В той період загальному тону преси була притаманна загострена полемічність, а політичний фейлетон був дуже поширеним жанром публіцистики. “Робітнича газета”, як і інші газети лівої орієнтації, полемізувала з “Киевлянином” і “Киевской мыслью”. Так, на своїх сторінках “Робітнича газета” надрукувала політичний фейлетон одного з керівників Української держави, лідера УСДРП В.Винниченка “Імперіалістичне шило в пролетарському мішку”, де була їдко висміяна дворушницька політика змовників-зрадників, які воліли під новими, революційними гаслами зберегти старий суспільний лад. І. Крупський наводить приклад, як 9 травня 1917 р. газета вмістила відкритий лист “В редакцію газети “Киевлянин”. Відповідь села ворогам української школи”:
“Шполянський сільський виконавчий комітет по великому обуренню Шполянського сільського громадянства в 12 тисяч душ на раді 29 квітня у відповідь на статтю “Киевлянина” від 26 квітня “Протест против насильственной украинизации школы” постановив”
- Щоби росіяни в наше діло не пхались, а нехай їдуть в Росію і роблять там, що хочуть. Досить, що нас за старого уряду мучили;
- Вимагаємо, щоб наших дітей учили украєнською мовою, і просимо Центральну Раду допомогти в цьому”
“Вороги”, “боротьба”, “бити” - поширені слова з газетної лексики того часу, причому з видань різної політичної орієнтації. “Нарізно йти, разом бити”, - так закликає “Робітнича газета” до співпраці інші політичні сили тогочасної України.
F
H
A
A
AE
E
TH
>був всеохоплюючим, вона висвітлювала соціальні проблеми переважно робітників промисловості, діяльність профспілкового та кооперативного рухів. Це наближувало її до більшовицьких видань, але в тогочасному політичному спектрі вона займала сектор, ширший за вузьколобий більшовизм з його шариковським девізом “Все поделить!” Дивним чином поєднувало їх те, що мало роз(єднувати. І перш за все - ставлення до національного питання:
“На Україні живе 80% українців, є велика промисловість, але майже уся вона знаходиться не в руках українців, а росіян, хоча робітники в основному українці. Отже, вся праця українців йде на чужу культуру, освіту. А при автономії усе піде на користь Україні”.
Як бачимо, пролетарська нетерпимість, прагнення вирішити проблему не шляхом реформ, не з урахуванням усіх обставин, чинників та інтересів, а в революційному ключі, через розпалення соціальної заздрості, - споріднює їх не тільки з їхніми, а й з нашими сучасниками, але вже з праворадикального політичного крила. Ці спадкоємці в наші дні підраховують, скільки українців серед банкірів, чиновників, та проголошують необхідність встановлення національної диктатури на заміну диктатурі пролетарській, з якою вони так запекло боролися.
“Робітнича газета” сміливо піднімала найболючіші питання розбудови України. Високий рівень публікацій забезпечувався авторитетною автурою. Тут виступав В. Винниченко з гострими політичними статтями “Українська Центральна Рада”, “Український мілітаризм” тощо, а також відомий публіцист, син засновника української емігрантської журналістики С. Драгоманов.
Вміло й широко користуючись свободою слова, “Робітнича газета” завоювала чималий авторитет у суспільстві. Дослідник історії української преси О. Мукомела, детально аналізуючи окремі публікації часопису, зазначає, що його сторінки “якнайповніше віддзеркалюють характер часу” і роблять це у яскравій публіцистичній формі. Так, один з найактивніших авторів “РГ” Є. Касьяненко проаналізував ще у 1917 р. причини занепаду соціалістичної і навіть більшовицької преси в Україні. “Перш за все, зіграв свою роль характер тодішнього моменту революції... “Революція живе тільки тоді, коли розвивається... Тодішня революція потрапила у тісні сутички, де перед нею - війна до “победного конца” невідомо над ким, з боків - економічний розлад та буржуазний клич “багатіймо”, ззаді - чорний дим контрреволюції”. Не знючи, куди ступити, продовжує Є. Касьяненко, революція падає духом, а першою жертвою цього падіння стає політична і всяка інша преса”.
Жовтневу революцію газета зустріла насторожено. Висвітлюючи події жовтня 1917 р. в Петрограді, вона опублікувала статтю “Сподіване сталося!” - але з її тексту випливало, що сталося саме те, чого читачі найбільше боялися. Газета попереджала, що з встановленням влади комуністів розпочнеться широке застосування політичного насильства.
Однак ліві пролетарські позиції наближали її до більшовиків. Політичні опоненти і навіть союзники не раз критикували її за поступки то лібералізму, то більшовизму.
З жовтня 1917 року почався занепад “Робітничої газети”, який тривав, доки її випуск не взяв на себе Київський комітет більшовиків уже в радянській Україні. “Нова Рада” пояснювала цей занепад тим, що газета “скочила була в гречку з більшовиками”. Їхня влада, що невдовзі знову встановилася на Україні, дійсно заборонила всі опозиційні газети і партії і дозволяла виходити лише пресі більшовиків та - як виключення - лівих есерів.
Деякі газети виходили російською мовою або були двомовними, як, наприклад, київська “Воля народа”, що розпочала своє життя 31 березня 1917 р. Не можна не згадати й есерівських газет за межами України, і серед них перша - “Наше життя”, що видавалася в Петрограді спочатку як машинописний журнал, а потім, з 24 березня 1917 р., як звичайна газета з широкою аудиторією не тільки в російській столиці, а й за її межами.
Інші видання УСДРП - харківські “Робітник” та “Голос робітника”, полтавський “Вільний голос”, “Вільне життя”, що видавалося в Хоролі на Полтавщині - наслідували політичну лінію свого центрального органу, але збагачували передруки з ЦО місцевими матеріалами. На початку 1918 р., як вказують дослідники, видавалося 46 часописів есерівської політичної платформи.
Есери (Українська партія соціалістів-революціонерів), найвпливовіша політична сила в Центральній Раді, мала серед своїх прихильників самого М. Грушевського. На відміну від соціал-демократів, вони орієнтувалися не на пролетаріат, а на селянство як на головну рушійну силу української революції. Раніше, ще перед революцією, вони видавали журнал “Боротьба”, в якому займалися пропагандою ідей своєї партії серед інтеліґенції й селян. 1 травня 1917 року журнал перетворився на газету “Боротьба”, орган ЦК партії. Редактором став відомий публіцист М.Шрага. Серед публіцистів - відомі імена М. Шаповала, П. Христюка.
Тематично газета виступала за конституційні свободи, за політичну свободу хліборобів, за право будувати новий громадський та економічний лад, зрозумілий і вигідний селянам. Ближче до жовтня 1917 року політичний тон газети змінюється, бо есери не були в захваті від очікуваного приходу до влади комуністів, у яких вони небезпідставно бачили політичних ворогів селянства. Під час першого захоплення Києва більшовиками під командуванням Ю. Коцюбинського ця газета виступила з статтею під красномовною назвою “Кара, якої світ не бачив” (1918, 21 березня).
Газета відверто пише не тільки про політичні реалії свого часу, а й вдається навіть до висвітлення внутрішніх проблем своєї партії, що взагалі не було притаманним партійним часописам в обстановці гострої міжпартійної боротьбі влітку і восени того року. Розкол, який партійна верхівка спочатку не бажала виносити за межі організації, почав висвітлюватися на шпальтах есерівської газети. Вона ж відокремлює політичні інтереси українських соціалістів-революціонерів від інтересів їх російських однодумців. Про це, зокрема, писав провідний публіцист газети - М.Шаповал (“Ні, ми не віримо російській демократії!”).
В провінції есери теж видавали кілька газет: “Земля і воля” у Катеринославі, “Рух” та двомовну “Земля і воля” у Харкові, “Соціаліст-революціонер” у Полтаві, Вдалим організаційним рішенням керівництва цієї партії було видання преси від Української Селянської Спілки. Ціла низка газет, очолювана “Вістями Української Селянської Спілки” та “Народною волею”, вела широку роботу в Києві і провінції, і серед них “Селянська Спілка” у Полтаві, Катеринославі, Таращі тощо. У Сквирі так видавалася “Спілка”, у Чернігові “Народне слово”, у Слов(яносербську вийшов перший і певний час єдиний на Луганщині та найсхідніший на теренах України україномовний часопис “Слав(яносербський хлібороб” - з листопада 1917 р. по 1918 р. його видавали Слов(яносербські повітова селянська спілка та спілка кредитних і позиково-ощадних товариств. Дослідники визначають політичну ефективність побудови провінційної ланки есерівської преси та певні її особливості: спрощена мова, “заземленість” проблем, місцеві новини тощо.
В січні 1918 року газета “Боротьба” теж була закрита більшовиками. Через місяць цю газету вже видавали “боротьбісти” - ліве крило есерів, що в Росії вступило в політичний союз з урядом В. Леніна.
Інша газета есерів мала традиційну для їх політичних попередників назву - “Народна воля”. Цікаво, що це теж не була власне партійна газета, принаймні за складом її засновників: з 4 травня 1917 року її видавали Українська селянська спілка та Український кооперативний комітет. Їх гаслом було: “Нехай живе федеральна демократична республіка та автономна Україна”, цю ж політичну лінію підтримував і їх часопис. Головний лозунг партії - “Земельна реформа” - знаходив відгук в селянських масах, тому газета мала значну аудиторію і вплив на перебіг подій.
В цій газеті нерідко виступав з важливими політичними публікаціями М.Грушевський. Щодо найгострішого питання того часу - стосунків з Росією - це видання стояло на федеративних позиціях до самої жовтневої революції в Петрограді.
Робили газету молоді люди, це позначалося на загостреній, полемічній манері висловлювань, різких оцінках політичних супротивників тощо. Їхнім прагненням було дати українським силам пресу європейського рівня.
|
Скачати "Реферат на тему "Медовий рік" української преси як історичний факт ( 1917 до1918 р.)"
