/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Гофман (Эрнст Теодор Вільгельм Амадей Hoffmann), Детальна інформація

Тема: Гофман (Эрнст Теодор Вільгельм Амадей Hoffmann)
Тип документу: Реферат
Предмет: Особистості
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1474
Скачати "Реферат на тему Гофман (Эрнст Теодор Вільгельм Амадей Hoffmann)"
Сторінки 1  
Гофман (Эрнст Теодор Вільгельм Амадей Hoffmann) — знаменитий нім. романтик, род. у 1776 р. у Кенігсберзі. Мати його була дуже нервова жінка, батько — людин дуже здатний, але безладний. Батьки Г. роз'їхалися, коли дитині було всього 3 роки; він виховувався під впливом свого дядька юриста, людини розумного і талановитого, але фантаста і містика. М. рано виявив чудові здібності до музики і живопису, так що вважався чудом-дитиною; у школі учився прекрасно, хоча і витрачав багато часу на малювання і музику. Прекрасно закінчив курс юрид. наук у кенигсбергскому унів., хоча не почував до юриспруденції особливого розташування і продовжував ретельно займатися мистецтвами. Здавши в 1800 р. блискуче свій останній іспит, він одержав місце ассессора в Познані, де широка гостинність поляків уперше привчилася його до гульб. М. усюди був бажаним гостем, як дотепний співрозмовник, відмінний музикант і талановитий карикатурист. Карикатури сильно зашкодили його службовій кар'єрі. Завдяки їм, він потрапив у Плоцк на набагато гірше місце. Внаслідок одруження на дуже добрій і відданій польці, Г. у нудному Плоцке знову зробився «порядним» людиною. До цього ж часу відносяться його перші літературний спроби в журналі. Коцебу: «Freimutiger». У 1804 р. Г. був переведений радником у Варшаву; тут він зійшовся з Гітцигом, своїм майбутнім біографом, і з романтиком Захаром Вернером; тут же він заснував музичне суспільство, зал якого прикрасив своїм живописом. Незабаром після иенского бою всі пруські чиновники у Варшаві були звільнені від служби. М. поїхав у Берлін, з партитурами декількох опер у портфелі і з наміром цілком віддатися мистецтву; але він не знайшов ні збуту своїм добуткам, ні уроків. Нарешті, йому удалося одержати місце капельмейстера в Бамберзі; але діла театру йшли так погано, що Г. примушено був кинути його і перебиватися приватними уроками і музичними статтями. У 1810 р. один його знайомий, Гольбейн, збирався відновити бамбергский театр; Г. допомагав йому, працюючи як композитор, диригент, декоратор, машиніст, архітектор і начальник репертуару; але через два роки Гольбейн відмовився від антрепризи, і театр закрився. Г. знову почав бідувати. 26 листопада 1812 р. він пише в щоденнику: «продав сюртук, щоб пообідати». З початку 1813 р. справи його пішли краще: він одержав маленьку спадщину і пропозицію зайняти місце капельмейстера в Дрездіні. Страшні дні серпневих битв Г. пережив у Дрездіні: він випробував на собі всі жахи війни, але був бадьорий духом і навіть веслами, як ніколи; він біля цього часу зібрав свої музично-поетичні нариси, написав трохи нових, дуже вдалих речей і приготував до печатки рід збірника своїх добутків під заголовком: «Phantasiestucke in Саllоt's Manier. Blatter aus dem Tagebuche eines reisenden Enthusiasten» (Бамберг, 1814 — 1815; російською мовою з цього збірника переведена дуже характерна повість: « Золотий горщик», у «Московському Спостерігачі» за 1839р.,1). Жан-Поль Ріхтер знайшов у Г. споріднений собі талант і написав передмову до 1 тому; книга мала значний успіх. Незабаром Г. утратив місце капельмейстера, переїхав у Берлін і знову надійшов у цивільну службу. Тут він зустрівся з Гітцигом, що познайомив його з берлінськими романтиками, поетами і художниками. Місце радника в камергерихті цілком його забезпечувало й у той же час залишало йому багато дозвілля, так що його творчий талант, підтримуваний успіхом, міг розгорнутися у всій силі. Але він занадто звик до циганського життя і губив себе надмірностями. Почуваючи відразу до чинного «чайним» суспільствам, Г. проводив велику частину вечорів, а іноді і частина ночі у винному погребі, де біля нього завжди збиралася весела компанія. Розбудувавши собі вином і безсонням нерви, Г. приходив додому і сідав писати; жахи, створювані його уявою, іноді приводили в страх його самого; тоді він будив дружину, що сідала з панчохою до його письмового столу. А в узаконену годину, якщо це був службовий день, Г. уже сидів у суді і ретельно працював. Більш великі добутки Г. швидко випливають одне за іншим у такому порядку: «Чортовий еліксир. Папера, що залишилися після брата Медарда капуцина» (1816 — 1816); «Нічні повісті» (1817, «Nachtstucke»; на російську мову переведена «Єзуїтська церква в Г.», «Московський Вісник», 1830, VI); «Дивні страждання одного директора театру. З усного переказу» (1819; в основі ряд фактів з діяльності Гольбейна); «Крихта Цахес, прозваний Кіновар» (1819, пров. у «Вітчизняних Записках», 1844, т. ХХХVІ); «Серапионовы брати» (1819 — 21; перекладав на рос. мову два рази — у друг раз Гербелем і Соколовським, спб., 1873 — 1874, як перші 4 книги «Повного зібрання творів Г.», що, на жаль, не пішли далі); «Життєві погляди кота Мурра, разом із фрагментарною біографією Иоганна Крейслера у випадково зібраних макулатурних листах» (1820 — 22; перши. Н. Кетчером 1840); «Принцеса Брамбілла» (1821); «Мейстер Фло, казка в сімох пригодах двох друзів» (1822, перев. у «Отеч. Зап.» 1840 р., т. XIII). У 47 років від роду сили Г. були виснажені остаточно; у нього розвилося щось подібне до сухотки спинного мозку; але і на смертному одрі він зберіг силу уяви і дотепність. Він розум. 26 червня 1822 р.

дою, що для них служить і кращими зборами іграшок, і кращою вчителькою. Юнак, що «марить з відкритими очима» — щирий багатій і щасливець, хоча б у нього не було гроша в кишені, щирий поет, хоча б він не написав ні рядка віршів; але горі йому, якщо він почне викладатися своїх мріями, захопиться вульгарними задоволеннями, вигодою і марнославством. Він улаштує свою кар'єру, але утратить свій талісман і буде вважати диваками усіх, хто залишився з дитяче чистою душою, виконаний віри і любові; сам же він проживе все життя філістером, і тільки хіба перед смертю згадати з нудьгою, як Тадеус Брокель, що і він колись був знаком з Невідомим Дитям і літав з ним у царство поезії.

Свій світогляд Г. проводить із чудовою послідовністю в довгому ряді незрівнянних у своєму роді фантастичних повістей і казок, у яких він мистецьки зливає чудесне всіх століть і народів з особистим вимислом, те похмурим і хворобливої, те смутно зворушливим, але частіше граціозно веселим і пустотливо глузливим. Він уміє вселити і дорослому читачу інтерес до цієї строкатої фантастики, за допомогою з'єднання понад природний з повсякденним і навіть вульгарним: у нього примари приймають шлункові краплі, феї пригощаються кава, чаклунки торгують яблуками і пиріжками, герцоги і графи овочевого царства ріжуться зірочками і кладуться в суп і т.д. Крайня прозаїчність німецького життя є сіреньким тлом, на якому тим різкіше виділяється яскравість фарб його фантастики. У такий спосіб цей ультра-романтик є й ультра-реалістом. Як психолог, Г. відмежував собі область невизначених почуттів, неясних прагнень, незвичайних відчуттів, магнетичних впливів, страшного і болісно зворушливого; марення, галюцинація, беззвітний страх, утрата щиросердечної рівноваги — улюблені мотиви його тонких психологічних етюдів. Як новеліст, історик і етнограф, він — великий майстер своєї справи: у глиб середніх століть він спускається неохоче, але епоху Реформації в і XVII столітті відтворює превосходно; італійські вдачі і природу описує так, начебто десятки років прожив в Італії. Але, вірний життя в подробицях, він у загальному скрізь звертає її в строкату казку. Інша темна сторона поезії Г. — його прагнення приводити читача в трепет, уселяти йому віру в панування якихось похмурих сил. Третій його недолік — повна і свідома байдужість до всяких соціальних питань; його антипатія до тенденції переходити в обурливий з боку настільки живої людини квієтизм. Зло, що існує у світі, представляється йому непоправним навіть в окремих випадках, тому що доля людини залежить не від нього самого і не від його ближніх, а від долі. Кращі люди нехай ідуть з це те світу в країни гірські, у світ надчуттєвих насолод, а інші нехай живуть у своєму бруді, як хочуть. Але, на щастя для себе і читачів, Г., як поет, не може вічно триматися на такій олімпійській висоті — а коли він спускається на землю, він є другом людства і гарячим проповідником всепрощаючої любові. Німецька критика не дуже високої думки про Г., і в Німеччині вплив його не було сильно: там у його час віддавали перевагу романтизму глибокодумний і серйозний, без домішки їдкої сатири, а наступне покоління посилено зайнялося політикою і поезія стала тенденційної й утилітарний. Зате поза батьківщиною Г. має величезне історичне значення. Французькі романтики набагато більше навчилися від нього, чим від Шлегелей і Тика; у Франції, як і в Італії, він один з улюблених письменників до 60-х років включно; у С. Америці він мав масу перекладачів і наслідувачів. У Росії один з освочініших письменників пушкінського періоду, Антоній Погорєльський (А. Л. Перовский), автор «Монастырки»; знаходиться у своїх перших добутках під безпосереднім впливом Г. Бєлінський (III, 532) називає Г. «одним з найбільших німецьких поетів, живописцем невидимого внутрішнього світу, ясновидцем таємничих сил природи і духу, вихователем юнацтва, вищим ідеалом письменника для дітей». Інший талановитий критик 50-х років, Дружинін, вважає Перегринуса Тисса Г. одним з найбільших створень світової поезії. Але всього цікавіше вплив Г. на один з найбільших російських романістів, Ф. Достоєвського. Достоєвський не тільки перечитав усього Г. і по-російському, і по-німецькому, і надихався їм саме в ту пору, коли складалися його літературні смаки (у 1838 р.), але й в улюбленому добутку першого періоду своєї діяльності, «Двійник», очевидно наслідує йому, не втрачаючи, звичайно, при цьому своїй оригінальності. Мало того: багато пізніше, у самих великих творах Достоєвського помічається разюча подібність з Г. і в поглядах, і в літературних прийомах. Обоє вони однаково люблять дітей і диваків і не люблять холодних, стриманих жреців «пристойності», шанувальників успіху і «ділових людей», що цілком віддалися «корисному»; обоє звеличують не підфарбовану природу на рахунок культури; обоє принижують розум перед серцем; обоє в оповіданні люблять несподіванки; в обох лагідна ідилія раптово змінюється поривом усі нищівної бури і навпаки; знамените: «отут відбулося щось зовсім несподіване» Достоєвського часто дослівно зустрічається в М. (напр., «Вибір нареченої»); обоє люблять зіставляти трагічне і страшне з дріб'язковим і повсякденним; обоє люблять сни, передчуття, галюцинації; сфера психологічних спостережень Достоєвського є щось інше, як розширення і поглиблення сфери спостережень Г., реалізованих на даному ґрунті й у дану епоху. Усе, що говорить Бєлінський про чудність і примхливість генія Г. цілком відноситься і до Достоєвського — але далеко не усі властивості великого російського романіста можна вказати в німецького романтика. Перше видання творів Г. — «Ausgewahite Schriften» (Берлін, 1827 — 1828); його вдова Михелина додала до них потім ще доповнення. Новітнє модне видання — «Sammtl. Schriften, mit Federzeichnungen v. Theod. Hosemann» (Б., 1871 — 73). Прекрасна біографія Г. написана його іншому, J. E. Hitzig: «Aus H's Leben and Nachlass» (Б., 1823). Порівн. Funck, «Aus dem Leben zweier Dichter. Ernst Theod. Wilb. Н. und Fr. Grottlob Wetzel» (Лпц., 1836). Порівн. також біографію Г., написану Rосhlіtz'ем при франц. перекладі його «Contes posthumes, par Champtlenry» (П., 1856).

А. Цеглярів.

Список використаної літератури :

Стаття проф. А. И. Кирпичникова «Гофман» з «Енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона» (1890 –1907). Стаття приведена зі збереженням орфографії і пунктуації оригіналу.

Эрнст Теодор Вільгельм Амадей Hoffmann

(1776-1822)

Учениця 8-Б класу

Гімназії

м.Новодністровська

Сторінки 1  
Коментарі до даного документу
Додати коментар