухування вухом - почали застосовувати і метод вистукування - перкусію. Пропагував цей важливий метод діагностики у Франції видатний терапевт, знавець захворювань серця Жан-Ноель Корвізар (1755- 1821), який переклав з латинської на французьку мову твір винахідника цього методу Леопольда Ауенбруггера, лікаря з Відня.

Леопольд Ауенбруггер (1722- 1809), після семирічної наполегливої роботи, в 1761 р. у Відні опублікував працю під назвою «Inventum novum ex percussione thoracis humani ut signo abstrusos interni pectoris morbos detegendi» («Новий винахід через перкусію грудної клітки людини виявляти ознаки прихованих внутрішніх грудних хвороб»). Ця робота на батьківщині автора не привернула до себе належної уваги, і лише Корвізар довів до широких лікарських мас усю важливість цього винаходу для діагностики.

Починався цей твір такими словами: «Я подаю тобі, ласкавий читачу, винайдений мною новий спосіб для виявлення захворювань органів грудної клітки. Він складається з вистукування грудної клітки людини, яке внаслідок зміни звучання тонів дає уявлення про внутрішній стан її. Все це я описав на підставі багаторазово проведених мною вистукувань, які незмінне свідчили про справедливість моїх висновків. Ніякого марнослів'я і прагнення виділитися у цій моїй прані немає».

Лаеннек, використовуючи перкусію при дослідженні органів грудної клітки, доповнив це дослідження ще вислухуванням вухом, як це робив свого часу Гіппократ, а пізніше вислухуванням трубочкою.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар