/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Етичне кредо в стоматології, Детальна інформація

Тема: Етичне кредо в стоматології
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1294
Скачати "Реферат на тему Етичне кредо в стоматології"
Сторінки 1   2  
Реферат на тему:

Етичне кредо в стоматології

Стоматологія як напрям практичної й наукової медицини потребує особливих стосунків між лікарем і пацієнтом, а через це і особливого етико-деонтологічного осмислення її. Адже то справді масова площина охорони здоров'я, де етичні настанови набувають соціального спрямування. До того ж, зазвичай, пересічний громадянин звертається до стоматолога в ризі нагальної потреби, коли відвідування вже не можна відкладати: гостре запалення в роті, пародонтоз із значними клінічними проявами, злам зуба тощо — лікування таких хвороб обов'язково пов'язане із завдаванням фізичного болю. А це не сприяє появі позитивних емоцій у пацієнта. Зазначимо, що до наявного больового синдрому додається й очікування болю, бо ефективне знеболювання, аж до недавнього часу, не займало в практиці терапевтичної стоматології належного місця.

Цей негативний стереотип багато в чому стосується як дорослих відвідувачів стоматологічного закладу, так і дітей. Тож лікар — ортодонт чи фахівець з дитячої стоматології, окрім наявності у нього бездоганних інструментів та високого професіоналізму, повинен бути майстерним психологом, аби завоювати симпатії дитини. Не зайве нагадати й про відповідні риси естетики в такому кабінеті — яскраві малюнки, іграшки, які можуть зацікавити дитину. Проте психологічно готувати дитину до візиту потрібно заздалегідь.

Варто особливо наголосити, що боротьба з болем — чи не вирішальна складова клінічного успіху стоматолога, маємо тут і нагальну етичну проблему! Адже маніпуляції, зокрема, на пульпі викликають різкий біль. Отже, здебільшого потрібна подвійна анестезія. Знеболювання потрібне й у разі препарування тканини зуба перед протезуванням. Таким чином, ідеться про найважливіші запоруки етичного характеру в стоматологічній практиці, бо звертатися навіть з благанням — "хворий, потерпіть" — тут зовсім недоречно й навіть шкідливо.

Якщо узагальнити етико-деонтологічні домінанти стоматології, то це науково-практична стратегія, що запобігає лікарським помилкам. Тут аж ніяк не підходить сентиментальний заклик: "Говорімо один одному компліменти". Формальні ознаки законів етики стосовно стоматологічної практики майже нічого не варті в разі некваліфікованої діагностики та лікування. Адже помилки в стоматології важко виправити. Ось чому надто важливе запобігання їм. І тому саме ці аспекти лікарської етики й деонтології займають у нашому розділі найважливіше місце серед фахових розміркувань та порад.

Можливість помилок з боку лікаря-стоматолога під час надання допомоги хворому мас особливе значення в лікарюванні. Адже переважно це сфера ургентних хірургічних втручань, і тому не виключені й непоправні хиби. Однак там, де має місце аналіз поразки й прикрих упущень, їх кількість меншає. Ось чому ми присвячуємо цей розділ здебільшого помилкам та ускладненням саме в хірургічній стоматології як найвідповідальнішій ділянці в цій важливій медичній дисципліні. Необхідно розглянути, зокрема, помилки при знеболюваннях; при екстракції зуба; під час лікування гнійних захворювань обличчя та щелеп; помилки в тактиці лікування гайморитів стоматологічного генезу; помилки в лікуванні травм і переломів щелеп; помилки в онкостоматології.

Визначення й аналіз помилок, аби запобігти їм, — етичний імператив у лікарській діяльності й плідний шлях вдосконалення клінічної медицини. Хто має силу визнати свої помилки, той прагне досконалості у роботі, на цьому, зокрема, наголошував великий М. Пирогов. Які ж класифікаційні ознаки лікарських хиб заслуговують на пильну увагу студента й лікаря? В. М. Смольянинов (1970) визначає тут дві категорії помилок: не всеспроможність медичної науки, тобто об'єктивні чинники й недостатня кваліфікація лікаря, схильність до шаблону в лікуванні, а також вірогідність нещасних випадків. Наслідки помилок — відсутність бажаного лікувального ефекту, заподіяна шкода здоров'ю пацієнта або навіть його смерть. Ясна річ, вирішальний моральний критерій виправдання лікарської помилки — помилка сумління через хибні погляди, бо за інших обставин — скоєно лікарський злочин.

Доречно навести класифікацію лікарських помилок стоматологічного характеру за М. Р. Рокицьким (1977). До діагностичних помилок він відносить діагноз, ознаки якого недостатньо кваліфіковано інтерпретовані (приміром, дистрофічна форма пародонтозу розглядається як прояв вікової кісткової інволюції й лікування не призначається); частково пропущений діагноз (приміром, діагностовано флегмону під нижньою щелепою, але не враховано тло цукрового діабету); помилковий діагноз (встановлено діагноз радикулярної кісти, а насправді у хворого адамантинома); частково помилковий діагноз (не враховано ускладнення флегмони в зоні щелеп).

До лікувально-тактичних помилок автор включає відстрочення терміну щодо інцизії флегмони, а також неправильний вибір місця проведення операції (приміром, хірургічне втручання з приводу каменя слинної залози слід проводити в стаціонарі, а не амбулаторно).

Лікувально-технічні помилки — це надто малий розріз при інцизії флегмони, неправильно підібрані за діаметром зонди та інструменти.

Доречно наголосити й на умовах, які спричинюють помилки. Скажімо, то відсутність аналізу крові у хворого на хронічний лейкоз, який звернувся по ургентну допомогу; розміщення в одному кабінеті робочих місць стоматолога-терапевта та стоматолога-хірурга, недбало й недостатньо укомплектований набір ліків та приладдя; втома лікаря тощо.

Досить точною в практичному сенсі є класифікація помилок, яку визначили Ю. Й. Бернадський та Г. П. Бернадська. Це чотири групи помилок. Перша група: невдалий вибір фаху абітурієнтом і поверхова підготовка під час навчання, інтелектуальна пасивність студента — все це призводить до низької професійної компетентності. Друга група: недостатнє забезпечення закладу сучасною апаратурою й допоміжними засобами діагностики. Третя група: ексвізитність (атиповість) захворювання, коли самовпевнений лікар вважає зайвим проконсультуватися з колегами. Четверта група: недостатньо продуманий план операції, відсутність певних інструментів, погане анестезіологічне забезпечення.

До лікарських помилок належить неточність в оформленні документації: це похибки у вживанні термінології, лікарський запис в одній історії хвороби замість іншої, відсутність записів про щоденний стан хворого тощо. Усе це не дає можливості використати, в разі потреби, історію хвороби як виправдальний аргумент у судово-медичному конфлікті.

І врешті-решт, звернімося до аналітичного аналізу помилок за Ю. Й. Бернадським та Г. П. Бернадською (1990). Йдеться про порушення деонтологічних засад у стаціонарі: "Передопераційна підготовка поспіхом, нетактовна поведінка лікаря й сестри під час обстеження; неетичне ставлення до родичів хворого; невикористання консультативних можливостей колег; недбале документування в історії хвороби; ігнорування тяжких супутніх захворювань (струс мозку, інфаркт міокарда тощо) — все це, слушно вважають автори, слугує перепонами в успішному лікуванні".

Зупинімося на деяких помилках при здійсненні місцевої анестезії. Це помилкова підміна анестетику (кальцію хлорид, антиформін тощо замість знеболювального засобу), використання новокаїну з надто високою концентрацією (О. І. Рибаков, 1966, повідомив про два випадки смерті хворих після введення 2 % розчину новокаїну внаслідок підвищеної індивідуальної алергічної чутливості), необережне застосування дикаїну. Та найчастіше трапляються помилки під час проведення анестезії: введення анестетику в судину, колапс внаслідок швидкого введення препарату; ортостатичний колапс, коли Ін'єкцію роблять в одному кабінеті, а операцію в іншому; залишення голки в зоні введення під час кашлю хворого, що може призвести до її проковтування; порушення стерильності під час маніпуляції. Деякі з таких помилок здатні призвести до смерті пацієнта.

Та найбільше помилок у практичній стоматології виникає під час видалення зуба. Це помилки в діагностиці, травматичність маніпуляції, через ушкодження лунки зуба може статися альвеоліт, неврахування можливості загрозливої кровотечі, коли потім важко здійснити тампонаду. Чимало помилок буває, коли видаляють зуб мудрості.

До речі, оповідання А. П. Цехова "Хірургія" присвячене помилці під час видалення зуба. Ось декілька рядків:

"... Ще раз плюнути... Сидіть, не рухайтесь... В одну мить (робить тракцію). Головне, щоб глибше взяти (тягне) ... щоб коронка не зламалась...

Минають болісні хвилини, й щипці зриваються з зуба ...

— Світу не бачу ... Дай передихнути ... Ох! (Сідає) та не тягни спроквола, а відразу.

— Вчи вченого ... Зуб застарілий ... Не рухайся ... Так ... Так ... чутно хруст ... Так я й знав ...

— Було б мені козиною ножкою ... — мимрить фельдшер".

Тут зроблено дві помилки: не застосовано знеболювання, технічно тракцію виконано недосконало. Про аналогічну помилку пише й М. О. Булгаков в оповіданні "Темрява єгипетська", коли недосвідчений лікар травмує лунку зуба хворого.

Якщо виникло ускладнення гнійного характеру, пункцію слід робити після рентгенівського обстеження, а також поради з колегою. Важливою є й настанова, як поводити себе до й після видалення зуба. Ми розробили пам'ятку, яку отримує кожен хворий у разі призначення тракції зуба.

Чимало помилок виникає при діагностиці й лікуванні періодонтитів, періоститів, остеомієлітів щелеп і лімфаденітів. Періодонтити досить часто виникають при реплантації зубів, коли не враховуються протипоказання до втручання. Абсцедивне запалення надкісниці (періосту) потребує операції. Необхідно застосувати адекватне знеболювання й розріз. Дренаж потрібно тримати в рані не менше ніж 48 год.

До одонтогенного остеомієліту призводить відмова від видалення зуба, який є джерелом гнійного запалення. Оперативне втручання потребує відповідного вміння та навичок, причому антибіотики в разі хронічного остеомієліту не є альтернативою операції.

Щодо лімфоденіту, який може ускладнити стоматологічну патологію, необхідно уточнити діагноз. Адже крім одонтогенного лімфоденіту, тут може локалізуватися лімфогранулематоз, туберкульозне, актиномікотичне та сифілітичне ураження.

Якщо діагностовано флегмону, жоден консервативний метод не є ефективним. Обов'язковим є знеболювання, адекватне використання антибіотиків. Це здебільшого операція, яку слід виконувати в стаціонарі, аби попередити можливі ускладнення — медіастиніт, тромбоз синусів тощо. Якщо погіршився загальний стан: з'явився головний біль, інтоксикація — доцільні консультації нейрохірурга, окуліста та інших фахівців.

Кількість хворих на одонтогенний гайморит становить 4 — 4,2 % пацієнтів, які змушені лікуватися в клініках хірургічної стоматології. Здебільшого це наслідок перфорації зубної лунки, проте до такого ускладнення може призвести й одонтогенне запальне вогнище поблизу гайморової порожнини. Отже, лікар-стоматолог повинен враховувати можливість цієї одонтогенної патології й бути надто обережним і технічно досконалим під час санації ротової порожнини.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар