/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Сучасні аспекти амбулаторного лікування запалення статевих органів жінок, Детальна інформація

Тема: Сучасні аспекти амбулаторного лікування запалення статевих органів жінок
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 862
Скачати "Реферат на тему Сучасні аспекти амбулаторного лікування запалення статевих органів жінок"
Сторінки 1   2   3   4   5  
Сучасні аспекти амбулаторного лікування запалення статевих органів жінок

Запальні захворювання статевих органів жінок (ЗЗСО) складають 60-65 % від усіх гінекологічних хвороб, а також значну частку в амбулаторній практиці гінеколога.

За останні роки уявлення про етіологію гінекологічних інфекцій, патогенез, клініку зазнали певних змін. Це визначило необхідність розробки нових підходів до діагностики та лікування запальних захворювань жіночих статевих органів, особливо на початкових етапах розвитку запалення, коли лікування проводиться амбулаторно.

Бактеріологія та патогенез гінекологічних інфекцій в сучасних умовах

Характерною особливістю ЗЗСО в сучасних умовах є їх поліетіологічність. Спектр збудників, які викликають запалення внутрішніх жіночих статевих органів, досить широкий і включає бактерії, що, як правило, колонізують піхву та нижній відділ цервікального каналу (грампозитивні та грамнегативні аеробні, факультативно-анаеробні та облігатно-анаеробні мікроорганізми ендогенної флори), а також збудників, що передаються статевим шляхом. Найчастіше серед збудників — представників ендогенної флори виділяють види роду бактероїдів, клостридій, пептострептококи, стафілококи, кишкову паличку, стрептококи групи В.

До запальних захворювань жіночих статевих органів часто призводять інфекції, що передаються статевим шляхом. Основне місце тут займають так звані інфекції нового покоління — хламідії, мікоплазми, уреаплазми та трихомонади. Не втратила свого значення гонококова інфекція, хоча частота її в порівнянні з хламідіозом значно зменшилася. Частота виявлення хламідій у хворих на ЗЗСО дуже висока, особливо при наявності мінімальних симптомів запалення. Так, при відсутності патологічних виділень із статевих шляхів хламідії виявляють у 20% жінок, а при наявності слизово-гнійних виділень з каналу шийки матки — у 84%.

Треба відзначити, що наразі спостерігається неухильна тенденція до асоціації збудників, виникнення так званих мікстінфекцій. Це значно погіршує перебіг та прогноз захворювання.

Велика кількість ЗЗСО своїм первинним виникненням зобов’язана проникненню екзогенних мікробів, що передаються статевим шляхом. При достатній інфікуючій дозі або при зниженні колонізаційної резистентності ці збудники, завдяки своїм біологічним властивостям, здатні проникати через неуражені слизові оболонки. До патологічного процесу, спричиненого сексуально трансмісивними інфекціями, може приєднатися будь-який інший мікроорганізм із числа вагінальних мешканців. Через низьку вірулентність вони відіграють певну роль лише при зниженні імунного статусу макроорганізму, порушенні тканинних бар’єрів (при інвазійних втручаннях), коли набувають здатності покидати нормальні біотопи на поверхні вагіни та вкорінюватися до внутрішнього стерильного середовища верхніх відділів цервікального каналу, матки, маткових труб. У цій вторинній інфекції має значення кількість вагінальних мікробів (наприклад, при бактеріальному вагінозі), оскільки велика їхня чисельність створює умови для подолання природних захисних бар’єрів і просування ендогенної флори до верхніх відділів статевого тракту. Ураження слизових оболонок внаслідок впливу сексуально трансмісивної інфекції чи механічного ушкодження (при штучному аборті, вишкрібанні матки, невдалому введенні внутрішньоматкового контрацептиву і т. ін.) сприяє виникненню захворювання.

Джерелом висхідної інфекції можуть бути захворювання вульви, вагіни, уретри, скенових залоз. Роль розповсюджувача можуть відігравати сперматозоїди та трихомонади, які здатні активно переносити мікрофлору нижніх відділів у матку, маткові труби, навіть у позаматковий простір шляхом адгезії їх на своїй поверхні (сперматозоїди) чи фагоцитозу (трихомонади).

Для запалення верхніх відділів статевих органів жінок є характерним те, що захворювання починається з ураження епітелію та залоз шийки матки, звідки йде розповсюдження в порожнину матки та маткові труби. Більшість збудників мікстінфекцій уражають переважно клітини циліндричного епітелію, за винятком трихомонад, гарднерел та грибів, які здатні розмножуватися у плоскому епітелії вагіни.

В результаті дії мікробів розвивається запальний процес із деструкцією паренхіми та вивільненням біологічно активних речовин, судинними реакціями, ексудацією, фагоцитозом, підсилюванням проліферативних процесів.

Відновлення тканин у зоні запалення та завершення запального процесу може бути повним та неповним. В останньому випадку в сформованій рубцевій тканині можуть залишатися осумковані чи депоновані життєздатні мікроби. Особливо це стосується анаеробів, хламідій. При виникненні сприятливих умов вони можуть знову почати розмножуватись та викликати нове загострення запального процесу.

Характер мікробної флори також впливає на специфіку патологічних змін в осередку ураження. При хронічних запаленнях геніталій має значення здатність мікроорганізмів до персистенції (хламідії, неклостридіальні анаероби), зростає частота вторинних анаеробних інфекцій придатків матки. Ці інфекції мають „східчастий“ розвиток, який полягає в тому, що колонізація маткових труб анаеробами відбувається вторинно, особливо після перенесених сексуально трасмісивних захворювань.

Запальний процес супроводжується значними імунологічними змінами. Розвиток різних форм інфекційного процесу (гостра, підгостра, хронічна) значною мірою обумовлюється станом імунної системи під час зараження. Повне видужання відбувається лише в тому випадку, коли з організму видалений збудник і коли імунопатологічні механізми запалення вимкнені, а тимчасовий дефект імунологічної реактивності ліквідований.

Основою формування хронічного патологічного процесу є поєднання наявної імунокомпрометації та імунної недостатності, спричиненої гострим інфекційним процесом. Зниження імунітету сприяє приєднанню нових збудників. Таким чином, формується замкнене хибне коло: чим нижчою є імунологічна резистентність, тим легше приєднується різна інфекція, утворюючи хронічні вогнища інфекції; і навпаки, чим більше в організмі різних інфекційних факторів, тим значніше пригнічення імунітету. Найбільше ураження імунітету викликають внутрішньоядерна (віруси) та внутрішньо-клітинна (хламідії, мікоплазми, уреаплазми) інфекції; до них приєднуються бактерії, найпростіші, гриби.

При наявності неповної регенерації слизових оболонок органів статевого тракту (ерозії, псевдоерозії, ектропіони тощо) відсутній цілісний фізіологічний бар’єр, що запобігає вкоріненню мікробів. У такому випадку до верхніх відділів жіночих статевих органів надходить флора піхви, з якою імунна система змушена постійно боротися. В цих умовах при несприятливих обставинах (переохолодження, стреси, інвазійні втручання тощо) імунні бар’єри прориваються, що викликає загострення.

Таким чином, переважання мікстінфекцій при ЗЗСО вносить значні корективи в розуміння патогенезу цих захворювань, а також потребує перегляду лікувальної тактики та профілактики. Зважаючи на високий ризик формування хронічного запального процесу, персистенції збудників при поліетіологічній інфекції (характерної для гінекології), адекватне лікування для ліквідації збудників на ранніх етапах захворювання стає найважливішим завданням.

Принципи лікування ЗЗСО в амбулаторних умовах

Більшість жінок із ЗЗСО в сучасних умовах лікується амбулаторно, особливо при своєчасному зверненні до лікаря. Амбулаторному лікуванню підлягають легкі форми запалення; ранні стадії захворювання (гостра, підгостра) при легкому перебігу; інфекції з в’ялим, хронічним перебігом; інфекції, які викликані збудниками, що передаються статевим шляхом.

Найбільш доцільно лікування проводити раніше від виникнення ендоцервіциту. Але час звернення хворої до лікаря не завжди співпадає з початком запального процесу. За наявності внутрішньоматкового контрацептиву його необхідно видалити. При тяжких формах висхідної інфекції, формуванні тубооваріальних абсцесів, ознаках ураження очеревини пацієнтки підлягають обов’язковій госпіталізації.

Антибіотикотерапія

Доказові критерії ЗЗСО, на жаль, з’являються тільки в розгорнутих стадіях захворювання, коли є загроза завдати значної шкоди репродуктивному здоров’ю жінки. Ефективність же терапії тим вища, чим раніше її розпочати. Ранні стадії захворювання мають неспецифічну та слабко виражену симптоматику. Тому вважається доціль-ним при вирішенні питання про початок антибіотикотерапїї використовувати низький діагностичний поріг запальних захворювань органів малого тазу (ЗЗОМТ), тобто призначати терапію при наявності мінімальних та додаткових критеріїв запалення і відсутності інших причин, що можуть викликати схожу симптоматику. Ця тактика дозволяє звести до мінімуму ризик розвитку висхідної інфекції та ускладнень ЗЗСО.

Широко відома точка зору минулих років про недоцільність використання антибіотиків при хронічних запальних процесах наразі похитнулася. Навпаки, висока частота обсіменіння статевих органів жінок, що страждають на хронічні ЗЗСО; наявність супутніх запальних та дисбіотичних процесів піхви та цервікального каналу; виявлена сучасними методами дослідження висока частота збудників ЗЗСО, здатних до персистенції (хламідії, мікоплазми, анаероби) — чинники, що вказують на необхідність використання при цій патології антибактеріальних препаратів.

Антибактеріальні препарати рекомендовані завжди при інфекційно-токсичному клініко-патогенетичному варіанті запального процесу.

Різноманітність мікроорганізмів, які можуть бути збудниками ЗЗСО, дуже повільний ріст анаеробів у культурі, необхідність застосування складних мікробіологічних методик для ідентифікації мікробів, неадекватні методи отримання матеріалу для дослідження призводять до того, що до початку антимікробної терапії часто не вдається встановити точний бактеріологічний діагноз. Таким чином, антимікробна терапія ЗЗСО практично завжди має емпіричний характер.

Відтак лікарі часто призначають одразу багато різних ліків (поліпрагмазію), що викликає додаткові труднощі: підвищення кількості ускладнень, незручність для пацієнтів, неможливість передбачити фармакологічний ефект, необхідність призначення додаткових засобів для профілактики та лікування ускладнень.

Отже, необхідність розробки схеми терапії запальних захворювань статевих органів із застосуванням нових антибактеріальних препаратів, які мають адекватний спектр дії та дають можливість використання монотерапії, є актуальним завданням.

Проведені в останні роки дослідження пацієнтів із ЗЗОМТ одностайно свідчать про необхідність застосування для емпіричної антибактеріальної терапії препаратів, які є активними стосовно потенційних збудників: грампозитивних та грамнегативних аеробних та анаеробних бактерій, включаючи сексуально трасмісивні. Крім того, треба брати до уваги, що для амбулаторної практики найбільш зручними є таблетовані форми ліків, які утворюють достатньо ефективні терапевтичні концентрації в крові та уражених тканинах.

Результати багатьох досліджень підтверджують ефективність емпіричної терапії ЗЗОМТ, рекомендованої Центром контролю над захворюваністю СDС USА (1998), для амбулаторного лікування: офлоксацин по 400 мг 2 рази на добу плюс кліндаміцин по 450 мг 4 рази на добу або метронідазол по 500 мг 2 рази на добу всередину 14 днів.

Препарат Офлоксин 200 повністю відповідає вимогам амбулаторного лікування. Офлоксин 200 має бактерицидну дію, пов’язану з блокадою бактеріального ферменту ДНК-гірази. Цей антибіотик має практично 100% біодоступність при пероральному прийомі, що дозволяє обійтись без парентеральної антибіотикотерапії. Препарат добре проникає в різні тканини (при цьому концентрація його в сечостатевих органах у кілька разів вища, ніж у сироватці крові) та в клітини, де виникають значно більші концентрації, ніж поза ними. Цим пояснюється висока активність антибіотика щодо патогенів із внутрішньоклітинною локалізацією (хламідії, мікоплазми, уреаплазми). Період напіввиведення препарату складає 7-8 годин, що дозволяє приймати його 2 рази на добу. З клінічної точки зору важлива широта спектру дії препарату, яка охоплює основні потенціальні збудники урогенітальної інфекції: хламідії, гонококи, уреаплазми, мікоплазми, ентерококи, стафілококи, кишкову паличку. Треба зважати на те, що всі інші препарати групи фторхінолонів (крім офлоксацину) не мають достатньої ефективності при хламідіозі. Важливою перевагою Офлоксину 200 є практична відсутність його дії на нормальну мікрофлору піхви та кишечника, в зв’язку з чим застосування препарату не пов’язане з ризиком розвитку дисбактеріозу.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар