Правові аспекти функціонування українсько-німецьких зв’язків, Детальна інформація

Правові аспекти функціонування українсько-німецьких зв’язків
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Правознавство
Автор: Олексій
Розмір: 14
Скачувань: 865
Правові аспекти функціонування українсько-німецьких зв’язків

Порівнюючи з іншими західними державами, Німеччина почала приділяти Україні значно більше уваги ще тоді, коли на офіційному рівні про її державну незалежність ще навіть не йшлося. Бонн був першою столицею Заходу, яка відкрила Генеральне консульство своєї держави у Києві 1 серпня 1989 р. Після проголошення незалежності України Німеччина у числі перших держав світу 26 грудня 1991 р. визнала нашу країну. Першим серед зарубіжних керівників, які відвідали Україну з офіційним візитом, був тогочасний віце-канцлер ФРН Г.-Д.Геншер. Дипломатичні відносини між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною офіційно було встановлено 17 січня 1992 р. Послом у нашій країні був призначений відомий дипломат граф Хеннеке фон Бассевітц, перший в Україні посол іноземної держави. Його наступником на цьому посту пізніше став д-р А.Арно, а в березні 1996 р. послом у нашій країні був призначений Е.Гайкен, який перебуває на цій посаді й по сьогодні. Таким чином, закладалася першооснова співпраці, в якій була взаємозацікавленість.

Продовжуючи розвиток контактів по висхідній у квітні 1991 р. відбувся офіційний візит Голови Верховної Ради України Л.М.Кравчука до ФРН, у ході якого відбулися зустрічі з Федеральним канцлером Г.Колем та членами Бундестагу. У грудні того ж року ФРН відвідав міністр закордонних справ України А.Зленко. Ці перші контакти дали змогу з’ясувати вихідні моменти співпраці й намітити перспективи.

Проте період 1991-1992 рр. не приніс бажаних результатів у сфері формування договірної бази двосторонніх відносин. У лютому 1992 р. відбувся перший закордонний візит новообраного Президента України Л.М.Кравчука. Він був саме до ФРН. Під час зустрічей не було укладено чинних угод, визначалися лише можливі напрями співпраці на майбутнє [5, 9]. Саме тоді об’єднана Німеччина разом з іншими країнами Заходу певний час розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з Україною та іншими країнами СНД через призму відносин з Москвою. Україні також як новому суб’єкту міжнародних відносин необхідний був час для визначення тенденцій у процесі державотворення та напрацювання зовнішньополітичних пріоритетів.

Наприкінці 1992 р. урядові кола Німеччини остаточно визначилися у помилковості щодо орієнтації виключно на Росію і підсумували, що відносини з Україною необхідно розглядати як окремий і самостійний напрям німецької зовнішньої політики. У Бонні розуміли, що без суверенної України неможливо зберегти той стан речей, який склався в Європі після об’єднання Німеччини, розпаду Організації Варшавського Договору, а потім і СРСР. Враховуючи нові геополітичні реалії, урядові кола обох держав прийшли до розуміння необхідності позитивних зрушень у формуванні політико-правових засад двосторонніх відносин.

Аналізуючи період кінця 1992 – початок 1993 рр., можемо констатувати конструктивність і більш повне врахування інтересів обох держав у їх відносинах. Для розвитку економічного співробітництва з Україною з 1992 р. діє Міжурядова німецько-українська рада з питань співробітництва. Вона складається з робочих груп у галузях сільського господарства й переробки продуктів харчової промисловості, машинобудування й конверсії, хімічної, нафтопереробної і фармацевтичної промисловості, металургії, інфраструктури й телекомунікацій, а також банківської справи. Створено також робочу групу з питань співробітництва у галузі енергетики [2, 5].

Що стосується політичних відносин з нашою країною, то ФРН як активний член світового співтовариства чітко реагує на зміни геополітичної ситуації в Європі та у світі. В цьому розумінні 1993 р. став переломним для України. Провідні країни світу відмовилися від силового тиску на Україну стосовно необхідності її відмови від ядерної зброї, почали враховувати її політичні і навіть економічні інтереси, пропонувати певну фінансову компенсацію і підтримувати вимоги України у відносинах з Росією.

Україна почала визнаватися іншими державами як суб’єкт міжнародної політики. В цей період між нашою країною та Німеччиною підписано чимало важливих угод, відбувся обмін візитами високих урядових та парламентських делегацій.

Велике значення для України мав візит до нашої країни Федерального канцлера Німеччини д-ра Г.Коля 9-10 червня 1993 р. Під час візиту його супроводжували федеральні міністри: господарства – д-р Г.Рексродт, транспорту – М.Віссманн, наукових досліджень та технологій – д-р П.Крюгер, а також група представників ділових та фінансових кіл ФРН. Відбулись їх переговори та зустрічі з Президентом України Л.М.Кравчуком, Прем’єр-міністром України Л.Д.Кучмою, головою Верховної Ради І.С.Плющем.

У ході візиту 9 червня 1993 р. відбулося підписання Спільної декларації “Про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною”, що засвідчило якісно новий рівень українсько-німецьких взаємин [6, 46].

У статті 10 Декларації зазначено, що Україна та Німеччина прагнуть до широкого економічного співробітництва. Інтенсифікації економічних стосунків має слугувати Бюро представника німецької економіки в Україні, а також відкриття відповідного бюро України в Німеччині. Оцінюючи Спільну декларацію, Президент України Л.Кравчук відзначав, що її підписання відкриває “новий етап у розвитку відносин між Україною та Німеччиною”, надає “нової якості українсько-німецькому співробітництву, створює належну договірно-правову базу для зміцнення нашої співпраці у політичній, економічній та культурній сферах”.

У ході цього візиту, 10 червня 1993 р., було підписано Договір між Україною та ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки [8, 1]. З української сторони його підписав віце-прем’єр-міністр В.Пинзеник, а з німецької – міністр економіки ФРН Г. Рексродт. У договорі зазначається, що існує обопільна зацікавленість у розвиткові торгівлі та наукових контактів на основі національного законодавства і відповідно до міжнародних зобов’язань. У зв’язку з підписанням усього договору втрачають чинність у відносинах між Україною та ФРН домовленості за подібним договором між СРСР та ФРН від 9 листопада 1990 р.

Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди належать сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.

Загалом, у ході візиту офіційної делегації Німеччини до нашої країни було підписано 10 угод і домовленостей, які становили 43,4 % від усього обсягу українсько-німецьких міждержавних угод, підписаних до початку 1994 р.

Протягом 1994-1995 рр. Україна була змушена долати внутрішні політичні й економічні кризові явища, які негативно відбивалися на й міжнародному авторитеті та безпосередньо на рівні українсько-німецького співробітництва. Кризові явища в уряді, непослідовність законодавства, невизначеність з питань роздержавлення та приватизації, гіперінфляція призвели до того, що німецька сторона на 1 березня 1994 р. не ратифікувала кожну четверту угоду. Договір про сприяння та взаємний захист інвестицій не був ратифікований обопільно.

І все ж потрібно сказати, що Україна гідно вийшла з цього скрутного становища. Починаючи з кінця 1994 р. запроваджується низка заходів щодо зниження інфляції та фінансової стабілізації.

Розвиток українсько-німецького співробітництва створює сприятливе середовище для формування правового фундаменту відносин між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною. У цьому контексті також особливе значення має співробітництво між законодавчими органами обох країн – Верховною Радою України та Бундестагом ФРН. Спільна декларація від 9 червня 1993 р. “Про основи відносин між Україною та ФРН” інтенсифікувала процес постійних політичних консультацій між законодавчими гілками влади обох країн. Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутріполітичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.

У другій половині 1994 р. ФРН головувала у керівних структурах Європейського Союзу. Саме з її ініціативи був підписаний Договір про партнерство та співробітництво України з Європейським Союзом. З того часу Німеччина активно підтримує нашу країну у відносинах з європейськими організаціями. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. ратифікувала цю угоду [4, 11].

Повільне налагодження контактів між парламентами України та ФРН обмежувало ефективність політичного співробітництва двох країн на загальноєвропейському рівні. В першій половині 1995 р. об’єктивна потреба встановлення прямих особистих зв’язків між нашими парламентаріями стала невідкладною. Голова Верховної Ради України О.Мороз на запрошення Голови Бундестагу Р.Зюсмут 25 квітня 1995 р. прибув з офіційним візитом на чолі парламентської делегації у ФРН. Цей візит мав особливе значення у контексті налагодження ефективного механізму співробітництва між парламентами наших країн. Правову основу для цього складала стаття 7 Спільної декларації 1993 р., яка передбачає, що “обидві сторони особливу увагу приділятимуть розвитку міжпарламентських зв’язків та обмінів”.

За кілька днів візиту делегація Верховної Ради провела понад 25 зустрічей з провідними німецькими політиками, які мають вплив на визначення курсу ФРН стосовно України. На той час Бундестаг Німеччини випередив Верховну Раду України у створенні функціональної структури міжпарламентського співробітництва. О.Мороз мав зустріч із Г.Вайскірхеном – головою групи депутатів Бундестагу “Німеччина-Україна”. Було погоджено про утворення подібної групи у нашому парламенті. У червні 1995 р. депутати, що входять до цієї групи, побували в Україні. Під час зустрічей були визначені пріоритетні напрями співробітництва між законодавчими органами обох країн. Особливе значення мало узгодження процесу ратифікації найважливіших документів, спрямованих на розвиток партнерських відносин, створення функціонального механізму регулярних консультацій.

кономічних зв’язків став офіційний візит новообраного Президента України Л.Кучми до ФРН 3-6 липня 1995 р. На цей час наша держава мала цілком позитивний імідж, створений спільними зусиллями й дипломатії, державних, промислових, фінансових кіл за 4 роки незалежності. Федеральний канцлер Німеччини Г.Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість ФРН в існуванні на карті Європи міцної незалежної України, в її подальшому утвердженні у політичному, економічному та правовому європейському просторі [3, 10].

У програмі перебування Президента України у ФРН значну увагу було приділено вирішенню пріоритетних економічних та фінансових проблем. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, голова Федерального уряду ФРН запропонував утворити нову форму українсько-німецьких міжурядових контактів – регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні ділянки розвитку двосторонньої співпраці, насамперед в економічній сфері.

У 1995 р. відбулася ще одна важлива подія: Україна була прийнята до Парламентської Асамблеї Ради Європи. 26 вересня наша країна отримала рекомендацію на вступ до цієї впливової загальноєвропейської організації. Це дало можливість українським парламентарям ширше розвивати співробітництво із колегами з інших європейських країн, особливо німецькими. Розширенню співпраці посприяло також обрання народного депутата України Б.Олійника одним із заступників Президента ПАРЄ Л.Фішер.

У першій половині 1996 р. українсько-німецький міжпарламентський діалог відбувався на тлі прийняття нової Конституції України. Прийняття цього важливого документа було високо оцінено іноземними країнами, що засвідчило підтримку нашої країни.

Зустрічаючись 17 травня 1996 р. з керівником зовнішньополітичного комітету Бундестагу К.-Хорнхусом, Голова Верховної Ради України О.Мороз висловив вдячність за цілковиту підтримку Німеччиною вступу нашої країни до Ради Європи. Значення українсько-німецьких міжпарламентських зв’язків засвідчує той факт, що робоча депутатська група “Україна-Німеччина” – найчисельніша у Верховній Раді.

Подальшому розвитку українсько-німецького міжпарламентського діалогу сприяли зустріч О.Мороза з Головою Бундестагу Р.Зюсмут у Будапешті 7 червня 1996 р. під час засідання Парламентської Асамблеї ОБСЄ та офіційний візит спікера Бундестагу ФРН в Україну 22-23 липня 1996 р.

Міжпарламентське співробітництво України та Німеччини створює фундамент для подальшої розбудови міждержавних відносин. Робочі групи в парламентах мають вивести співробітництво наших країн на якісно новий рівень у всіх аспектах міждержавних відносин.

У 1996 р. продовжується активна співпраця і між виконавчими гілками влади України та ФРН. 2-4 вересня відбувся другий офіційний візит на найвищому рівні Федерального канцлера Німеччини Г.Коля до України. Крім Києва, офіційна делегація побувала в Одесі, де відбулася зустріч з мером міста Е.Гурвіцем та підприємцями Одеси. Разом із Федеральним канцлером Україну відвідала група представників ділових кіл ФРН, які мали змогу зустрітися з українськими колегами. Під час переговорів Г.Коля з Президентом України Л.Кучмою, Прем’єр-міністром П.Лазаренком, Головою Верховної Ради О.Морозом ішлося про архітектуру європейської безпеки, економічні реформи, інвестиційну політику, питання облаштування німців, виселених з України за часів тоталітаризму.

За підсумками візиту Г.Коля до нашої країни сторони підписали такі документи: Договір про співпрацю у справах осіб німецького походження, які мешкають в Україні; Спільну заяву урядів України та ФРН про посилення співпраці для підтримання реформ в Україні; Угоду про співпрацю між Держтелерадіо України та другим каналом Німецького телебачення (ЦДФ); Протокол про обмін ратифікаційними грамотами щодо угоди про уникнення подвійного оподаткування. Сторони відзначили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, у тому числі й у вигляді регулярних телефонних розмов. Буде продовжено й практику обміну урядовими делегаціями. Лейбмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Федерального канцлера ФРН: “Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна”. Г.Коль також зазначив, що Україна має в очах Німеччини своє особливе місце і свою особливу цінність, що Німеччина розвиває відносини з нашою країною тому, що вона – частина міжнародного співтовариства та суб’єкт міжнародних відносин [1].

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes