/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Римське право і політика, Детальна інформація

Тема: Римське право і політика
Тип документу: Реферат
Предмет: Всесвітня історія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1588
Скачати "Реферат на тему Римське право і політика"
Сторінки 1   2  
Підготував :

Данилюк Михайло

Учень 10-А класу

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни соціально-економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди – царський, республіканський, імператорський.

В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними суб”єктами політичного життя і залишалися лише об”єктами чужої власності, боротьба за політичну владу розгорталася в середині привілейованої меншості.

Давньоримська політична наука перебувала під впливом відповідних давньоримських концепцій. Коли в середині V ст. до н. е. плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони – XII таблиць.

Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Аристотель, епікурейці, стоїки, Полібій. Так, уявлення Демокріта про прогресивний розвиток ідей від первісного суспільного становища до створення упорядкованого суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті Тітом Лукрецієм Каром у поемі “про природу речей”. Його погляди на політику і державу теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в обстановці, якої він жив і діяв.

Марк Тулій Ціцерон – знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці “Про державу”, “Про закон”, Про обов”язки”, численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом усієй практичної діяльності виступав за устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н. е ., коли сенат зазнав поразки у боротьбі з тріумвітаром, ім.”я Ціцерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.

Ціцерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що “народ – не будь-яке об”єднання людей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об”єднання багатьох людей, пов”язаних між собою згодою щодо питань права і суспільності інтересів”. Тим самим держава в трактуванні Ціцерона бачиться не лише виявом загальних інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одностайна правова єдність тих членів, окреме правове утворення.

Основну причину походження держави Ціцерон вбачав у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, він розходиться з поширеним на той час уявленням епікурейців про договірний характер виникнення держави.вплив Арістотеля помітний і в трактуванні Ціцероном ролі сімї як первинного осередку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Ціцерон визначає споконвічний зв’язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона власності.

Критерій розрізнення форм державного ладу Ціцерон вбачав у характері і волі тих, хто править державою.

Залежно від кількості правлячих він виділяв три прості форми правління: царську владу, владу оптиматів і народну владу. Під помітним впливом Аристотеля і особливо Полібія Ціцерон зробив висновок, що достоїнство цих трьох форм у їхньому взаємоєв”язку та єдиності. Зразком змішаного змішаного державного ладу він вважав Римську республіку III початку II ст. до н. е.

Спотворені форми панування не є формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інтереси і загальнообов”язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може перетворитися правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися правлінням оптиматів , але насправді, зазначає Ціцерон,”немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими”. Запобігти виродженню державності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. “Бажано, - писав він, - щоб у державі було щось визначне і величне, щоб одна частина влади була виділена і виручена авторитетові провідних людей, а деякі справи були дані на розсуд і волю народу”. Найважливішим достоїнством такого ладу Ціцерон вважав міцність держави і правову рівність громадян.

У дусі утвердження саме форми змішаного правління Ціцеро слідом за Полібієм інтерпретував еволюцію риської державності від первісно царської влади до сенаторської республіки.

n

Z

n

Z

імперій повинен бути законним. Слід, зауважував він, встановити”не лише для магістратів міру їх влади, але й для громадян міру їх послуху”.

Концепція Ціцерона про змішане правління і взагалі його судження про державу як справу народуявно розходилися з тогочасними соціально-політичними реаліями і дійсними тенденціями розвитку римської державності. Як теоретик і практичний політик, що був у гущі тодішньої боротьби за владу, Ціцерон не міг не бачити тенденції перегрупування сил і влади, відплив реальних повноважень від попередніх республіканських інститутів і їх концентрації в руках окремих осіб, насамперед тих, хто спирався на армію. Про це красномовно свідчили приклади возвеличення Сулли, цезаря. Концепція змішаної держави була частково здійснена в Римській республіці в той час, коли Ціцерону вдалося об”єднати блок сенатського і вершниківського станів проти змови Каталіни – претендента на монархічну владу.

Людський ідеал Ціцерона – “перша людина у республіці, утихомирювач, опікун – в епоху криз поєднуваву собі грецьку філософську теорію, А також римську політичну ораторську практику. Зразком такого діяча він вважав себе. Відповідність чи не відповідність людських законів у природі виступає, за Ціцероном критерієм справедливості чи не справедливості. Природне право виникло раніше, ніж бдь-який писаний закон. Вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована.

Сама держава з її встановленими законами є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право.

В історії політичної і правової думки найбільшу увагу численних авторів привертали, зокрема, положення Ціцерона про правовий характер держави, про державу як справу народу і правове суспільство, про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб’єкта держави і права.

Луцій Сенака – один із основних представників стоїцизму Стародавньому Римі перебівав під великим впливом давньогрецьких стоїків. Не відкидаючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно з ним як з духовно рівним суб”єктом. За Сенекою, неминучий і божественний за своїм характером “Закон долі2 грав роль того права природи. Якому підкорені всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Вселенна, за Сенекою, природна держава зі своїм природним правом – справа необхідна і розумна. Членами такої держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утворень, то вони випадкові і значні для вього людського роду.

Найбільш цінним і безумовним згідно з Сенекою, є велика держава. Розуміння “закону долі” власне полягає в тому, щоб протидіяти випадку, визнати необхідність світових законів і керуватися ними.

Він схильний до проповідей катпалізму, космополітизму та індивідуалістичної етики, морального самовдосконалення.

Він схильний до проповідей каталізму, космополітизму індивідуалістичної етики, морального самовдосконалення.

Подібні ідеї розвивав стоїк – раб за походженням Епіктет. Ві закликав до особистого морального удосконалення і віповіного виконання тієї ролі, яка послана кожному долею. Його теорія доповнюється різкою критикою багатства і засуджує рабство. Акцент при цьому робиться на аморальності рабства.

Стоїк, імператор Марк Аврелій Антоній учив, що дух цілого вимагає спілкування, але не хаотичного, а такого, що відповідає злагодженому порядку світу. Звідси випливає повсюдне в світі “підкорення і су підкорення”, а серед людей – “однодумство”, досягненню чого, за Марком Аврелієм, і служить стоїцизму.

Історична зумовленість політичної думки Стародавнього Риму означає в той же час її історичну обмеженість. Разом з тим теоретичні досягнення цієї думки використовувалися в наступних концепціях, модифікуючись і набуваючи нових значень в умовах, які змінювалися.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар