Специфiка використання iнф. джерел у журналiстському розслiдуваннi, Детальна інформація

Реферат з журналістики

Специфiка використання iнформацiйних джерел

у журналiстському розслiдуваннi

Часто журналiстськi матерiали програють саме тому, що не мають ексклюзивних даних. Але необов'язково й ексклюзивних — загальновiдомих. Просто журналiсти часом не вмiють здобувати та використовувати iнформацiю, яка лежить на поверхнi, не впадає в око, проте є досить потрiбною для матерiалу. Предовсім брак iнформацiї вiдчутний пiд час проведення журналiстського розслiдування, коли журналiст повинен зiбрати максимум даних, акумулювати їх, проаналiзувати й подати у логiчно викладеному текстi. Тому актуальнiсть нашої теми полягає в тому, щоб розiбратись, яким чином та звiдки можна отримувати найпотрiбнiшi данi.

Замало мати легке перо, щоб робити вдалi розслiдування. Сьогоднi рiзниця мiж гарним й поганим журналiстом визначається насамперед тим, якими джерелами користується кожен з них. Бо саме завдяки рiзноманiтностi інформаційних даних, публiкацiя стає бiльш яскравою, переконливою. I що дуже важливо — має певний захист з точки зору юриспруденції (маємо на увазi випадки, коли на газету чи самого журналiста об'єкт їх дослiдження подає в суд). Проте якщо у матерiалi мiстяться данi, якi пiдтвердженi чи на паперi (документально), чи на плiвцi (диктофонний запис), чи усно (є cвiдки), то це є запорукою того, що журналiст зможе уникнути адмiнiстративного покарання й доведе свою правоту.

Гарнi джерела iнформацiї обов'язково мають бути рiзноплановими, навiть, суперечливими. Приміром, французькі фахiвцi у журналiстському розслiдуваннi, класифiкують джерела інформації за такими принципом: "мертвi" та "живi".

Що ж входить до кола "мертвих" джерел? — Це сукупнiсть друкованої продукції і власних нотаток: книги, бюлетені, прес-релiзи, довiдники, статтi iнших журналiстiв за обраною темою, нотатки з прес-конференцiй, iнтерв'ю, репортажi.

Вiдповiдно, й вже логiчно зрозумiло, що "живими" джерелами є контакти, якi зав'язалися пiд час роботи над розслiдуванням. А також заходи, на яких був присутнiй журналiст, події, свiдком яких вiн став.

Французький журналiст Брюно Пфейфер радить дiлити всi цi джерела пiд час практичного використання за таким принципом:

бiлi — офiцiйна iнформацiя, прес-релiзи, документованi джерела державних і комерцiйних установ, доступнi для широкого загалу;

сiрi — експертизи, доповіді, документи, якi "нелегко здобути", архiви;

чорнi — ексклюзивнi нотатки із записника журналiста, що володiє iнформацiєю з перших рук.

Проте слiд зауважити, що iнформацiю можна вважати цiнною лише тодi, коли є можливiсть використовувати її у матерiалi, причому її кориснiсть залежить вiд повноти, точностi та своєчасностi.

Отже, на нашу думку, всi iнформацiйнi надбання можна подiлити на три типи: факти (конкретнi данi), точки зору (особистi пропозиції), власне iнформацiя (аналiтично опрацьованi данi). Але якщо два перших типи iнформацiї є захищеними нашим законодавством (належать до вiдкритої iнформацiї), то з класифiкацiєю i використанням останнього треба розiбратись бiльш детально.

Отже, цю iнформацiю можна подiлити на:

— тотальну, що дає загальне уявлення про проблему та тих, хто до неї причетний

— посадових осiб, установ;

— оперативну, яка постiйно тримає в курсi подiй та додає iнформацiю про будь-якi змiни в контекстi теми;

— конкретну, що заповнює деякi бiлi плями пiд час збирання iнформацiї для матерiалу;

— непряму, яка чи пiдтверджує, чи спростовує версiї;

— оцiнну, що розтлумачує подiї та дає прогноз щодо їх розгортання.

Крiм того, слiд нагадати, що iнформацiю вiдповiдно до Закону України "Про iнформацiю" подiляють на вiдкриту, конфiденцiйну та таємну. У принципi, доступ до вiдкритих джерел не є досить складним для журналiстiв. Хоча нинi ми також спостерiгаємо, як деякi посадовi особи та державнi установи стають на завадi журналiстам навiть при отриманнi цiлком вiдкритої інформації. А що ж говорити про iнформацiю з обмеженим доступом?

Коли журналiстовi вона конче необхiдна для матерiалу, вiн все одно буде намагатись здобути її — тiльки вже неофiцiйними шляхами. Отже, конфiденцiйну iнформацiю вдається отримувати завдяки досить рiзноманiтним джерелам. I особливої мудростi тут не потрiбно — як кажуть, все генiальне є простим. На жаль, багато цiнної iнформацiї журналiсти просто не беруть до уваги. Але якщо її все ж таки зафiксувати, а потiм "пiдкрiпити" даними з iнших джерел, то можна мати досить непоганий результат.

Хоча й тут треба бути обережним. Бо конфiденцiйна iнформацiя — це вiдомостi, що знаходяться у володiннi, користуваннi або розпорядженнi окремих фiзичних чи юридичних осiб i поширюються за їх бажанням вiдповiдно до передбачених умов.

”

До таємної iнформацiї належать такi данi, що мiстять вiдомостi, якi становлять державну та iншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особi, суспiльству та державi. А це означає, що за умов великого резонансу матерiалу, журналiст може бути притягненим до суду. Через те, останнi два типи iнформацiї краще використовувати лише як iнформацiйний привід, поштовх до теми, обходити та розробляти з iншого боку.

Тодi виникає запитання: якщо є таке розмаїття джерел, то яким із них все ж таки надавати перевагу?

Слiд наголосити на тому, що насампред джерела — це люди: зацiкавленi й незацiкавленi, вiдносно нейтральнi. Безперечно, редакція надсилає офiцiйнi запити в органiзацiї, де може знаходитись потрiбна для iнтерв'ю людина чи цiкавий документ. Вiдповiдь за законом, має прийти протягом десяти днiв. Однак, установи досить часто приховують об'єктивну iнформацiю, дають замiсть потрiбних матерiалiв — неістотні. Iнколи навiть дезiнформують. Ось тому офiцiйнi вiдповідi використовуються як необхiдне документальне пiдтвердження iнформацiї. А здебільшого ж журналiсти-розслiдники працюють з iнформацiєю, яку отримали неофiцiйним шляхом (у цьому часто й полягає рiзниця мiж збиранням iнформацiї зарубiжними та вiтчизняними технологiями). Iнколи офiцiйнi запити вiдiграють роль прикриття справжнiх джерел, є вiдволiкаючим маневром.

Завдяки узагальненню американських, нiмецьких та вiтчизняних технологiй ми розробили таку класифiкацiю джерел-людей, вiд яких можна дiзнатись про потрiбнi речi: експерт, внутрiшнiй iнформатор, "гарячий" iнформатор, впроваджений iнформатор, легковажний iнформатор, контактер, спiльник, випадкове джерело. До речi, якщо порiвнювати з французькою класифiкацiєю, то можна зауважити, що всi цi типи джерел належать до "живої" інформації.

Безперечно, з "мертвою", тобто документованою iнформацiєю теж потрiбно вмiти працювати (досконале вивчення документiв, їх систематизація, порiвняльна характеристика методами синтезу та аналiзу). Проте це тема вже iншої розмови. А робота з "живими" джерелами ускладнюється ще й тим, що мова йде вже про людей. Тобто треба враховувати й моральнi, психологiчнi, етичнi моменти у спiлкуваннi з iнформаторами.