/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Гігієнічне значення зелених насаджень, Детальна інформація

Тема: Гігієнічне значення зелених насаджень
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 885
Скачати "Реферат на тему Гігієнічне значення зелених насаджень"
Сторінки 1   2  
Реферат

на тему:

Гігієнічне значення зелених насаджень

Одним із основних елементів благоустрою населених пунктів є зелені насадження. Крім естетичного, вони мають ще й величезне санітарне значення, захищаючи міста і села від диму, вихлопних газів, пилу тощо. Зелений масив приміської зони є резервуаром чистого повітря для населеного пункту. Парки, сади, алеї і бульвари - це своєрідні легені, які очищають забруднене повітря, створюють сприятливий мікроклімат і оздоровлюють довкілля. Вдале поєднання різних рослин дозволяє значно зменшити шкідливі санітарні фактори урбанізації. Так, насадження дерев і кущів значно зменшують амплітуду температурних коливань, збільшують у спекотні дні вологість повітря, покращуючи таким чином теплообмін людини і її самопочуття.

Зелені насадження мають меліоративне, водоохоронне і вітрозахисне значення. Зменшуючи силу вітру, завдяки величезній фільтрувальній поверхні листяного покриву, дерева сприяють осіданню пилових частинок. Повітря на озеленених вулицях в 4 рази чистіше, ніж на ділянках, які не мають зеленого покриву. Багато дерев мають фітонцидні властивості. Так, наприклад, 1 га ялівцю здатен знезаразити повітря великого міста. Надзвичайно високі фітонцидні властивості мають волоський горіх, тополя, сосна, ялина, смерека тощо.

Особливо велику роль зелені насадження відіграють у боротьбі з різноманітними шумами. Гігієнічна норма шумового впливу в населеному пункті не повинна перевищувати 65 дБ, хоча на вулицях з інтенсивним рухом шум може досягати 90-100 дБ. Ефективним бар'єром на перешкоді шуму є зелені насадження. Встановлено, що шумова хвиля на місцевості, яка засаджена деревами та кущами, через кожні 30 м послаблюється на 10 дБ, в той час як на відкритому просторі на такій же віддалі майже не зменшується. Найбільший ефект створюють густі зелені смуги шириною понад 50 м. Стіни будинків затримують цю звукову лавину лише наполовину, а вікна - тільки на чверть.

Діючі будівельні норми передбачають обов'язкові зелені насадження в розмірі 3 га для житлових районів загального і обмеженого користування та спеціального призначення. Територія загальноміського парку повинна бути не меншою, ніж 15 га, а площа загальноміських озеленених територій загального користування становити у великих містах 10 м2 на людину, в середніх - 7 м2, в малих - 8 м2. ВООЗ пропонує мати на 1 міського мешканця 50 м2 міських зелених насаджень і 300 м2 заміських. Необхідно також передбачити спеціалізовані дитячі, спортивні, виставкові, зоологічні та інші парки і ботанічні сади. Крім того, на озеленених територіях загального користування повинні бути фонтани, басейни, альтанки, світильники тощо. У житловій зоні озеленення міста повинно займати не менше 50 % території із розрахунку 30-50 м2 на 1 жителя.

Одним з найважніших завдань охорони природи є збереження біологічного різноманіття. У прийнятті концепції охорони біологічного різноманіття велику роль зіграла Конвенція про охорону біологічного різноманіття, схвалена на Конференції ООН з питань довкілля та розвитку (Ріо-де-Женейро,1992 рік, 179 країн)

Найефективнішим засобом охорони біорізноманіття унікальних та типових природних комплексів є заповідання.

Організаційно-правові основи ведення заповідної справи визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.

Природно-заповідний фонд України розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і включає 6721 територію та об'єкти загальною площею 2504,5 тис. га, що становить 4,07% площі України (дані 1999 року).

У відповідності до Закону «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду належать:

природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи мети і необхідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Концепція розвитку заповідної справи України передбачає зростання її суспільного значення для держави та народу, оптимізацію і розширення системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду з метою забезпечення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотичного виховання громадян.

Станом на 01.06.2002 року Хмельницька область займає перше місце в Україні за площею заповідних територій (455 об’єктів, площею 304299, 53 га., що становить 14,8 % від загальної площі земель області).

Найбільшими природоохоронними територіями Хмельниччини є національний природний парк “Подільські Товтри”, регіональний ландшафтний парк “Мальованка”.

Ліс гостинно зустрічає всіх, хто шукає в ньому відпочинку, проте, йому самому потрібна безкорислива допомога. Він не може сам захистити своїх багатств або поставити лічильники. Таким «лічильником» повинна бути наша совість. На превеликий жаль, ще є люди, які вважають, що в лісі все дозволено: можна розводити багаття, залишати сміття, ламати дерева, топтати, рвати і знищувати рослинність.

Їх не турбує те, що на місці розведеного багаття вигоряє не тільки рослинність, а й земля, на якій нічого не росте протягом трьох-чотирьох років. У деяких місцях масового відпочинку на кожному гектарі залишаються 100— 250 слідів від вогнищ. Навколо них — обламані гілки, пошкоджені вогнем дерева, зарубки і написи на деревах, папір, консервні банки, поліетиленові мішки тощо. У місцях масового відпочинку, зокрема в зелених зонах міст, скрізь чути звуки транзисторів, а тому звірі й птахи тікають звідти, птахи не можуть виводити пташенят. А там, де немає птахів, розмножуються шкідники, які завдають лісу величезної шкоди. Часто до лісу приходять люди, які не знають правил поведінки в ньому, їхня любов до лісу лише споживацька. Ось чому велике значення має поширення серед населення, насамперед учнів, знань про ліс. Чим краще знатимуть вони ліс, тим свідоміше любитимуть його, дбатимуть про нього. Не бездумне споглядання природної краси, а глибоке й свідоме розуміння її явищ і зв'язків між ними — ось завдання кожної культурної людини.

Розумне користування дарами природи — невід'ємне право людини. Проте неприпустимо знищувати і пошкоджувати дерева. Кожне пошкодження — ворота для різних інфекцій. Дерева намагаються заліковувати свої рани, витрачають на це багато життєвих сил, передчасно гинуть.

Величезної шкоди лісам завдають лісові пожежі. Це страшне лихо не тільки для деревної рослинності, але й для всього живого. Основна причина їх виникнення — порушення протипожежних правил відпочиваючими та іншими людьми, які перебувають у лісі. Гинуть не тільки дерева, а й птахи, звірі, вигоряє лісова підстилка і верхній шар грунту.

За кілька хвилин вогонь може знищити те, що виросло за кілька десятиріч. Пожежа завдає величезної шкоди навіть тоді, коли вона поширюється лише по землі і не переходить на крони дерев. При цьому горить лісова підстилка, гинуть корисні комахи і мікроорганізми. Вогонь ослаблює дерева. На них нападають шкідники, і з часом дерева гинуть.

У лісі, зокрема в суху погоду, слід суворо додержувати протипожежних правил. Багаття розкладати дозволяється у виняткових випадках в сиру погоду лише тим, хто проводить у лісі якісь роботи. Перш ніж розкласти вогонь на галявині, в визначеному для цього місці знімають дернину і відносять її вбік. На галявині виривають суху траву. Якщо грунт торф'янистий, то розводити багаття категорично забороняється, бо це може призвести до підземної пожежі.

Коли потреба у вогні зникає, його гасять, заливаючи водою або закидаючи землею, а дернину кладуть на місце. У зелених зонах міст і робітничих селищ вогонь нікому розкладати не дозволяється. У суху погоду забороняється навіть відвідувати хвойні лісонасадження.

Для запобігання пожежам ліс очищають від хмизу, сухостою, сміття, влаштовують спеціальні протипожежні смуги, на пісках і супіщаних землях вирощують стійкіші проти вогню хвойно-листяні насадження. Для своєчасного виявлення пожеж у лісах застосовуються авіапатрулювання і наземна охорона лісів, будують спеціальні спостережні вежі, пожежно-хімічні станції, лісогосподарські підприємства забезпечуються спеціальною протипожежною технікою. У лісгоспах УРСР нині налічується понад 160 пожежно-хімічних станцій. На кожній з них є пожежні машини та інша техніка для гасіння пожеж. Для оперативного зв'язку в лісгоспзагах діють понад 1100 радіостанцій. За останні десять років збудовано понад 200 пожежних спостережних веж. Більшість з них телефонізовані, а на деяких встановлена навіть телевізійна апаратура, що дає змогу значно швидше й точніше визначити місце загоряння лісу.

Проте головним в охороні лісів від пожеж є суворе додержання відпочиваючими правил поведінки в лісах, особливо в зелених зонах міст і робітничих селищ. Усі, хто буває в лісі, повинні знати правила гасіння пожежі. При виникненні низових пожеж вогонь збивають гілками листяних порід, засипають землею, заливають водою або спеціальними розчинами хімічних препаратів, плугами проводять мінералізовані смуги і таке інше. Щоб зупинити верхову пожежу, необхідно зробити протипожежний розрив. Кожен, хто помітить вогонь у лісі, повинен негайно вжити заходів для його гасіння; якщо зробити це власними силами неможливо, слід повідомити лісову охорону, міліцію або найближчу Раду народних депутатів.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар