Лікарські рослини. Живокіст, підбіл, валеріана, Детальна інформація
Лікарські рослини. Живокіст, підбіл, валеріана
Тема: Лікарські рослини. Живокіст, підбіл, валеріана.
План
Вступ.
Живокіст лікарський.
Підбіл звичайний.
Валеріана.
Вступ.
Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових, дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів “антибіотиків” лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі лікувальних засобів.
Використання лікарських рослин у народній та офіційній медицині має багатовікову традицію. Вони здавна користуються великою популярністю серед населення.
Однак, хоча цілющі властивості лікарських рослин загальновизнані, вивчення перспектив раціонального використання та застосування їх у медицині нерідко ведеться однобоко. Так, у науково-дослідних закладах дослідження фармакотерапевтичної цінності лікарських рослин спрямоване головним чином на вивчення окремих діючих речовин, сировини, призначеної для хіміко-фармацевтичної промисловості. Безпосередньому ж комплексному дослідженню рослин приділяється ще недостатньо уваги. Внаслідок цього не використовуються природні лікарські засоби, надзвичайно корисні при багатьох хворобах.
Препарати рослинного походження характеризуються малою токсичністю і незначним алергічним впливом, порівняно з синтетичними сполуками.
Symphytum officinale L. — живокіст лікарський.
Рос. назва: окопник лекарственный.
Родина: Boraginaceae — шорстколисті.
Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 30-100 см. Стебло крилате, особливо вгорі, від глибоко збігаючих вниз листків, товсте, пряме. Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні, верхні — сидячі. Вся рослина шорстка. Квітки зібрані в пониклі, вкриті листочками завійки. Віночки квіток брудно-пурпурові або лілові з відверненими назовні зубцями. Корені товсті, галузисті, зовні майже чорні, всередині білі, крихкі, на зламі нерівні, терпко-липкі на смак. Цвіте з V до кінця VII. Росте на вологих луках, біля канав, струмків, на пухких торфомінеральних грунтах, на низинних торфовищах. Поширений повсюдно.
Корені живокосту вважаються отруйними, особливо якщо приймаються внутрішньо у завищених дозах. Про отруйність їх свідчить і хімічний склад.
За різними науковими джерелами, у коренях містяться алкалоїди лазіокарпін, циноглосин, глікоалкалоїд консолідин, алантоїн, аспарагін, сліди ефірної олії, дубильні речовини, галова і дігалова кислоти, крохмаль, смоли, багато слизу, холін, за болгарськими джерелами — ще й інулін. У свіжій надземній частині також є алкалоїд циноглосин, глікоалкалоїд консолідин і продукти його розщеплення — консолідин і глюкоза.
У народній практиці застосовують корінь живокосту як обволікаючий засіб при всіх видах запалення слизової оболонки, а особливо при грудних захворюваннях.
У народі вживають також корінь живокосту і як в'яжучий, і як проносний засіб, а також як засіб, що видаляє змертвілі тканини і сприяє регенерації. Вважають також, що живокіст лікує нирки, допомагає при поносах, навіть з кров'ю, а також при кровотечах у шлунку і кишечнику, приймають його також при чиряках, виразках і наривах як внутрішньо, так і зовнішньо.
Вказуються відомі вже дані про стимулюючу дію речовин кореня на ріст клітин і відновлення тканин людини. Відвар з коренів застосовують і при парадонтозі (в тому числі гнійному), для полоскання ротової порожнини, при переломах кісток та пораненнях, при гнійному запаленні їх, при запаленні вен, гнійному запаленні тканин, при болях в ампутованих кінцівках, на забиті місця, вивихи, при невралгіях внаслідок поранення, старих глибоких ранах, що важко і довго гояться, при фурункульозі тощо.
Народ відзначає кращу дію не сушеного кореня живокосту, а саме свіжого, сирого. Відомо (вченим), що у коренях живокосту знаходиться алантоїн і алантоїнова кислота. Це похідні пурину. Хоч доведено значення їх, але наука ще в боргу перед людьми щодо вироблення методики консервації діючих начал свіжого кореня живокосту.
Крайній термін зберігання сухих коренів живокосту, до чотирьох років максимально (в сухому середовищі).
Tussilago farfara L. — підбіл звичайний, мати-й-мачуха.
Рос. назва: мать-и-мачеха, подбел, камчужная трава.
Родина: Asteraceae (Compositae) — айстрові (складноцвіті).
Рано навесні на глинистих і глинисто-крейдяних грунтах, схилах горбів, ярів, а також на межах, у дещо сухіших ровах, на краях лук, що переходять у ріллю, з'являються жовті квіти, схожі на квіти кульбаби. Після цвітіння починають розвиватися листки. Це і є мати-й-мачуха. Рослина багаторічна, трав'яниста, з повзучим підземним галузистим кореневищем. Листки округло-серцевидні, кутасто-нерівнозубчасті, щільні, формою нагадують нижню поверхню кінського копита, зісподу білоповстисті («теплі — мати»), зверху гладкі («холодні — мачуха»). Листочки квітучого стебла лускуваті, яйцевидно-ланцетні, прямостоячі, загострені, часто буруваті. Кошики (суцвіття) до і після цвітіння пониклі. Поширена повсюдно.
Збирають квіти цієї рослини рано навесні, а листя — через 2-3 (і пізніше) тижні після того, як обсім'яняться кошики, в першій половині літа.
У народному лікуванні застосовуються листки мати-й-мачухи, рідше квіти або суміш квітів і листків (подрібнених) у вигляді напару (настою) при різних видах грудних — легеневих хвороб як відхаркувальний засіб, легке потогінне. Крім того, напар із суміші листя і квіток (2:1) підбілу (в дозі 4-6-ти столових ложок на 1 л окропу) приймають і в інших випадках запалень слизової оболонки, при катарах шлунка і кишок, при ниркових захворюваннях, катарі сечового міхура.
При нежиті втягують у ніздрі сік, вичавлений із свіжих листків. Такий же сік приймають внутрішньо при туберкульозі легенів та золотусі по 4-6 столових ложок у день.
Замість напару в згаданих вища потребах вживають порошок із листків по третині чайної ложки тричі на день (повну чайну ложечку порошку з листків ділять на три рівні порції).
План
Вступ.
Живокіст лікарський.
Підбіл звичайний.
Валеріана.
Вступ.
Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових, дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів “антибіотиків” лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі лікувальних засобів.
Використання лікарських рослин у народній та офіційній медицині має багатовікову традицію. Вони здавна користуються великою популярністю серед населення.
Однак, хоча цілющі властивості лікарських рослин загальновизнані, вивчення перспектив раціонального використання та застосування їх у медицині нерідко ведеться однобоко. Так, у науково-дослідних закладах дослідження фармакотерапевтичної цінності лікарських рослин спрямоване головним чином на вивчення окремих діючих речовин, сировини, призначеної для хіміко-фармацевтичної промисловості. Безпосередньому ж комплексному дослідженню рослин приділяється ще недостатньо уваги. Внаслідок цього не використовуються природні лікарські засоби, надзвичайно корисні при багатьох хворобах.
Препарати рослинного походження характеризуються малою токсичністю і незначним алергічним впливом, порівняно з синтетичними сполуками.
Symphytum officinale L. — живокіст лікарський.
Рос. назва: окопник лекарственный.
Родина: Boraginaceae — шорстколисті.
Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 30-100 см. Стебло крилате, особливо вгорі, від глибоко збігаючих вниз листків, товсте, пряме. Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні, верхні — сидячі. Вся рослина шорстка. Квітки зібрані в пониклі, вкриті листочками завійки. Віночки квіток брудно-пурпурові або лілові з відверненими назовні зубцями. Корені товсті, галузисті, зовні майже чорні, всередині білі, крихкі, на зламі нерівні, терпко-липкі на смак. Цвіте з V до кінця VII. Росте на вологих луках, біля канав, струмків, на пухких торфомінеральних грунтах, на низинних торфовищах. Поширений повсюдно.
Корені живокосту вважаються отруйними, особливо якщо приймаються внутрішньо у завищених дозах. Про отруйність їх свідчить і хімічний склад.
За різними науковими джерелами, у коренях містяться алкалоїди лазіокарпін, циноглосин, глікоалкалоїд консолідин, алантоїн, аспарагін, сліди ефірної олії, дубильні речовини, галова і дігалова кислоти, крохмаль, смоли, багато слизу, холін, за болгарськими джерелами — ще й інулін. У свіжій надземній частині також є алкалоїд циноглосин, глікоалкалоїд консолідин і продукти його розщеплення — консолідин і глюкоза.
У народній практиці застосовують корінь живокосту як обволікаючий засіб при всіх видах запалення слизової оболонки, а особливо при грудних захворюваннях.
У народі вживають також корінь живокосту і як в'яжучий, і як проносний засіб, а також як засіб, що видаляє змертвілі тканини і сприяє регенерації. Вважають також, що живокіст лікує нирки, допомагає при поносах, навіть з кров'ю, а також при кровотечах у шлунку і кишечнику, приймають його також при чиряках, виразках і наривах як внутрішньо, так і зовнішньо.
Вказуються відомі вже дані про стимулюючу дію речовин кореня на ріст клітин і відновлення тканин людини. Відвар з коренів застосовують і при парадонтозі (в тому числі гнійному), для полоскання ротової порожнини, при переломах кісток та пораненнях, при гнійному запаленні їх, при запаленні вен, гнійному запаленні тканин, при болях в ампутованих кінцівках, на забиті місця, вивихи, при невралгіях внаслідок поранення, старих глибоких ранах, що важко і довго гояться, при фурункульозі тощо.
Народ відзначає кращу дію не сушеного кореня живокосту, а саме свіжого, сирого. Відомо (вченим), що у коренях живокосту знаходиться алантоїн і алантоїнова кислота. Це похідні пурину. Хоч доведено значення їх, але наука ще в боргу перед людьми щодо вироблення методики консервації діючих начал свіжого кореня живокосту.
Крайній термін зберігання сухих коренів живокосту, до чотирьох років максимально (в сухому середовищі).
Tussilago farfara L. — підбіл звичайний, мати-й-мачуха.
Рос. назва: мать-и-мачеха, подбел, камчужная трава.
Родина: Asteraceae (Compositae) — айстрові (складноцвіті).
Рано навесні на глинистих і глинисто-крейдяних грунтах, схилах горбів, ярів, а також на межах, у дещо сухіших ровах, на краях лук, що переходять у ріллю, з'являються жовті квіти, схожі на квіти кульбаби. Після цвітіння починають розвиватися листки. Це і є мати-й-мачуха. Рослина багаторічна, трав'яниста, з повзучим підземним галузистим кореневищем. Листки округло-серцевидні, кутасто-нерівнозубчасті, щільні, формою нагадують нижню поверхню кінського копита, зісподу білоповстисті («теплі — мати»), зверху гладкі («холодні — мачуха»). Листочки квітучого стебла лускуваті, яйцевидно-ланцетні, прямостоячі, загострені, часто буруваті. Кошики (суцвіття) до і після цвітіння пониклі. Поширена повсюдно.
Збирають квіти цієї рослини рано навесні, а листя — через 2-3 (і пізніше) тижні після того, як обсім'яняться кошики, в першій половині літа.
У народному лікуванні застосовуються листки мати-й-мачухи, рідше квіти або суміш квітів і листків (подрібнених) у вигляді напару (настою) при різних видах грудних — легеневих хвороб як відхаркувальний засіб, легке потогінне. Крім того, напар із суміші листя і квіток (2:1) підбілу (в дозі 4-6-ти столових ложок на 1 л окропу) приймають і в інших випадках запалень слизової оболонки, при катарах шлунка і кишок, при ниркових захворюваннях, катарі сечового міхура.
При нежиті втягують у ніздрі сік, вичавлений із свіжих листків. Такий же сік приймають внутрішньо при туберкульозі легенів та золотусі по 4-6 столових ложок у день.
Замість напару в згаданих вища потребах вживають порошок із листків по третині чайної ложки тричі на день (повну чайну ложечку порошку з листків ділять на три рівні порції).
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021