Структура персонального комп'ютера, Детальна інформація

Структура персонального комп'ютера
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Комп`ютерні науки
Автор: Олексій
Розмір: 10
Скачувань: 1246
Структура персонального комп'ютера

Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру. Вони включають такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.

Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури IBM PC.

Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувані на магнітних та оптичних дисках.

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні. Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких комп'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші пристрої. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

До нестандартних пристроїв можна віднести такі:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).

3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем).

Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення.

На перших персональних комп'ютерах фірми IBM використовувались 8-розрядні системні шини, які працювали з частотою 4,77 МГц.

Потім з'явились 16- і 32-розрядні системні шини. Тактова частота сучасних комп'ютерів досягла 200 МГц.

Архіватори

Один з недоліків магнітних носіїв полягає у тому, що вони не забезпечують абсолютну збереженість інформації. Ця інформація може бути зруйнована частково або повністю внаслідок фізичного псування носія, внаслідок дії зовнішніх магнітних полів, старіння магнітного покриття та ін. Бувають випадки, коли потрібна інформація знищується випадково.

Ці обставини вимагають від користувача мати на дискетах архівні копії документів. При цьому їх необхідно перевіряти та поновлювати не менше ніж один раз на півроку.

Якщо увесь обсяг інформації, яким Ви користуєтесь, уміщується на кількох дискетах, то архівні копії можна зберігати в тому самому вигляді, в якому ви з ними працюєте, тобто в початковому. Для створення копій таких документів використовують стандартні засоби операційних систем.

Але зберігання архівів у початковому вигляді дуже не вигідно за великих обсягів інформації. Річ у тому, що при зберіганні інформації в початковому вигляді не ефективно використовується поверхня носія. Доцільно вихідну інформацію попередньо стиснути (упакувати), а потім уже створювати її копії. Такий процес створення архівних копій називають архівацією. При архівації досягається економія дискового простору від 20 до 90 %, що дозволяє на одному й тому самому носії зберігати значно більший обсяг інформації.

Для архівації файлів використовують спеціальні програми, які називають архіваторами. Перші архіватори з'явилися в 1985 р. Вони можуть об'єднувати в один архівний файл цілі групи файлів, включаючи і каталоги.

Можливості сучасних архіваторів широкі і різноманітні. Але можна виділити функції, які є загальними. До них відносяться: можливість додавання файлів в архів, поновлення архіву, перегляд файлів в архіві, знищення файлів в архіві, захист файлів від несанкціонованого доступу, вилучення файлів з архіву, перевірка цілісності архіву та ін.

Архівний файл може використовуватися тільки після того, як він буде відновлений у початковому вигляді, тобто розархівований. Розархівацію виконують або ті самі архіватори, або окремі програми, які називають розархіваторами.

До числа найвідоміших та широко використовуваних архіваторів (розархіваторів) слід віднести: PKZIP.EXE, PKUNZIP.EXE, ARJ.EXE, PKPAK.EXE, PKUNPAK.EXE, LHA.EXE.

Усі ці програми запускаються з командного рядка DOS. Як приклад розглянемо роботу з універсальною програмою ARJ. Команди виклику ARJ у загальному вигляді мають вигляд: L,

ARJ[-(sw)[-(sw)...]][(file-names)...], де:

• параметр визначає дію програми. Наприклад, а — архівація (Add), е —. розархівація (Exstract), х — розархівувати файл з повним іменем (включаючи підкаталог) і т.д.;

• sw — ключ, який задає додаткову дію. Ключів може бути кілька або не бути зовсім;

• archive-name — ім'я архівного файла;

• file-names — список файлів, які архівуються або розархівуються. Коли цей параметр відсутній, при розархівуванні з архіву відновлюються всі файли, а при архівуванні в архів включаються всі файли поточного каталога. Якщо при архівуванні потрібно включити і підкаталог, то необхідно застосувати ключ -г (перед ключем завжди ставиться знак " -").

Приклади:

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes