/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Югославія у другій половині ХХ століття, Детальна інформація

Тема: Югославія у другій половині ХХ століття
Тип документу: Реферат
Предмет: Всесвітня історія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1563
Скачати "Реферат на тему Югославія у другій половині ХХ століття"
Сторінки 1   2  
Реферат на тему:

“Югославія у другій половині ХХ

століття”

1. Комуністи при владі у Югославії. Й. Броз Тіто

Югославія капітулювала. Нацисти розчленували територію країни на частини -"незалежні" Сербію і Хорватію. Основним знаряддям нацистського режиму стала так звана “незалежна держава Хорватія” Усташський терор та німецька окупація викликали активізацію руху чотників (чота — загін) під проводом Д. Михайловича. Чотники орієнтувалися на емігрантський уряд у Лондоні і ставили на меті звільнення країни.

Масштабну визвольну війну проти окупантів розгорнула Комуністична партія Югославії (КПЮ).

На звільненій території влада переходила до рук народно-визврльних комітетів 25-26 листопада 1942 р. у м. Біхач (Боснія) відбутись установчі збори ва участю Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ). Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народно-визвольну армію Югославії (НВАЮ).

Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ) Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народно-визвольну армію Югославії (НВАЮ).

У вересні 1944 р. на територію Югославії вступили радянські війська. Із звільненням 20 жовтня 1944 р. Белграда, а також Сербії позиції народно-визвольного руху ще І більш зміцнилися. Одночасно було завдано удару по чотницькому руху. 7 березня 1945 р. Й. Броз Тіто відповідно до рекомендацій, ухвалених Кримською конференцією керівників СРСР, США, Великої Британії, сформував уряд Демократичної Федеративної Югославії (ДФЮ), який офіційно був визнаний протягом березня СРСР, Британією та США.

Навесні 1945 р. представницька делегація ДФЮ прибула до Москви. 11 квітня Й. Броз Тіто і В. М. Молотов підписали у присутності Сталіна радянсько-югославську угоду про дружбу, взаємну допомогу та повоєнне співробітництво. Кремлівське керівництво прагнуло зміцнити свій вплив у Югославії.

На виборах до Установчої Скупщини в листопаді 1945 р. КПЮ отримала 90% голосів. 29 листопада 1945 р. Установча Скупщина проголосила Югославію Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ). Того ж дня було ухвалено Декларацію про остаточну ліквідацію монархи. Нова конституція країни, ухвалена 31 січня 1946 р., закріпила федеративний устрій держави, до складу якої увійшли 6 союзних республік: Сербія (дві автономії — Воєводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Чорногорія. Переважаючою визнано державну власність.

Ще у серпні 1945 р. у країні почала здійснюватись аграрна реформа Уже в травні 1945 р було введено по суті монополію зовнішньої торгівлі, у серпні — скасовано іноземні концесії на видобуток корисних копалин. Згідно із законом 1946 р. про націоналізацію великої промисловості. Очоливши національно-визвольний рух у боротьбі проти фашизму й ліквідувавши політичних супротивників, КПЮ прийшла до влади, розпочавши формування тоталітарного за своєю суттю режиму в країні.

2. Конфлікт з СРСР.

Лідер Югославії Й. Броз Тіто став на чолі уряду і правлячої партії. Керівництво КПЮ відмовилось брати участь у засіданнях Інформбюро, створеного у вересні 1947 р. на Нараді комуністичних і робітничих партій Східної Європи. Серйозні протиріччя між двома країнами поглибились, коли західні країни запропонували Югославії повернути Італії порт Трієст. В СРСР можливість такого перебігу подій розглядалася тільки за умови перемоги комуністів на виборах в Італії. 20 березня 1948 р. ВКП (б) надіслала керівництву КПЮ листа з численними докорами. Почалось інтенсивне листування між Москвою і Белградом. У свою чергу, Тіто висловив занепокоєність у зв'язку з лютневим переворотом у Празі. Він нагадав Кремлю про недостатню, з його точки зору, допомогу під час війни.

У червні 1948 р. Інформбюро ухвалило резолюцію "Про становище у КПЮ". Керівники югославських комуністів були звинувачені у невизнанні марксистської теорії класів і класової боротьби у перехідний період.

29 червня югослави відповіли довгим і не менш різким листом. У Москві почала виходити сербською мовою газета "За соціалістичну Югославію", покликана "згуртувати всі антитітовські сили".

Так ідеологічні і міжпартійні протиріччя обернулися найгострішим міждержавним конфліктом, глибинною причиною якого було прагнення кремлівського керівництва підкорити норовливого і впливового керівника Югославії своїм інтересам і нав'язати суверенній країні свою модель розвитку.

3. Курс на розвиток самоврядування

Після розриву відносин із СРСР у Югославії почали шукати свій шлях "побудови соціалізму". Нові підходи до проблеми „соціалістичного будівництва було спочатку викладено Й. Броз Тіто 26 червня 1950 р. у Скупщині ФНРЮ. За його пропозицією парламент Югославії ухвалив цього дня закон про передачу заводів в управління робітникам.

3міни заторкнули і правлячу партію, яка після VI з'їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з'їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі у державному і суспільному житті. За нею зберігалося право розробки генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була.

нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні стосунки і на установи невиробничої сфери, країна стала називатися

Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ).

VIII з'їзд СКЮ (грудень 1964 р.) накреслив основні принципи широкого комплексу заходів, що отримали назву "суспільно-економічна реформа". У липні 1965 р. Скупщина СФРЮ ухвалила вщповщні законопроекти: було ліквідовано державні централізовані інвестиційні фонди, сфери охорони здоров'я, освіти і культури переводилися на самофінансування із місцевих джерел; засновувався Фонд федерації для прискореного розвитку слаборозвинутих в економічному відношенні регіонів. 60-х — на поч. 70-х років до конституції СФРЮ 1963 р. змін і доповнень, що значно розширювали самостійність республік, країв і підприємств у сфері господарської діяльності.

Після смерті Сталіна сталася нормалізація радянсько-югославських відносин. Прийняті у 1955-1956 рр. за підсумками візитів М. Хрущова до Белграда (1955 р.) та Й. Броз Тіто до СРСР (1956 р.) радянсько-югославські документи містили основні принципи поліпшення двосторонніх відносин.

4. Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації у країні.

Югославська система самоврядування лише частково пом'якшила комуністичний режим. У цілому ж югославська система зберегла автократичні риси, що найбільш наочно- виявилось у культі особи Тіто та його необмеженій владі. У травні 1974 р. Скупщина СФРЮ обрала його президентом Югославії без обмеження строку мандата. Тоді ж, на X з'їзді СКЮ, він був обраний довічним головою СКЮ.

Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союзних республік і автономних країв, поглибила всю систему самоврядування.

Основним, як і в попередні часи, стало протиріччя між хорватським і сербським етнічними кланами. Федеральне керівництво на чолі з Тіто, помітивши ці тенденції, визнало найбільш небезпечним сербський клан і завдало по ньому випереджувального удару. Після зміщення 1966 р. з усіх посад А. Ранковича розпочалася боротьба за ліквідацію переважання сербів у федеральних органах влади. Наслідком стало різке пожвавлення націоналістичних течій у Косово, серед албанців і у Хорватії.

1968-1971 рр. були позначені національними виступами в Косово, демонстраціями белградських студентів, загостренням ситуації у Хорватії.

Аналогічні процеси відбувалися і в інших союзних республіках та автономних краях. Югославське керівництво на чолі з Тіто вбачало їхні причини у недовершеності політичних реформ. Новим кроком до їх розвитку стала конституція 1974 р., що поглибила децентралізацію югославскої держави. Майже рівні права було надано автономним краям Косово і Воєводині, що у Сербії розцінили як підрив її єдності. У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Конституція об'єктивно сприяла послабленню центральних органів федерації. Єдність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього — від особи Тіто.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар