/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Органи зору і слуху, Детальна інформація

Тема: Органи зору і слуху
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 912
Скачати "Реферат на тему Органи зору і слуху"
Сторінки 1   2  
Реферат на тему:

Органи зору і слуху

Зір — це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Він можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймальний апарат — око. Функції зору полягають не лише в сприйнятті світлового випромінювання. Ним користуються для визначення відстані, об'ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього середовища.

З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами отримання інформації й роботи.

Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які розміщені в очній ямці — заглибленні кісток передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої — волокнистої, середньої — судинної і внутрішньої — сітчастої (мал. 123).

Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука утворює білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить у проникну для світла рогівку. Середня — судинна — оболонка називається так через те, що в ній багато судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужну, яка завдяки пігментним речовинам має те чи інше забарвлення. В центрі райдужки (райдужної оболонки) міститься зіниця — круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для цього в райдужці є м'язи, які звужують або розширюють зіницю. Отже, райдужка виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до світлосприймального апарату, і захищає його від руйнування, здійснюючи звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і темнова адаптація ока). Судинна оболонка утворює рідину — водянисту вологу камер ока.

Внутрішня оболонка — сітківка — прилягає ззаду до середньої (судинної) оболонки. Складається з кількох шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім іде кілька шарів нервових клітин, серед яких світлосприймальними клітинами є колбочки і палички. Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному колбочки, які забезпечують найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії — лише палички.

Палички містять зоровий пігмент — родопсин, колбочки — йодопсин. Палички є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого світла, але при цьому людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко. Колбочки — рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприймання яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три види колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі — зеленим, треті — синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів — кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок певного виду.

Розглянемо хід променів світла через оптичний апарат. Спочатку світло проходить крізь рогівку, рідину, що міститься між нею і райдужною оболонкою, зіницю, кришталик (у вигляді двоопуклої лінзи), склисте тіло (прозоре середовище густої консистенції) і, нарешті, потрапляє на сітківку. У разі, коли промені світла, пройшовши крізь оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці, що свідчить про аномалії зору: якщо спереду від неї — близорукість, якщо позаду — далекозорість. Для корекції близорукості використовують двоввігнуті, далекозорості — двоопуклі стекла окулярів.

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні та ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження — сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб тощо) центрів зору. Потім спрямовується в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.

Мал. 123. Будова ока:

а — вертикальний розріз; б — фрагмент сітківки; в — світлочутливі клітини; / — війковий м'яз; 2 — райдужна оболонка; 3 — передня камера ока; 4, 5 — оптична вісь; 6 — зіниця; 7 — рогівка; 8 — зв'язка капсули кришталика; 9 — кон'юнктива; 10 — кришталик; 11 — склисте тіло; 12— білкова оболонка; 13 — судинна оболонка; 14 — сітківка; 15 — жовта пляма; 16 — місце виходу зорового нерва (17); 18 — паличка; 19 — колбочка; 20 — пігментний шар; 21 — нервові клітини; 22 — ядро

Весь комплекс нервової системи — рецептори світла, зорові нерви, центри зору в головному мозку, становить зоровий аналізатор.

Крім очного яблука до органа зору належить і допоміжний апарат. Він складається з повік, шести м'язів, що рухають око. Задню поверхню повік вкриває оболонка — кон'юнктива, яка частково переходить на очне яблуко. До допоміжних органів ока належить сльозовий апарат. Він складається із сльозової залози (розміщена в ямці лобової кістки), сльозових канальців, мішка та нососльозової протоки. Сльозова залоза виділяє секрет — сльози, в якому міститься лізоцим, що згубно діє на мікроорганізми, її 5—12 канальців відкриваються в щілину між кон'юнктивою і очним яблуком у зовнішній кут ока. Зволоживши поверхню очного яблука, сльози відтікають до внутрішнього кута ока (до носа). Тут вони збираються і через сльозовий канадець потрапляють у сльозовий мішок, що також розміщений у внутрішньому куті ока. З мішка через нососльозову протоку сльози стікають у порожнину носа, під нижню раковину (тому іноді можна помітити, як під час плачу сльози течуть з носа).

Слух — вид чутливості, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Його значення неоціненне в психічному розвитку повноцінної особистості. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишнього середовища, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові, мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, людьми і природою, без нього не могли з'явитися й музичні твори.

Гострота слуху у людей неоднакова. У одних вона знижена або нормальна, в інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом. Вони здатні визначати на слух висоту заданого тону. Музичний слух дає змогу точно визначати інтервали між звуками різної висоти, пізнавати мелодії. Особи з музичним слухом характеризуються почуттям ритму, вміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.

Користуючись слухом, люди можуть визначати напрям звуку і за ним — його джерело. Ця властивість дає змогу орієнтуватися в просторі на місцевості, розрізняти, хто саме говорить серед кількох присутніх. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеку, що може виникнути під час праці, перебування на вулиці, на природі.

Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот.

Орган слуху частково розміщений у товщі скроневої кістки черепа і складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два призначені для проведення звуків, третій містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги (мал.).

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим ходом. Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід, однак у людини вона майже втратила своє основне значення. Зовнішній слуховий хід проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози, які виділяють вушну сірку.

Середнє вухо розміщене між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом. Воно складається з барабанної порожнини, яка через євстахієву (слухову) трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина об'ємом близько 1 см3 має барабанну перетинку, слухову трубу, містить три слухові кісточки, сполучені між собою: молоточок, коваделко, стремінце. Ці кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звуку.

Барабанна перетинка розміщена на межі між зовнішнім і середнім вухом. Це округла за формою пластинка розміром 9 х 11 мм. Вона сприймає звукові коливання. Слухова труба сполучає середнє вухо з порожниною носової частини глотки.

Мал.. Будова вуха:

а — вертикальний розріз, б — слухові кісточки; в, г, д, е — завитка та її елементи; 1 — слуховий хід; 2 — молоточок; 3 — коваделко; 4 — стремінце; 5 — завитка; 6 — слухова (євстахієва) труба; 7 — порожнина середнього вуха; 8 — барабанна перетинка; 9 — чутливі волоски; 10 — волокна слухового нерва, 11 — чутливі клітини (рецептори); 12 — покривна пластинка (мембрана); ІЗ — канал завитки; 14 — підтримувальні клітини; 15 — основна мембрана; 16 — волоскові клітини з чутливими волосками

Внутрішнє вухо, що складається з перетинчастого і кісткового лабіринтів, являє собою систему порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху виконує завитка — спірально закручений канал (2,5 оберта). Решта частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в просторі.

Звукові коливання від барабанної перетинки за допомогою слухових кісточок передаються через овальне вікно рідині. Поблизу від овального вікна, яке закрите основою стремінця, розміщене кругле вікно, закрите еластичною мембраною. Саме завдяки такій будові рідина в каналах здатна коливатись. Вібруючи, рідина подразнює рецептори, які розміщені в спіральному (кортіївому) органі завитки.

Спіральний орган — це рецепторний звукосприймальний апарат, що міститься в завитковій протоці завитки на внутрішній поверхні базальної мембрани (пластинки). Рецептори (сприймальні клітини) мають видовжену форму. Один кінець їх зафіксований на базальній мембрані, а протилежний містить 30—120 волосків різної довжини. Ці волоски коливаються разом з коливанням рідини в каналі і торкаються мембрани, що звисає над ними. В результаті в них виникає збудження, яке передається по волокнах слухового нерва, що відходить від рецепторів. Виникає мікрофонний ефект, за якого механічна енергія коливання ендолімфи перетворюється на електричну нервового збудження. Характер збудження залежить від властивостей звукових хвиль. Високі тони вловлюються у вузькій частині завитки. Низькі тони реєструються на широкій частині базальної мембрани у верхівці завитки.

Від рецепторів спірального органа збудження надходить по слуховому нерву в підкіркові, кіркові (у скроневій частці) центри слуху. Уся система — елементи, що вловлюють і передають звукові хвилі, — зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо, рецептори, нервові волокна, центри слуху в головному мозку — становить слуховий аналізатор.

Як уже зазначалося, внутрішнє вухо виконує подвійну роль: сприйняття звуків (завитка зі спіральним органом), а також регулювання положення тіла в просторі, збереження рівноваги. Остання функція забезпечується вестибулярним апаратом, що складається з двох мішечків — овального і круглого — і трьох півколових каналів, розширених у своїй основі. Канали й мішечки сполучені між собою і заповнені рідиною. На внутрішній поверхні мішечків і розширень півколових каналів розміщені чутливі волоскові клітини. Від них відходять волокна нервів.

Кутове прискорення сприймається головним чином рецепторами, розміщеними в півколових каналах. Вони збуджуються під тиском рідини каналів. Прямолінійні прискорення реєструються рецепторами мішечків присінка (мал. 125). Чутливі волоскові клітини занурені в желатиноподібну речовину — мембрану отолітів. Верхня частина цієї мембрани має вкраплені в неї кристалики кальцію гідрокарбонату — отоліти. Під впливом прямолінійних прискорень ці кристалики дією своєї маси змушують мембрану згинатися. При цьому відбувається деформація волосків, і в них виникає збудження, яке передається по відповідному нерву в центральну нервову систему.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар