/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Що таке анатомія?, Детальна інформація

Тема: Що таке анатомія?
Тип документу: Реферат
Предмет: Анатомія
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1285
Скачати "Реферат на тему Що таке анатомія?"
Сторінки 1   2  
Реферат на тему:

Що таке анатомія?

Анатомія наука про будову організму і всіх його органів. Термін "анатомія" походить від давньогрецького anatome — розтинання. Це пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був метод розтинання трупів.

Такий аналітичний підхід до вивчення будови тіла людини відповідає лише на запитання, як побудований організм, що є основним завданням описової анатомії. Проте описова анатомія не могла задовольнити медицину, і виникло завдання з'ясувати, чому саме так побудований організм.

У зв'язку з цим форма і будова людського тіла розглядаються в безперервному її розвитку, взаємозв'язку організму із соціальним середовищем та навколишньою природою.

Анатомія є однією з найдавніших наук. Вже первісні мисливці знали про положення життєво важливих органів, про що свідчать наскальні малюнки. У Древньому Єгипті в зв'язку із застосуванням ритуального бальзамування трупів, були описані деякі органи, наведені дані про їхню функцію. У папірусі написаним єгипетським лікарем Імхотепом (ХХХ століття до н.е.) говориться про головний мозок, діяльність серця, поширення крові по судинах. Згадування про серце, печінку, легені та інші органи тіла людини містяться в древнекитайській книзі «Нейцзин» (XI-VII ст. до н.е.). Тоді ж, китайський імператор Гванг Гі видає «Лікарський порадник» з першими в історичному літописі анатомічними малюнками. У ХVІІІ столітті до н.е. виготовлялися глиняні таблички з зображенням внутрішніх органів. В індійській книзі «Аюрведа» («Знання життя», ІХ-III ст. до н.е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м'язи, нерви, типи статури і темпераменту, головному і спинному мозку. У I столітті до н.е. у вірменських лікарнях стали проводитися обов'язкові анатомічні дослідження.

Великий вплив на розвиток медицини й анатомії зробили вчені древньої Греції, їм же належить заслуга створення анатомічної номенклатури. Першим грецьким анатомом вважають лікаря і філософа Алкмеона Кротонського, що володів прекрасною технікою препарування. Видатними представниками грецької медицини й анатомії були Гіппократ, Аристотель, Герофіл. Гіппократ (460-377 р. до н.е.) учив, що основу будіву організму складають чотири «соки»: кров (sanguis), слиз (phlegma), жовч (chole) і чорна жовч (melaina chole). Від переваги одного з цих соків залежать і види темпераменту людини: сангвінік, флегматик, холерик і меланхолік. Названі види темпераменту визначали, по Гіппократові, тимчасово і різні типи конституції людини, що можуть змінюватися відповідно до змісту тих же «соків» тіла. Виходячи з такого представлення про організм, Гіппократ дивився і на хвороби, як на результат неправильного змішання рідин.

По Платону (427-347 р. до н.е.), організм людини керувався не матеріальним органом – мозком, а трьома видами «душі», чи «пневми», що містяться в трьох найголовніших органах тіла – мозку, серці і печінці (триніжок Платона).

Учень Платона Арістотель (384-323 р. до н.е.) зробив першу спробу порівняння тіла тварин і вивчення зародка і з'явився зачинателем порівняльної анатомії й ембріології. Аристотель висловив вірну думку про те, що усяка тварина походить від живого.

У Древньому Римі, медицина багато років була заняттям рабів і не була в пошані, по цьому давньоримські вчені не внесли в анатомію значного внеску. Однак, великою їхньою заслугою варто вважати створення латинської анатомічної термінології. Найбільш яскравими представниками римської медицини були Цельс і Гален.

Гален дивився на організм, як на чудову машину. Він вважав людське тіло сформованим із щільних і рідких частин (вплив Гіппократа) і досліджував організм шляхом спостереження над хворими і розкриття трупів тварин. Він одним з перших застосував вівісекцію і з'явився основоположником експериментальної медицини. Протягом усього середньовіччя в основі медицини лежали анатомія і фізіологія Галена. Його основні праці по анатомії це – «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла».

Позитивну роль у наступності античної науки зіграв і мусульманський Схід. Так, Ібн Сіна, чи Авіценна (980-1037), написав «Канон лікарської науки» (близько 1000 р.), що містить значні анатомо-фізіологічні дані, запозичені в Гіппократа, Аристотеля і Галена, до яких Ібн Сина додав власні представлення про те, що організм людини керується не трьома органами (триніжок Платона), а чотирма: серцем, мозком, печінкою і яєчком (чотирикутник Авіцени). «Канон лікарської науки» складає з п'яти книг, з'явився кращим медичним твором епохи феодалізму, по ньому училися лікарі Сходу і Заходу до XVII сторіччя. Інший учений-медик Ібн-ан-Нафис з Дамаска (XIII в.) відкрив легеневе коло кровообігу.

В епоху Середньовіччя наука, у тому числі й анатомія, були підлеглі релігії. У цей час в анатомії не було зроблено істотних відкриттів. Були заборонені розкриття, виготовлення кістяків. Дослідження в області лікування продовжувалися тільки на сході – у Грузії, Азербайджану, Сирії.

Анатоми епохи Відродження зруйнували схоластичну анатомію Галена і побудували фундамент наукової анатомії, вони домоглися дозволи на проведення розкриттів. Були створені анатомічні театри для проведення публічних розкриттів. Зачинателем цієї титанічної праці з'явився Леонардо да Вінчі, основоположником – Андрій Везалий і Вільям Гарвей.

Леонардо да Вінчі (1452-1519), зацікавивши анатомією як художник, надалі захопився нею як наукою, одним з перших став розкривати трупи людей для дослідження будови людського тіла. Леонардо вперше правильно зобразив різні органи людського тіла, уніс великий вклад у розвиток анатомії людини і тварин, а також з'явився основоположником пластичної анатомії. Творчість Леонардо да Вінчі, як думають, уплинуло на праці Андрія Везалия. У найстаршому університеті Венеції, заснованому в 1422 р., утворилася перша медична школа епохи капіталізму (Падуанская школа) і був побудований (у 1490 р.) перший у Європі анатомічний театр.

У Падуе в атмосфері нових інтересів і запитів і виріс реформатор анатомії Андрій Везалий (1514-1564). Замість схоластичного методу тлумачення, характерного для середньовічної науки, він використовував об'єктивний метод спостереження. Широко застосувавши розкриття трупів, Везалий уперше систематично вивчив будівлю тіла людини. При цьому він змело викрив і усунув численні помилки Галена (більш 200) і цим почав підривати авторитет господствовавшей тоді галеновской анатомії. Так почався аналитиче-ский період в анатомії, протягом якого було зроблене безліч відкриттів описового характеру. Везалий приділив основну увагу відкриттю й опису нових анатомічних фактів, викладених у великому і багато ілюстрованому керівництві «Про будівлю тіла людини в сімох книгах», «Епитоме» (1543). Опублікування книги Везалия викликало, з одного боку, переворот в анатомічних представленнях того часу, а з іншого боку - скажений опір реакційних анатомов-галенисгов, старавшихся зберегти авторитет Галена. У цій боротьбі Везалий загинув, але справа його розвивалося його учнями і послідовниками.

Так Габріель Фаллопій (1523-1562) дав перший докладний опис розвитку і будівлі ряду органів. Його відкриття викладені в книзі «Анатомічні спостереження». Бартоламео Євстахій (1510—1574) крім описової анатомії, вивчав також історію розвитку організмів, чого не робив Везалий. Його анатомічні пізнання й описи викладені в «Посібнику з анатомії», виданому в 1714 р. Везалій, Фаллопій і Євстахій (свого роду «анатомічний тріумвірат») побудували в XVI ст. міцний фундамент описової анатомії.

XVII ст. з'явився переломним у розвитку медицини й анатомії. У цьому сторіч був остаточно довершений розгром схоластичної і догматичної анатомії середньовіччя і закладений фундамент істинно наукових представлень. Цей ідейний розгром зв'язаний з ім'ям видатного представника епохи Відродження, англійського лікаря, анатома і фізіолога Вільяма Гарвея (1578-1657). Гарвей, як і його великий попередник Везалій, вивчав організм, користаючись спостереженнями і досвідом. При вивченні анатомії, Гарвей не обмежувався простим описом структури, а підходив з історичної (порівняльна анатомія й ембріологія) і функціональної (фізіологія) точок зору. Він висловив геніальний здогад про те, що тварина у своєму онтогенезі повторює філогенез, і в такий спосіб передбачив біогенетичний закон, уперше доведений А.О. Ковалевским і сформульований пізніше Геккелем і Мюллером у XIX сторіччі. Гарвей затверджував, що усяка тварина походить з яйця. Це положення стало гаслом для наступного розвитку ембріології, що надає право вважати Гарвея її основоположником.

З часів Галена в медицині панувало навчання про те, що кров, наділена «пневмою», рухається по судинах у виді припливів і відливів: поняття про круговорот крові до Гарвея ще не було. Це поняття народилося в боротьбі з галенізмом. Так, Везалий, переконавши в непроникності перегородки між желудочками серця, першим почав критику представлення Галена про перехід крові з правої половини серця в ліву нібито через отвори в межжелудочковой перегородці. Учень Везалия Реальд Коломбо (1516-1559) довів, що кров із правого серця в ліве попадає не через зазначену перегородку, а через легені по легеневих судинах. Про це ж писав іспанський лікар і богослов Мигуель Сервет (1509-1553) у своєму добутки «Відновлення християнства». Він був обвинувачений у єресі і спалений зі своєю книгою на багатті в 1553 р. Ні Коломбо, ні Сервет, очевидно, не знали про відкриття араба Ибн-ан-Нафиса. Інший спадкоємець Везалия і вчитель Гарвея Ієронім Фабриций (1537-1619) описав у 1574 р. венозні клапани. Ці дослідження підготували відкриття кровообігу Гарвеем, що, на підстави своїх багаторічних (17 років) експериментів, відкинув навчання Галена про «пневме» і замість представлення про припливи і відливи крові намалював струнку картину круговороту її. Результати своїх досліджень Гарвей виклав у знаменитому трактаті «Анатомічні дослідження про рух серця і крові у тварин» (1628), де затверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи з артерій у вени через дрібні трубочки. Маленька книжка Гарвея – це ціла епоха в медицині.

Після відкриття Гарвея ще залишалося неясним, як кров переходить яз артерій у вени, але Гарвей пророчив існування між ними невидимих оком анастомозів, що і було підтверджено пізніше Марчелло Мальпігії (1628-1694), коли був винайдений мікроскоп і виникла мікроскопічна анатомія. Мальпигии зробив багато відкриттів в області мікроскопічної будівлі шкіри, селезінки, бруньки і ряду інших органів. Вивчивши анатомію рослин, Мальпигии розширив положення Гарвея «усяка тварина з яйця» у положення «усе живе з яйця». Мальпигии з'явився тим, хто відкрив передвіщені Гарвеем капіляри. Однак він думав, що кров з артеріальних капілярів попадає спочатку в «проміжні простори» і лише потім у капіляри венозні. Тільки А.М.Шумлянский (1748-1795), що вивчив будівлю бруньок, довів відсутність міфічних «проміжних просторів» і наявність прямого зв'язку між артеріальними і венозними капілярами. Таким чином, А.М.Шумлянский уперше довів, що кровоносна система замкнута, і цим остаточно «замкнув» коло кровообігу. Тому відкриття кровообігу мало значення не тільки для анатомії і фізіології, але і для всієї біології і медицини. Воно ознаменувало нову еру: кінець схоластичної медицини і початок наукової медицини.

У XIX столітті стала зміцнюватися діалектична ідея розвитку, роблячи переворот у біології і медицині і ставшая цілому навчанні, що поклало початок еволюційної морфології. Так, член Російської Академії наук К.Ф.Вольф (1733-1794) довів, що в процесі ембриогенеза, органи виникають і розвиваються заново. Тому в противагу теорії преформізму, відповідно до якого всі органи існують у зменшеному виді в половій клітці, він висунув теорію епигенеза. Французький натураліст Ж.Б.Ламарк (1774-1828) у своєму творі «Філософія зоології» (1809) одним з перших висловив ідею еволюції організму під впливом навколишнього середовища. Продовжувач ембріологічних досліджень К.Ф.Вольфа російський академік К.М.Бер (1792-1876) відкрив яйцеклітину ссавців і людини, установив головні закони індивідуального розвитку організмів (онтогенезу), що лежать в основі сучасної ембріології, і створив навчання про зародкові листки. Ця дослідження створили йому славу батька ембріології. Англійський учений Чарльз Дарвін (1809-1882) у своєму добутку «Походження видів»» (1859) довів єдність тваринного світу.

Ембріологічні дослідження А.О.Ковалевського, а також К.М.Бера, Мюллера, Ч.Дарвіна і Геккеля знайшли своє вираження в так називаному біогенетичному законі («онтогенез повторює філогенез»). Останній був заглиблений і виправлений А.Н.Северцовим, що довів вплив факторів зовнішнього середовища на будову тіла тварин і, застосувавши еволюційне навчання до анатомії, з'явився творцем еволюційної морфології.

Після Водохрещення Русі й в епоху феодалізму, разом із православ'ям поширилася і візантійська культура, медицина розвивалася в монастирях, при яких духівництво засновувало лікарні (монастирська медицина). Знання, якими користалися медики того часу – це відкриття античної науки. Анатомія і фізіологія для перших російських лікарів були викладені в трактаті невідомого автора під заголовком «Арістотелеві проблеми», а також у коментарях ігумена Бєлозерського монастиря Кирила за назвою «Галиново на Иппократа», а анатомічна термінологія — у творі Іоанна Болгарського «Шестоднев».

У феодальній Росії В 1620 р. було засновано медичне управління - Аптекарський Наказ, а при ньому в 1654 р. перша медична школа. Анатомія в цій школі викладалася по керівництву Везалія «Про будову людського тіла».

На початку XVIII ст. у Росії почалася епоха Петра I. Він сам дуже цікавився анатомією, який навчався під час своїх поїздок у Голландію, у знаменитого анатома Рюиша. У нього ж він придбав колекцію анатомічних препаратів, що, разом із зібраними по указі Петра виродками («монстрами») послужило підставою для створення в Петербурзі першого природничонаукового музею - «Кунсткамери натуральних речей» (музей природних рідкостей). Частина цих препаратів збереглася і дотепер. У 1706 р. у Москві була створена перша лікарська школа, який керував доктор Микола Бидлоо. Його праця «Наставляння для вивчаючих хірургію в анатомічному театрі», був основним підручником для вивчення анатомії в подібних школах.

У 1725 р. у Петербурзі була створена Російська академія наук, у якій був закладений міцний фундамент для розвитку анатомії. В Академії наук працювали геніальний росіяни вчений і основоположник природознавства в Росії М.В.Ломоносов. Він призивав до вивчення анатомії шляхом спостереження і тим самим указав правильну перспективу її розвитку. Він оцінив також значення мікроскопа для вивчення невидимих оком структур.

Учень і вихованець М.В.Ломоносова А.П.Протасов був першим російським академіком-анатомом, після якого і почався бурхливий розвиток цієї науки в Росії. Розвитку анатомії сприяли й інші послідовники М.В.Ломоно-сова: К.И.Щепин, що першим стала викладати анатомію російською мовою, М.И.Шеин - автор першого російського анатомічного атласу «Syllabus» (1744) і один із творців російської анатомічної номенклатури Н.М.Максимович-Амбодик, що склав перший російський словник анатомічних термінів за назвою «Анатомо-фізіологічний словник на російській, латинській і французькій мовах» (1783), С.Г.Зібелін і його праця «Слово про будову тіла людського».

У XVIII ст. почали закладатися основи мікроскопічної анатомії, що зв'язано в Росії з ім'ям А.М.Шумлянського (1748-1795). А.М.Шумлянський завершив правильне представлення про кровообіг, тому його ім'я повинне стояти в одному ряді з іменами Гарвея і Мальпігі.

На рубежі ХVІІІ і XIX ст..., 1798 р., була заснована Санкт-Петербурзька медико-хірургічна академія. Створену в Академії єдину кафедру анатомії і фізіології, очолив П.А.Загорський (1764-1846), що написав перший підручник анатомії російською мовою «Скорочена чи анатомія керівництво до дізнання будівлі людського тіла на користь тих, хто навчався лікарській науці» (1802) і створив першу російську анатомічну школу. На честь його була вибита золота медаль і заснована премія його імені.

Завдяки діяльності Н.І.Пирогова, медицина взагалі й анатомія зокрема, зробили гігантський стрибок у своєму розвитку. Н.И.Пирогов (1810-1881) домігся величезних успіхів у розвитку хірургічної анатомії. Світову славу йому створило твір «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасций» (1837). Він ввів в анатомію новий метод дослідження — послідовні розпили заморожених трупів («крижана анатомія») і на підставі цього методу написала «Повний курс прикладної анатомії людського тіла» (1843-1848) і атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямках» (1851-1859). Це були перші посібники з топографічній анатомії. Уся діяльність Н. И. Пирогова склала епоху в розвитку медицини й анатомії.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар