/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Історія розвитку охорони здоров’я в Україні. Особиста гігієна медичного персоналу, Детальна інформація

Тема: Історія розвитку охорони здоров’я в Україні. Особиста гігієна медичного персоналу
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 930
Скачати "Реферат на тему Історія розвитку охорони здоров’я в Україні. Особиста гігієна медичного персоналу"
Сторінки 1   2  
Реферат на тему:

“Історія розвитку охорони здоров’я в Україні. Особиста гігієна медичного персоналу”

Наприкінці XI ст. у бібліотеці Ярослава Мудрого нагромадилося уже багато творів, серед яких були книги медично-біологічного змісту, що описували цілий ряд лікувальних рослин, метали, опій, перебіг захворювань, будову людського тіла, тодішні уявлення про фізіологію людини.

Досить добре на ті часи в Русі була зорганізована опіка над хворими і каліками. "Церковний Устав" князя Володимира доручав церквам і монастирям організацію різних доброчинних установ (шпиталів, притулків для старих, сліпих, калік). На утримання хворих та інвалідів Володимир встановив великий податок.

У статуті про церковні суди вже згадується про лікарів як про окрему групу людей та про існування лікарень.

У різних державних актах того часу зустрічаємо рекомендації гігієни і накази добре ставитися до хворих. Наприклад, у "Повчанні..." Володимир Мономах пише: "Куди підете чи де зупинитеся — напоїте і нагодуйте жебрака і подорожнього і хворого відвідайте, покійника проводіте, бо ми всі смертні". У "Руській правді" вказано право потерпілого вимагати від винуватця гроші на лікування.

У той час лікуванням хворих переважно займалися монахи. Наприклад, "Печорський патерик" згадує про лікарів св. Антонія Печерського, св. Алімпія, св. Пимена, св. Козьму, св. Агапія, Дем'яна Пресвітера та ін.

Але були на Русі і лікарі-чужинці: греки, вірмени та ін. Князь Володимир Великий посилав свого лікаря (Івана Смеру) в Грецію для поповнення знань.

У XII ст. відомим був лікар Петро Сиріянин. Лікуванням займались і народні медики: знахарі, відуни, лечці, знавці зел та ін.

Велику роль у лікувальних справах посіли жінки з вищих верств тогочасного суспільства. За історичними даними, дочка чернігівського князя Єфросинія була знайома з медичною літературою того часу. Княгиня Анна Всеволодівна, яка заснувала першу світську (жіночу) школу, — сприяла викладанню медицини в цій школі.

Але на той час у всій Європі медицина знаходилася на стадії первісного розвитку.

За історичними джерелами, перший шпиталь для лікування хворих та перебування інвалідів побудував на Русі в 1070 р. св. Феодосій Печерський.

Першим відомим нам в історії вченим-медиком була княгиня Євпраксія — Зоя. Онучка Володимира Мономаха, вона народилася в 1108 р., одержала добру освіту, цікавилася народною медициною. В юному віці з успіхом почала лікувати хворих, за що в народі одержала назву "Добродії". В 1122 р. виходить заміж за візантійського царя Іоана Комнена, прийнявши під час коронації ім'я Зоя. Переїзд до Візантії дав можливість Євпраксії—Зої доповнювати та поглиблювати свої знання в галузі медицини. З давніх часів у Візантії працювало немало видатних лікарів.

Першою видатною постаттю в українській медичній науці після Євпраксії був Юрій Дрогобич (бл. 1450—1494). Справжнє прізвище Котермак, народився в м. Дрогобичі біля Львова. Закінчив Краківський університет і одержав звання магістра. Продовжив навчання в Болонському університеті, став професором медицини і філософії, відомим астрономом і згодом ректором цього університету. В 1483 р. в Римі була надрукована його праця "Прогностичне судження". В 1488р. Ю.Дрогобич повернувся до Кракова і очолив кафедру медицини в місцевому університеті.

Вірогідно, Ю. Дрогобич був не єдиним українським вченим-медиком у XV—XVI ст. В архівах Краківського університету згадуються студенти з різних населених пунктів України. Професором медицини в Краківському університеті в середині XVI ст. був Йосип Струсь, який написав знамениту працю про пульс.

Українцями, на думку дослідників, були професори першої в Україні медичної школи, заснованої в Замості у 1593 р., Симон Бирковський, Іоан Ірсин. Велику роль у підготовці медиків України в XVII ст. відігравала Києво-Могилянська академія. Вона не була медичною, а загальноосвітньою школою, та завдяки високому науковому рівню давала дуже добру підготовку для подальшого студіювання медицини в загальноєвропейських університетах.

За далеко неповними даними колишніми учнями Києво-Могилянської академії були близько 740 українських лікарів, її закінчили такі видатні українські вчені-медики, як Нестор Амбодик-Максимович, Степан Андрієвський, Данило Веланський-Кавунник, Денис Волчанецький, Михайло Гамалія та ін.

Після закінчення академії сотні молодих українців ішли для продовження навчання до відомих університетів Західної Європи: Лондона, Парижа, Лейдена, Галля, Кіля, Падуї, Лейпціга, Единбурга, Кракова та ін. Бідніші або менш здібні учні академії йшли до госпітальних шкіл, ме-дико-хірургічних шкіл Польщі, а пізніше — Московщини.

Однією з найяскравіших особистостей серед вітчизняних вчених-медиків XVIII ст. був Данило Самойлович. Його вважають одним із основоположників вітчизняної епідеміології. Широко відомі праці Самойловича з інфекційних хвороб. Усі дванадцять тогочасних академій Європи обрали його своїм почесним членом, за винятком Петербурзької Академії наук.

Іншим видатним українським лікарем цієї епохи був Нестор Амбодик-Максимович, уроженець Полтавщини. Він увійшов виісторію вітчизняної медицини як засновник акушерства. Його підручником з акушерства "Искусство повивання, или Наука о бабичьем деле" користувалося багато поколінь лікарів та акушерок.

Велику роль в історії вітчизняної медичної освіти відіграв перший підручник з педіатрії "Педіатрика" Степана Хотовицького. Страсбурзький університет блискуче закінчив Олександр Шумлянський, один з перших вітчизняних гістологів, який описав будову нирки, зокрема її капсулу, відому під назвою "капсула Шумлянського—Боумена".

Гордістю вітчизняної медицини є Мартин Тереховський, один з піонерів учення про еволюцію живих організмів, а також Іван Полетика, який першим очолив генеральний госпіталь і госпітальну школу у Петербурзі, займав найвищі на ті часи медичні пости в державі.

Поряд з розвитком медичної науки розвивалася хірургічна допомога на полі бою. її надавали цирульники. Існували цехи-об'єднання цирульників у м. Львові, Києві, Луцьку. У статуті Київського цеху цирульників писалося: "Майстерність цирульника має полягати в тому: голити, кров жильну і заошкірну пускати, рани гоїти рубані, пробиті та стріляні, а особливо у вириванні зуба та вилікуванні французької і шолудної хвороб ...".

Хворих та поранених продовжували лікувати у шпиталях, які існували при братствах і монастирях, як, наприклад, шпиталь при Трахтемирівському монастирі, де лікувалися поранені козаки.

Необхідність мати лікарів для армії та для боротьби зі спустошливими епідеміями зумовила появу госпіталів, карантинів, аптекарських городів, польових аптек. У XVIII ст. було відкрито перші госпітальні школи — навчальні заклади для підготовки лікарських кадрів. В Україні перша медична школа була заснована в Єлисаветграді (нині Кіровоград).

Поряд з різними природничими науками в XIX ст. особливого розвитку набирає медицина. Видатними вченими-медиками були: Ілля Буяльський, Єфрем Мухін, Павло Наранович. Так, І. Буяльський видав оригінальний атла оперативної хірургії "Анатомико-хирургические таблицьі", які були перекладені на ряд іноземних мов. Також ним уперше в межах Росії був застосований хлороформний наркоз.

Чимало зробив для розвитку хірургії в Україні Микола Іванович Пирогов. У 1856 р. М. І. Пирогова призначили на посаду опікуна Одеського навчального округу, де він порушив питання про відкриття університету в Одесі. У 1858 р. отримавши посаду опікуна Київського навчального округу, він сприяв розвитку і демократизації освіти. Пирогов був одним із видатних хірургів XIX ст., добре відомим не лише в Україні, але і за кордоном. Він працював майже в усіх ділянках хірургії, але особливо прославився у галузі кістково-пластичних операцій, воєнно-польової хірургії, десмургії.

Видатним хірургом був Микола Васильович Скліфосов-ський, професор Київського університету, завкафедрою Московського університету. М. В. Скліфосовський одним із перших почав впроваджувати в оперативну практику асептику і антисептику. Часто приїздив в Україну і оперував хворих у Полтавській міській лікарні, мав симпатії до українського національного руху.

Одним з перших професорів хірургії, які починали читати лекції українською мовою, був декан медичного факультету Харківського університету Павло Михайлович Шумлянський. Наукові праці Шумлянського присвячені лікуванню вивихів.

Петро Андрійович Наранович займався розвитком урології, запропонував ряд нових хірургічних інструментів, дуже вдало робив операції на очах.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар