Єгипетські піраміди перше чудо світу, Детальна інформація

Єгипетські піраміди перше чудо світу
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Всесвітня історія
Автор: фелікс
Розмір: 23.1
Скачувань: 2313
Міністерство освіти і науки України

Луцький державний технічний університет

Реферат

На тему:

“Єгипетські піраміди перше чудо світу.”

Виконав: ст. гр. ПТМ-11

Стахів А.Г.

Перевірив: викладач

Стрільчук Л.В.

Луцьк 2000

Піраміди Єгипту

Піраміди і Сфінкс, що втім також входить до складу похоронного комплексу піраміди Хефрена, належать до найбільш характерних монументальних пам'ятників древнього Єгипту. Піраміди були класичним типом царської усипальниці в епоху Древнього царства, а в менш монументальному виді, зберігаючи свою зовнішню форму, зводилися також для фараонів Середнього царства. Найдавнішим видом гробниць царів Єгипту, що виникли до пірамід, були мастаби. Слово “мастаба” відноситься до арабського часу і пов'язане з тим, що форма цих трапецієподібних у розтині гробниць нагадувала арабам великі лавки, що називалися “мастаба”. Загальної назви піраміди у теперішньому значенні цього слова в єгиптян не було. Окремі піраміди носили назви, пов'язані з іменами фараонів, яким вони належали й у написанні закінчувалися знаком . Піраміда Хеопса називалася, наприклад, “Гір живе на обрії”, Хефрена - “Великий Хефрен”, а Микерина - “Божественний Микерин”. Можливо, грецьке слово “піраміда” походить від єгипетського виразу per-em-us, тобто від терміна, що означав висоту піраміди. Видатний російський єгиптолог В.Струве думав, що грецьке puramj походить від староєгипетського p'-mr.

Найдавніші царські гробниці, які відносяться до 1 династії, мали форму мастаб і споруджувалися з цеглини-сирцю. Вони будувалися в Нагада й Абідосі у Верхньому Єгипті, а також у Сакарі, де знаходився головний некрополь Мемфіса, столиці правителів перших династій. У наземній частині цих будівництв знаходилися молитовні і помешкання з похоронним інвентарем, у підземної - похоронні камери. Особливої уваги заслуговують залишки двох царських мастаб у Нагаді і Сакарі з архітектурним опрацюванням фасадів. Перша з них, яка відноситься до часу 1 династії, відкрита французьким ученим Жаком де Морганом, має фасад, розчленований виступами, що нагадують фасад царського палацу. Друга - мастаба Анджиба в Сакарі, названа також мастабою Небеткі, споруджена також у період 1 династії, спочатку мала з трьох сторін східчасту форму, а з четвертої - вид вертикальної стіни. У пізніший період мастаба Небеткі була значно розширена, а її зовнішня стіна була прикрашена виступами, що нагадують опрацювання фасаду мастаби з Нагада. Нині рахується, що мастаби типу гробниці Небеткі послужили зразком для Імхотепа, будівельника знаменитої східчастої піраміди Джосера, другого правителя III династії. Діяльність Імхотепа, що був верховним сановником і начальником усіх будівельних робіт Джосера, цінувалися вже в древньому Єгипті. Пізніше ж Імхотепа вважали віщуном, покровителем науки і медицини, а греки ототожнювали його з Асклепієм.

Комплекс якнайкраще збережених мастаб тинітських династій, а також пірамід епохи Древнього царства, знаходиться на території найбільших царських некрополей на західному березі Нілу, у пустелі, у районі древньої столиці Єгипту - Мемфіса. Ці некрополи нині носять назви розташованих тут арабських селищ, таких як Абу-Роаш, Гізе, Сакара, Дашур, Медум. Вони тягнуться починаючи від Дельти Нілу уздовж його західного берега, убік Фаюмського оазису - району, де пізніше споруджувалися піраміди фараонів Середнього царства, що розширили територію царських некрополей у південному напрямку. У процесі археологічних розкопок, проведених у 1932-1956 роках англійськими вченими С. Ферсом і У. Емері, у Сакарі було відкрито чотирнадцять великих мастаб. На думку Емері, це були гробниця правителів 1 династії, таких як Гор-Аха, Джер, Уаджі і цар Ден.

Трудність визначення, чи були ці гробниці дійсним місцем поховання царів, полягає в тому, що їх же гробниці, менші по розмірах, але схожі по конструкції, знаходилися також і в Абідосі, де при деяких із них були виявлені царські стели. Факт, що кожний фараон мав дві гробниці - одну в Нижньому, іншу у Верхньому Єгипті, здається нам цілком зрозумілим, оскільки безпосередньо після об'єднання країни характер єгипетської держави як і раніше відбивався в титулатурі фараонів, у знаках їхньої влади, а також в організації державних заснувань. Не можна, проте, підтверджувати з повною впевненістю, що гробниці в Абідосі мали характер кенотафів. Точне визначення місця поховання фараона усколаднює також факт існування на території самої Сакари двох або навіть трьох мастаб, приписуваних тому самому фараону. Проте, якщо навіть відкриті Емері мастаби не були царськими усипальницями, значення його відкриття полягає в тому, що знайдені в них преси, а також напису на предметах похоронного інвентарю, дозволяють встановити точну дату цих будівництв. При III династії некрополь в Сакарі збагатився новим, що домінує архітектурним комплексом, яким стала знаменита східчаста піраміда Джосера разом із її похоронним ансамблем. Археологічні роботи велися тут уже з початку XIX сторіччя. Новітні дослідження дозволяють припустити, що Імхотеп збудував це будівництво на більш ранній мастабі, побудованої в цьому місці для попередника Джосера, його старшого брата фараона Санахта, якого Манефон вважає фундатором III династії. Не виключено, що збережена дотепер піраміда Джосера, що має шість виступів, облицьованих блоками вапняку, є лише серцевиною величезного початкового спорудження. Тому ми не знаємо, чи було це облицювання остаточною зовнішньою оздобою будівництва або ж, як пізніше в Медумі, її внутрішньою частиною, оскільки проект надання цій гробниці так званої класичної форми не був очевидно здійснений. Піраміда в процесі будівництва неодноразово розширювалася - остаточна площа, яку вона займає, має розміри 140 х 118м; висота піраміди досягала біля 60 м.

Спочатку вхід у піраміду з її північної сторони вів по сходах униз. Другий вхід знаходився в підлозі заупокійного храму, який також приєднаний до піраміди із північної сторони. У її східної стіни знаходився сердаб, вибудований із блоків вапняку, близьких по розмірах до блоків, яким була облицьована піраміда. У сердабі була знайдена статуя сидячого фараона, що знаходиться нині в Єгипетському музеї в Каїрі. Похоронна камера поміщалася під початковою мастабою, приблизно по середині, таким чином була розташована, до півдня від центру пізнішої піраміди. Можливо, що усередині цієї камери, викладонеї червоним ганітом, знаходився дерев'яний саркофаг. На схід від склепу були відкриті два помешкання, облицьовані чудовими блакитними фаянсовими плитками, частина яких нині зберігається в каїрському музеї. Під пірамідою були виявлені також підземні галереї з двома алебастровими саркофагами, крім цього, там було знайдено 30 000 кам'яних посудин, багато з яких були розбиті каменями.

Цілий похоронний комплекс піраміди Джосера займав площу в 500 х 280м і був оточений виступами стіни, що нагадували стіни фортечних споруджень. Крім одного дійсного входу, ця огорожа мала тринадцять помилкових дверей. До півдня від піраміди Джосера був виявлений з таким же плануванням похоронних камер; комплекс можливо, що він був відразу ж задуманий як споруда, безпосередньо пов'язана з головною пірамідою, тобто так званою пірамідою-сателіт.

Її зовнішні стіни вінчав фриз із зображенням кобр.

У межах території похоронного ансабля знаходився також комплекс молелен, присвячених царському ювілею, що називається “хебсед”. Вони були накриті характерними опуклими дахами, які підтримувалися напівколонами. Стовбури цих колон не мали капітелей, вони були прикрашені спускавшимися з двох сторін рельєфними листами.

Імхотеп зумів геніально відтворить у камені деякі форми, властиві старій архітектурі, головним будівельним матеріалом якої була цеглина-сирець і тростини. Колони, вкопані в стовпи головного коридора, який вів у святилище, мають каннелюри, які нагадують на перший погляд іонічні колони. У дійсності ж вони є монументальним повторенням на камені форм пучків тростини. Інші напівколони, що прикрашають стіни, увінчані капітеліями у виді розкритих квіток лотоса. Сама кладка стін із старанно обтесаних довгастих блоків вапняку нагадує техніку кладки із цегли. Архітектура Імхотепа, що мала значні новаторські, творчі досягнення, не була позбавлена і недоліків. Застосування в кам'яному зодчестві елементів, характерних для споруджень із цегли, тростини і дерева, не завжди було вдалим, оскільки архітектурні можливості нового матеріалу, тобто каменю не були ще в той час цілком вдосконалені. Вже більш ніж тридцять років на території зведеного Імхотепом монументального комплексу ведуться роботи з реставрації і часткової реконструкції цього ансамблю. За доручення єгипетського Археологічного керування цими роботами керує французький архітектор Жан-Філіп Лауер.

Найбільш знаменитий комплекс царських пірамід часу IV династії знаходиться поруч теперішнього селища Гізе. Цей некрополь єгиптяни називали- “на схилі висоти”. Три знамениті піраміди - усипальниці Хеопса, Хефрена і Мікеріна є класичними прикладами такого роду споруджень. Їхні будівельники цілком оволоділи технічними і декоративними можливостями каменю - нового матеріалу, введеного в монументальне будівництво. Форма цих пірамід бере свій початок в архітектурі Імхотепа, а одним з етапів її формування була піраміда, яка знаходилась в Медумі. Ця піраміда Снофру багаторазово перебудовувалася, для першого фараона IV династії (або його батька Хуні). Грандіозну піраміду Хеопса греки вважали пізніше одним із семи чудес світу.

Фараон Снофру мав ще дві піраміди поблизу теперішнього села Дашур, розташованої до півдня від Сакари. Про це свідчать написи, що збереглися на обох будівництвах. Ми не знаємо, проте, чому цей правитель наказав збудувати собі якщо не три, то принаймні дві піраміди. Цікаво, що при ньому склалася остаточна, геометрична форма піраміди, тому що так звана ромбоідальна піраміда Снофру є свого роду ланкою між увінчанною пірамідою мастабою і формою власне піраміди, яку має так звана північна гробниця цього фараона. Нахил її стін (43 36'11") ще досить пологий у порівнянні з “класичним” типом піраміди: кут нахилу піраміди Хеопса дорівнює 51 52', Хефрена - 52 20', Мікеріна - 51. При цьому варто звернути увагу на факт, що починаючи з північної гробниці в Дашурі піраміди одержують більш стрункі, витягнуті пропорції - кут підйому стін усипальниць VI династії в Сакарі складає 65, а в мероітську епоху гробниці мають уже форму високої подовженої вгору піраміди. Коли мова заходить про піраміди, читач або турист згадує звичайно піраміду Хеопса. Дійсно, ця піраміда найбільш грандіозна і монументальна, а досконалість її пропорцій є результатом складних математичних розрахунків. Її висота досягала 146,59м, довжина кожної із чотирьох сторін - 230,35м. На спорудження піраміди знадобилося 2590000м брил каменю, нагромаджених на поверхні розміром біля 54000м. Облицювання її зовнішніх стін було очевидно покрито щільним шаром штукатурки і саме з цим пов'язана арабська назва “розфарбована піраміда”. Піраміді Хеопса присвячена величезна література, що часто важко назвати науковою. Автори багатьох книг і праць намагалися відтворити в цифрах, що визначають пропорції цього будівництва, містичний зміст. Інші вважали її витвором цивілізації, що прибула з Атлантиди. Багато непорозумінь виникло в зв'язку з плануванням її внутрішніх коридорів і так званої головної царської камери з порожнім саркофагом. Як відомо, від цього помешкання назовні під кутом веде вузький прохід - вентиляційний канал, а над камерою знаходиться декілька порожніх розвантажувальних помешкань, споруджених для того, щоб зменшити величезний тиск кам'яної маси. Підстава піраміди, розташована на 30-й паралелі, орієнтовно на чотири сторони світу, але в зв'язку з переміщенням протягом сторіч точок весняного і літнього рівнодення цей орієнтир не зовсім точний, як колись. Здавалося б, що про настільки відомий пам'ятник, що був предметом найрізноманітніших досліджень і тлумачень, важко сказати якесь нове слово, а ще важче пояснити ряд раніше помітних моментів, що дали грунт для довільних, часто езотеричних теорій. З'ясовуванням цих “таємничих” елементів Великої піраміди займався останнім часом польський архітектор і геолог, доцент Веслав Козиньский, що довгий час брав участь у польських розкопках у долині Нілу. Аналізуючи організацію робіт при будівництві пірамід, він виходив із чисто сучасного принципу, що такі складні у технічному й організаційному відношенні питання потребували заздалегідь обдуманого точного графіка робіт.

Виконання цієї задачі могло бути доручене тільки - прибігаючи до теперішньої термінології - спеціалізованому “державному підприємству”. Козиньский припускає, що таке “підприємство” повинно було бути створене вже в період III династії, можливо в зв'язку з будівництвом піраміди Джосера і що саме воно, перед спорудженням піраміди Хеопса, здійснило будівництво пірамід Снофру в Дашуре і Медумі.

Геродот (Історія, II, 124) розповідає, що спорудження Великої піраміди тривало 30 років, із котрих 10 років зайняло будівництво дороги для підйому кам'яних блоків, 20 же років велося будівництво самої піраміди. При будівництві гробниці Хеопса протягом кожного тримісячного будівельного циклу безупинно працювало по 100 тисяч чоловік. Точні підрахунки кількості використаних будівельних блоків і облицювання, розміщення бригад робітників і т.п. підтверджують слушність даних Геродота, більш того - якби ми розробляли план здійснення такого спорудження, прибігаючи до помочі кібернетики, ми прийшли б до саме таких оптимальних даних. Зведення піраміди, яке потребувало великої робочої сили, і було при цьому надзвичайно тривалим процесом (20-30 років), не могло обійтися без деяких халеп і відхилень від початкового проекту, що вводилися в процесі будівельних робіт. Варто не забувати про те, що піраміда Хеопса є першою цілком закінченою пірамідою, ріг нахилу стін якої є найбільше правильним рішенням для конструкцій такого типу. Веслав Козиньский припускав, що здійснення такого будівництва могло вестися тільки по планах і малюнках і що в процесі робіт будівельники користувалися також макетом, на зразок того, як це часто робиться нині при будівництві значних споруджень. Він зважився висунути навіть гіпотезу, що спочатку може викликати сумнів у кожного єгиптолога, відповідно до котрого три, так названі малі піраміди, розташовані зі східної сторони Великої піраміди, були макетами-моделями (у масштабі приблизно 1:5). Вони відбивають три етапи змін проекту Великої піраміди.

Козиньский висунув також свою гіпотезу щодо причини відхилення царської похоронної камери від головної осі піраміди, що неодноразово викликало цілком фантастичні теорії. Автори цих теорій виходили з нібито загадкових цифр, які таяться в пропорціях цього спорудження. Козиньский же вважав, що під час будівництва піраміди відбулася деяка перерва в доставці граніту, і щоб уникнути простою велику галерею протягнули вище, чим передбачалося раніше, що у свою чергу викликало відхилення похоронної камери від головної осі піраміди. Можливо, що з метою передати тиск величезної ваги кладки при новому розташуванні склепу,над його перекриттям була споруджена розгрузочна конструкція, яка складалась з п'ятьох рядів гранітних блоків з пустотами між ними, задачею якої було забезпечити можливо велику тривкість гранітної стелі склепу. Після закінчення будівництва виявлялося, що спорудження цієї конструкції було недостатньо^ стійкою для похоронної камери. Тиск величезної кам'яної маси на неправильно розташований склеп був настільки великий, що його перекриття тріснуло. Важко собі уявити, що фараона могли поховати в ушкодженій похоронній камері. От чому в ній так і не було виявлено залишків царського саркофага.

Хоча дослідники давно вже звернули увагу на зміни в початковому плані Великої піраміди, що виникнули в процесі її будівництва, у спостереженнях і висновках Козиньского ми вперше знаходимо не тільки оригінальну і при тому чисто практичну спробу тлумачення “таємничих” елементів, властивій усипальниці Хеопса, але і новий погляд на організацію будівництва такого роду місць вічного спочинку.

Сама піраміда являє собою лише частину, а вірніше головний елемент цілого ряду будівництв, що утворять єдиний похоронний ансамбль, розташування якиго було тісно пов'язано з царським похоронним ритуалом. Похоронна процесія з останками фараона, покинувши палац, направлялася до Нілу і на човнах преправлялась на західний берег ріки. Поблизу некрополя по вузькому каналі процесія підпливала до пристані, де починалася перша частина церемонії, що відбувалася в так званому нижньому заупокійному храмі. Від нього вів критий коридор або відкритий пандус, по якому учасники церемонії проходили у верхній храм, що складається з головного коридора, центрального подвір'я і - з часу Микерина - п'ятьох ніш, де встановлювали статуї п'ятьох фараонів. У глибині поміщався молитвеник із хибними дверима та жертовником. Поруч із верхнім заупокійним храмом, із його західної сторони, знаходилася власне піраміда, вхід у яку у період Древнього царства розташовувався в північній стіні; після поховання тіла фараона в підземній похоронній камері він старанно замуровувався. З чотирьох сторін піраміди в поглибленнях скелі поміщалися чотири дерев'яні човни призначені для подорожей фараона - живого Гора - по потусторонньому світі. Нещодавно відкрито човен, що знаходився в піраміди Хеопса, має 40 м довжини. Поблизу кожної піраміди знаходився величезний могіканин із мастабами, що служили усипальницями для єгипетської знаті.

Архітектурний ансамбль, що оточував піраміду, будучи тісно пов'язаний із давно вже сформованим царським похоронним ритуалом, відбиває пануючі одночасно тоді в Єгипті суспільні відносини. У цьому місті мертвих, як і в місті живих, найвище місце займав фараон, прославляння й обожнювання якого було по істоті головною ідеєю піраміди.

У підніжжя усипальниці фараона хоронились царські наближені, впливові сановники і високі посадові особи, із якими цар зштовхувався у своєму земному житті і близькість яких могла бути йому приємна у загробному світі. Для важливих державних сановників, що були виконавцями царської влади, можливість спорудження собі гробниці поруч із пірамідою фараона була безсумнівно найвищою честю. Тому що в такий спосіб і по смерті вони знаходилися поблизу бога, яким рахувався фараон при житті і після смерті. Коли похилу площину, споруджену будівельниками піраміди Хеопса для підйому каменю, переробляли в пандус, що веде з нижнього храму Хефрена у верхній, у її самому початку була залишена грандіозна брила вапняку, що нагадує силует лежачого лева. Ця скеля була залишком каменоломні, відкіля доставлявся будівельний матеріал при спорудженні Великої піраміди. Саме таке, на думку єгиптологів, походження Великого Сфінкса. Природній скелі був доданий вид левиної фігури, що має 57 м довжини і 20 м висоти, із портретною головою Хефрена в традиційному головному уборі - царській хустці.

У такий спосіб виник символ стража храму, про поширення культу якого свідчать деякі вотивні стели, знайдені в Гізе. Таємнича уява Сфінкса, поверненого лицем до сходу сонця, протягом сторіч збуджував неспокійні розуми і був предметом найрізноманітніших фантастичних тлумачень. Сфінкс став синонімом загадковості і таємничості, а деякі підтверджують, хоча це і сумнівно, що спочатку облицьований гіпсом Сфінкс мав жіночі груди. Археологу припадає спростовувати ці цікаві і романтичні тлумачення, а тому і Сфінкс розділив долю Великої піраміди, становлячись для нас конкретним археологічним пам'ятником, документом визначеного етапу єгипетської цивілізації - часу царювання фараона Хефрена.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes