/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Поняття кримінального закону, його значення та основні риси. Джерела кримінального права України, Детальна інформація

Тема: Поняття кримінального закону, його значення та основні риси. Джерела кримінального права України
Тип документу: Реферат
Предмет: Правознавство
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1236
Скачати "Реферат на тему Поняття кримінального закону, його значення та основні риси. Джерела кримінального права України"
Сторінки 1  
Реферат на тему:

Поняття кримінального закону, його значення та основні риси. Джерела кримінального права України.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – це система законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права. Кримінальний закон у більш вузькому розумінні – це законодавчий акт ВР України, який містить одну, кілька або систему взаємопов‘язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм. З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінально-правової норми кримінальний закон має чотири аспекти. По-перше, кримінальний закон – це КК – єдиний кодифікований законодавчий акт, який містить переважну більшість кримінально-правових норм. Він є основним кримінальним законом. На сьогодні в нашій державі чинним є КК України 1960р. (прийнятий Законом УРСР як КК УРСР від 28.12.1960), який відтоді зазнав значних змін і доповнень, але принципові було внесено до нього лише після набуття Україною суверенітету та держаної незалежності, коли з‘явилася об‘єктивна можливість узгодити національне законодавство України із загальносвітовими правовими стандартами. По-друге, кримінальний закон – це і окрема стаття КК або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, ч.2 ст.140 КК передбачає відповідальність за крадіжку індивідуального майна, вчинену повторно. По-третє, кримінальний закон – це окремий законодавчий акт, що містить лише одну правову норму, яка стосується загальних положень кримінального права або регулює відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, Указ Президії ВР України “Про відповідальність за виготовлення з метою збуту підроблених купонів багаторазового використання” від 21.01.1992р. По-четверте, кримінальний закон – це і передбачені ст.9 КУ відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані у кримінальне законодавство України на загальногалузевому рівні Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991, згідно якого укладені та належним чином ратифіковані україною міжнародні договори становлять невід‘ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, кримінальний закон України – це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів ВР України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності; а також це – сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід‘ємна частина.

Значення кримінального закону:

Кримінальний закон є одним із важливих засобів охорони життя, здоров‘я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої цінності, суспільного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.

Лише кримінальний закон містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

Кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

Джерела кримінального права України.

Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути. Тоді, згідно ст.8 КУ, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. На підставі ст.8 КУ має застосовуватись конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачене КУ. Згідно зі ст.61 КУ, яка виключає повторну юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення, юридичну силу втратила ч.3 ст.5 КК, що передбачає повторну кримінальну відповідальність за злочин, вчинений за кордоном, якщо винна особа за цей злочин вже понесла покарання за межами України, але з тексту КК формально ще не вилучена.

Для неухильного дотримання положень КУ Пленум ВС України у постанові “Про застосування КУ при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р. №9 зобов‘язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його КУ (п.2).

Основним національним джерелом кримінального законодавства є КК України, де сукупність кримінально-правових норм об‘єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним є КК 1960р. із численними доповненнями і змінами.

Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід‘ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, ратифікованих Україною 22.09.1995, які для України набули чинності з 01.01.1996, а також норми Конвенції країн СНД “Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах” 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995.

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Структура кримінального закону. Диспозиція і санкція та їх види.

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і КК. Кожна частина КК поділяється на глави: у Загальній частині їх 5, в Особливій – 11. Кожна глава має назву та об‘єднує сукупність статей, які теж мають назви. У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, якими є кожен окремий абзац статті. Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають літерні або цифрові позначки. При посиланні на закон вказуються й індекси цих пунктів. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п.”а” ст.93, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин – у стані сп‘яніння, буде мотивуватися з посиланням на п.11 ст.41, а якщо злочин було вчинено за наявності пом‘якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п.6 ч.1 ст.40. Деякі статті КК мають дуже специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз‘ясняють певні терміни закону і теж можуть мати частини (абзаци). Наприклад, у ст.81 є примітка, яка в ч.1 вказує критерії визнання вчиненого розкрадання державного або колективного майна повторним, а в ч.2 та ч.3 визначає поняття розкрадання у великому та особливо великому розмірах. Водночас пояснення термінів, що вживаються у кримінальному законі, дається і в окремих частинах (абзацах) певної статті Особливої частини КК. Наприклад, у ч.3 ст.164 дається визначення таких понять, як істотна шкода та тяжкі наслідки, якщо вони були спричинені злочинними діями посадової особи; в ч.4 ст.164 – визначається великій розмір хабара; в ч.5 ст.164 – розкривається поняття повторного злочину, вчиненого посадовою особою, а в ч.6 ст.164 дається визначення понять вимагання хабара. У кінці КК – перелік майна, що не підлягає конфіскації.

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими нормами, то вони включаються до КК у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з обов‘язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер.

Кримінально-правова норма, яка і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з‘ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовані за принципом логічної норми. Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із 4-х видів диспозицій: просту, описову, відсильну, бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту (ст.98 вбивство з необережності). Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, дає його визначення (ст.56- вичерпний перелік дій, характерних для держаної зради; ч.1 ст.140 - поняття крадіжки індивідуального майна громадян). Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовуються один з варіантів: 1) наступна частина певної статті починається зі слів “ті ж дії…”, а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину (напр. ч.2 ст.177 завідомо неправдивий донос); 2) називається вид злочину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказуються обтяжуючі обставини (напр. ч.2 ст.140). У деяких статтях дається відсилання до іншої статті КК (напр. ст.215-2 до ст.215). Іноді ж відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних більш небезпечних способів вчинення даного злочину (умисне вбивство за ст.94 вважається таким лише тоді, коли воно вчинене без вказаних у ст.93 ознак). Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів (напр. ст.219 порушення правил при проведенні будівельних робіт, для з‘ясування змісту злочинного діяння у кожному окремому випадку треба звертатися до відповідних нормативних актів, що містять будівельні правила або правила експлуатації будівельних механізмів; ст.109 незаконне проведення аборту – ст.50 Основ законодавства про охорону здоров‘я, де визначається поняття аборту та умови його проведення).

Санкції, що як структурна частина Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижню межу, але обов‘язково вказуючи його верхню межу (напр. ст.94 від 7 до 15 років – верхня і нижня межі). Якщо ж текстуально нижча межа санкції не вказана, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання (напр. ч.1 ст.140 – для визначення нижчої межі покарання необхідно звернутися до ст.25 позбавлення волі від 3х місяців, та ст.29 виправні роботи від 2х місяців, це і будуть мінімальні строки для ч.1 ст.140). Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне (напр. ст.126 образа: виправні роботи до 1 року, штраф від 30 до 80 мінімальних зарплат, або громадська догана).

В історії радянського кримінального законодавства відомі інші види санкцій: 1)невизначена – строки покарання не визначались; 2) абсолютно визначена – строк покарання встановлювався конкретно, напр., позбавлення волі на три роки за хуліганство; 3) відсильна – запозичала вид і розмір покарання для певних видів злочинів з інших статей КК.

В окремих випадках, прямо передбачених нормами Загальної частини КК, може відбутися зміна тих обсягів (меж) санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримінального закону. Така зміна можлива на підставі норм Загальної частини КК за вироком суду або за актом помилування (ч.1 ст.25 КК).

Сторінки 1  
Коментарі до даного документу
Додати коментар