|
|  |
Людиномірність предмета філософії, Детальна інформація
|
Контрольна робота з філософії.
Тема 2. Людиномірність предмета філософії.
План.
Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства.
Філософія і наука.
Форми і методи філософії.
1. Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства.
Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”, “любомудріє”.
З точки зору пізнання всю реальність світу можна розглядати як взаємопов’язану єдність двох великих елементів: суб’єкта і об’єкта. Суб’єктом називають активну частину реальності, що виступає носієм пізнавальної діяльності; об’єктом – дійсність, на яку спрямовано процес пізнання. Суб’єктом пізнання є людина (або людська спільнота, або, навіть, людство в цілому). Об’єктом виступає навколишній світ у цілому або його окремі складові : природа, суспільство, нарешті, сама людина, адже людина намагається пізнати ті чи інші свої властивості.
Предмет філософії можна визначити як “…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення”[5,22]. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ”.
Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна “цариця наук”. У Стародавній Греції поняття “філософ” було рівнозначно слову “мудрець” взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях.
Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними : “…що таке світ і хто така людина ? Як вони співвідносяться між собою ? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі ?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення ? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті ?…”[1,41].
Кожне нове покоління філософів по-новому розв’язує для себе ці проблеми. “Йдеться про те, що ідеї, сформульовані в ході історичного розвитку філософії, зберігають свою актуальність і для сучасності, і для майбутнього”[5,31].
Звичайно, формуваннння предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту, усвідомлення його окремішності від попередніх типів світогляду – міфології та релігії.
Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. “До об’ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”[6,11].
У Стародавній Індії “…коріння перших філософських узагальнень сягає найдавніших (111-11 тис. до н.е.) записів міфологічних текстів, до так званих “Вед” (…) і стародавнього епосу “Махабхарата” і “Рамаяна”…У давній Елладі філософське знання теж виростає на грунті міфологічних (“орфічних”) гімнів 8 ст. до н.е. та героїчного епосу “Іліади” й “Одіссеї”[5,32].
Саме до давньогрецької філософської традиції слід віднести і початки виокремлення людини з-поміж інших “речей” навколишнього світу. “Людина стає спеціальним “предметом” філософствування…Протагор висловив це у своїй знаменитій тезі “Людина є мірою всіх речей – існування існуючих і неіснування неіснуючих”[5,45]. Це дозволяє говорити про людиномірність предмета філософії.
Певної трансформації зазнав предмет філософії за часів середньовіччя. Перебуваючи під необмеженим впливом релігії, середньовічна культура тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. При цьому найдосконалішим втіленням духовності середньовічна думка одноголосно визнає Бога, людина ж заслуговує на увагу філософії як така, що створена за його "образом і подобою".
Формування індустріального суспільства, що розпочалося в Західній Європі наприкіні Х111 – на початку Х1У ст., виявилося тісно пов’язаним з радикальними змінами в суспільній свідомості, переходом її на вищу сходинку культурно-історичного розвитку – добу Відродження з її новою гуманістичною культурою, орієнтованою на людини як вищу цінність.
Якщо гуманізм був притаманний всій добі Відродження як цілісному явищу в духовній історії людства, то уявлення про предмет філософії впродовж цього періоду дещо змінюються. “На етапі раннього, або італійського, Відродження наголос падає головним чином на природну людину; на етапі ж пізнього, або північного Відродження наголос явно зміщується в бік природи взагалі, природи як джерела постійних спонук продуктивно-виробничого життя і предмета прикладання технологічних зусиль” [5, 86-87].
Подальше затвердження індустріальної цивілізації дедалі надає предмету філософії раціоналістичної спрямованості. Більш опукло це виявилося за т.зв. Нового часу (17-18 ст.). Поступова зміна світоглядних орієнтирів спонукає філософію ототожнювати буття з природним буттям, виводить на перший план матеріалістичні тенденції у філософській думці. Заплямувавши середньовічну філософію як прислужницю богослов’я, філософія Просвітництва наближує свій предмет до предмету природничих наук. Водночас він стає ще більш людиномірним, зосереджуючись на найістотніших рисах специфічно людського буття – свободі, творчості і т.і.
Аж до Х1Х ст. межі між філософією та іншими науками були розмиті, нечіткі. Крім власне філософського, світоглядного знання філософія містила в собі безліч природознавчих, релігійних, етичних та інших елементів. “…Гегель вважав, що “філософія є квінтесенція культури”, “епоха, схоплена в думці”, а для Канта філософія виступала “завершенням культури “розуму”, була символом “культури рефлексії” тощо…”[2,21].
Послідовники марксизму, особливо його радикального напряму – ленінізму, також відводили філософії місце своєрідної “супернауки”, яка не тільки розтлумачує світ, а вказує як його перетворити (звісно, на шляхах революційної руйнації капіталізму і побудови комунізму).
Іншої точки зору стосовно філософії дотримувалися прихильники позитивізму – напряму, започаткованого у другій половині Х1Х ст. О.Контом. Вони оголошували єдиним джерелом дійсного знання певні, конкретні науки, передовсім, природознавчі й заперечували цінність філософської рефлексії, оголосивши всю допозитивістську філософію “метафізикою”.
Принципові вади марксистського та позитивістського сприйняття філософії та її предмету були виявлені самим ходом культурно-історичного розвитку. Зараз практично безперечним є той факт, що існує власне філософський предмет пізнання : принципи співвідношення людини і світу.
2. Філософія і наука.
Чи є філософія однією з наук ? На перший погляд, відповідь здається однозначно позитивною, адже займаються філософією високоосвічені люди, вчені, вона має має свій предмет вивчення, свої закони й категорії. Проте філософія відрізняється від інших наук – вона не вивчає якусь певну сферу світу чи галузь людської діяльності, а шукає такі знання, які знадобляються науковцям різного фаху в їх творчих пошуках.
Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Власне, саме це зближує її з такою формою суспільної свідомості, я наука, адже остання також відображає світ у загальних поняттях. Ще однією спільною рисою філософії та науки є те, що обидві прагнуть теоретично обгрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі.
Нарешті, і філософія, і наука принципово відрізняються від релігії. Пізнати світ, людину, Бога, відношення між ними – цього прагне й релігія. Проте релігія за своїм характером спирається передовсім на віру, інтуітивно-ірраціональне пізнання, почуття людей. На противагу цьому філософія і наука звертаються до суворої логіки раціонального сприйняття світу, намагаються тлумачити буття за допомогою розуму, доводити й обгрунтовувати свої тези за допомогою еміричних доказів.
|
| Коментарі до даного документу |
|
|
|
|
|
|
Скачати "Контрольна на тему Людиномірність предмета філософії"
