Леонід Кучма, Детальна інформація

Леонід Кучма
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 22.6
Скачувань: 1398
Реферат на тему:

«Леонід Кучма»

Народився Леонід Данилович Кучма на Чернігівщині, в селі Чайкине Новгород-Сіверського району. Батько, Данило Прокопович, загинув на фронті у 1944 р. Мати, Параска Трохимівна, залишилася з трьома малими дітьми на руках.

У невеликому Чайкиному була лише початкова школа, тому Леонід закінчує десятилітку в селі Костобобрiв. Однокласники згадують феноменальну пам’ять, завдяки якій він буквально всотував знання безпосередньо на уроках, зі слуху.

Любов до точних наук, мрія стати учителем фізики і математики привели у 1955 р. сiмнадцятилітнього Л.Кучму до Дніпропетровського державного університету. З першої ж спроби Леонід вступає на фізико-технічний факультет. Факультет був особливим. У ті часи (доба хрущовської «відлиги»), що позначилися в СРСР певною лібералізацією, відмовою й офіційним засудженням «крайнощів» тоталітарного сталінського минулого, на міжнародній арені набирала обертів «холодна війна», а відтак – гонка озброєнь. Радянський Союз гарячково створював власний ракетно-ядерний щит. Однією з складових його інфраструктури і став новий факультет Дніпропетровського університету, заснований лише за три роки до вступу Л.Кучми.

Мрії вчорашнього сільського хлопця підігрівала атмосфера таємничості та елітності, що оточувала фізтех, а ще, безперечно, стипендія у 450 тогочасних рублів (студенти інших факультетів одержували лише 190 руб.).

Вступникові пощастило: у нього взагалі могли не взяти документів, адже бракувало ледь не головного із них – паспорта. По-кріпосницьки прикутим до колгоспів селянам їх тільки (і то вкрай неохоче) почали видавати. Але він як син фронтовика мав пільги…

На фізтеху вирувало інтелектуальне і культурне життя, тут працювали чудові викладачі, на факультетські вечори потрапити було неможливо – у залі зазвичай бракувало місць. Два роки поспіль студенти навiть не могли здогадуватися, кого саме з них готують, — вони отримували тільки загальнотехнічну освіту. Лише по закінченні другого курсу всіх зібрали за зачиненими дверима й оголосили, що вони — майбутні конструктори ракет. Студентам надали право вибирати одну з трьох можливих спеціалізацій. Леонід віддав перевагу проектуванню ракетних двигунів.

У 1958 році студенти-старшокурсники поїхали працювати на цілинні землі. Леонід Кучма з однокурсниками потрапив у село Купіно Новосибірської області, навколо якого простягалися неозорі поля. Призвичаєний до важкої сільської роботи, юнак залюбки працював трактористом-комбайнером, за що й отримав першу у своєму житті нагороду — медаль «За освоєння цілини».

У 1960 році Леонід Кучма успішно закінчує Дніпропетровський державний університет ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією, отримавши диплом з відзнакою і розподіл на КБ «Південне», один із основних осередків розробки радянської ракетної техніки. Це був передній, «фронтовий» край науки, технології, промисловості, організаційної роботи. «Південмаш» був ядром велетенського утвору загальносоюзного масштабу. На ньому були «зав’язані» десятки й сотні розробників: інститути, конструкторські бюро, підприємства Києва, Москви, Ленінграда, Харкова, Воронежа, Бійська, Єревана тощо. Флагман відповідав за результати своєї роботи тільки перед найвищим партійно-державним керівництвом України.

Леонід Кучма прийшов на унікальне підприємство молодим дипломником і відразу почав працювати на дуже відповідальній ділянці Конструкторського бюро – у секторі розробки елементів автоматики ракет. На кожному працівникові сектора лежала величезна відповідальність: відмова будь-якого елемента автоматики в кращому разi перетворювала ракету на металобрухт, у гіршому — коштувала людських життів.

У ці роки сформувалися прикметні риси характеру Л.Кучми – ретельність, виваженість, бажання все тримати під своїм контролем.

Чотири покоління стратегічних ракет, розроблених на КБ «Південне», – СС-24, СС-18, космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон», «Зеніт», понад 400 супутників — успішно конкурували з витворами команди славетного С.П.Корольова. Безумовно, що в цьому є частка заслуг Л.Кучми, праця якого невпинно піднімала його службовими сходами: інженер (1960—1964), старший інженер (1964—1966), провідний конструктор групи комплексу КБ «Південне» (1966—1972), помічник головного конструктора (1972—1975), секретар парткому КБ (1975—1980), секретар парткому ВО «Південмаш» (1980—1982), перший заступник начальника і генерального конструктора КБ «Південне» (1982 —1986), генеральний директор ВО «Південмаш» (1986—1992).

На той час і в конструкторській, і у виробничій, і в громадській роботі Леонід Данилович учився підбирати команду однодумців, уважно прислухатися до їхньої думки й був готовий брати на себе відповідальність за вироблене спільними зусиллями рішення. Високо цінував конструктора Л.Кучму славнозвісний академік М.К.Янгель (1911—1971), з 1954 р. – головний конструктор СКБ «Південне». Саме з його «подачі» Л.Кучма став заступником начальника КБ.

 Кучма не любив «потьомкінщини» і волів мати власний погляд на речі. За це його не завжди любили в рідному міністерстві і в апараті ЦК КПУ. До того ж він не мовчав, якщо був переконаний у своїй правоті. Коли бюрократичні рогатки не дали змоги створити підсобне господарство на «Південмаші», Кучма привселюдно заявив, що «цю гнилу систему потрібно міняти». Тодішньому голові КДБ СРСР Г. Крючкову про таке вільнодумство доповідали неодноразово.

Перший наказ гендиректора Кучми стосувався капітальної ревізії усіх технічних рішень, прийнятих КБ, заводом і замовниками. Він наказав зняти на камеру справжню ручну працю у цехах: адже для комісій ненадовго вмикали автоматизовані лінії.

Через непродуману горбачовську конверсію «Південмаш» втратив 80% виробничих потужностей, під загрозою звільнення опинилося 50 тис. робітників. За кілька місяців Кучма перевів комбінат на виробництво товарів широкого вжитку, побутової техніки, тролейбусів тощо.

У 1992 році президент України Леонід Кравчук запросив Кучму на посаду прем’єр-міністра. Отримавши цю посаду він не змовчав, виявивши розкрадання стратегічних нафтових запасів. Про це на весь голос заявив громадськості, звільнив з посади директорів нафтопереробних заводів. Втім, за кілька днів їх було поновлено. Як не дивно, але Леонід Кучма того часу прагнув приборкати злочинність

Водночас успіхи Леоніда Даниловича на прем’єрській посаді були дуже і дуже скромні. Кучма подав у відставку на фоні найбільшої у світі гіперінфляції, коли заробітна плата та реальні збереження громадян танули на очах. Шахтарські страйки теж не додали йому зайвої популярності серед звичайного народу.

i

i

їни Кравчук взагалі асоціювався з націоналістичним західним регіоном.

У біографічному контексті перемога Леоніда Кучми на президентських виборах 1994 р. не виглядає несподіванкою: він просто реалізував набуті навики – зібрав сильну команду “своїх”, розробив “план” та послідовно провів його у життя.

Період між 1994 та 1996 роком вважається позитивним періодом у президентській діяльності Леоніда Даниловича. Йому вдалося врешті-решт приборкати інфляцію, відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об’єднаннями. Його зусиллями було врегульовано надзвичайно складну проблему кримського сепаратизму. Завдяки ініціативі президента Верховна Рада України 28 червня 1996 року ухвалила довгоочікувану Конституцію України. Врятовано стратегічно важливу для України аерокосмічну галузь, яскравими успіхами якої стали проекти «Морський старт» і «Глобал Стар». Було введено нову національну валюту –гривню.

Однак вже у 1996 році багато хто міг помітити, що Кучма дуже не любить критику на свою адресу. У тому ж таки 1996 році в медійному просторі України вперше з часів перебудови знову з’явилася цензура.

Приватизація, яка у 1997-1999 роках стрімко проводилася, чомусь привнесла найбільшу вигоду лише приналежним особам до оточення президента. Так, зять Леоніда Кучми – Віктор Пінчук – став майже повністю контролювати металургійну промисловість України. За оцінками журнала “Forbes” на 2002 рік йому належало заводів і підприємств в Україні майже на 7 мільярдів доларів, водночас сума, яку він заплатив за приватизацію цього майна, не перевищувала 38 мільйонів доларів. Реальний ж дохід пересічного українця так і залишився одним з найнижчих у Європі та усьому світі.

Наприкінці 90-х років всі загальнонаціональні телеканали були підконтрольні людям Леоніда Кучми. 1+1, Інтер, та ТЕТ – контролювалися групою Медведчука-Суркіса, ICTV та частково СТБ – Пінчуком, Ера – Андрієм Деркачем.

Атмосфера страха проникла в усі засоби масової інформації, непідконтрольні президентським кланам.

Вбивство незалежного журналіста Георгія Гонгадзе, якому відрізали голову у вересні 2000 року, сколихнуло усю Україну. Наприкінці листопада того ж року колишній працівник охорони Леоніда Кучми, майор СБУ Микола Мельниченко, оприлюднив аудіозапис підслуханих ним розмов Кучми з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченко, у яких президент ясно наказував Кравченку “…розібратися з Гонгадзе…” Весь світ став свідком нецензурних висловів Кучми по відношенню до багатьох політичних діячів України. Сам Мельниченко, якому вдалося втекти на Захід, у інтерв’ю радіо “Свобода” 30 грудня 2000 року стверджував, що “…в Україні немає більшого злочинця, ніж Леонід Кучма…”

“Касетний скандал” призвів до багатотисячних демонстрацій та заворушень у Києві у січні-березні 2001 року. Аудіозаписи Мельниченка свідчили про можливу причетність Кучми до автокатастрофи і загибелі голови Народного Руху України В’ячеслава Чорновола, про шалений тиск на ЗМІ перед президентськими виборами 1999 року, про санкціонування розкрадання російського газу в Україні. Кучма відкрито дозволяв Ігорю Бакаю (тодішньому голові “Нафтогазу України”) красти газ, але вимагав, щоб той взамін дав 200 мільйонів доларів на його передвиборчу кампанію 1999 року.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes