/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Юрій Липа, Детальна інформація

Тема: Юрій Липа
Тип документу: Реферат
Предмет: Особистості
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1418
Скачати "Реферат на тему Юрій Липа"
Сторінки 1   2   3  
Олесь ЯНЧУК,

аспірант

кафедри теорії і методики

викладання літератури

Одеського державного університету

ім. І.Мечникова

МИТЕЦЬ ЛІТЕРАТУРА І СУСПІЛЬСТВО

В ІДЕЙНО-СВІТОГЛЯДНІЙ СИСТЕМІ

ЮРІЯ ЛИПИ

Формування Юрія Липи як письменника, літературознавця і літературного критика відбувалось в період міжвоєнного двадцятиліття (20-40-ві роки) - час, коли територія України була розділена між СРСР і Польщею. Проживання на еміграції у Варшаві, усвідомлення бездержавного статусу українців, вкрай обмежені можливості розвитку української культури і літератури у часто відверто неприхильному чужонаціональному й иншомовному середовищі, - все це, безумовно, мало вплив на світогляд критика. Можливо саме еміграційне підсоння стало причиною того, що Ю.Липа як літературознавець основну увагу приділяв ролі письменника й літератури у збереженні української духовності, їх місця у боротьбі за державність України [1].

Характерною особливістю Ю.Липи є його певне відсторонення від бурхливого політичного життя, принципова неучасть у численних українських політичних партіях і організаціях, що діяли в той час на території Польщі. Ще зі студентської лави він розуміє недоцільність і шкідливість залучення всієї (тут і далі виділення автора - О.Я.) молоді до політичної підпільної боротьби.

На його думку, “недостатньо навчитися руйнувати старе. потрібно навчитися і бути здатним будувати нове” [2,47]. Тобто недостатньо лише здобути незалежність України, - необхідно мати достатньо кваліфікованих кадрів, які зможуть очолити цю новопосталу державу в усіх галузях суспільного і культурного життя, будуть здатними утвердити її на віки. І такі молоді й перспективні кадри для майбутньої України виховував Ю.Липа, залучаючи їх до організованої ним студентської корпорації “Чорноморе” [2,47].

Разом з тим, Ю.Липа відкидав будь-який ізоляціонізм письменника. Він вважав, що для здобуття незалежності потрібно координації зусиль усіх патріотичних сил і принципово засуджував отаманщину і міжпартійні чвари в українській політичній еміграції [3,70]. На думку Ю.Липи, кожен має займатись властивою йому справою, але таким чином, аби ця конкретна справа якнайкраще придавалася ідеї визволення України, її культурного і духовного відродження [4,2].

Письменникові Ю.Липа відводив роль провідника у суспільстві. Свої погляди на провідництво письменства він виклав у однойменному есе [5,115-119].

Заперечуючи твердження французького літературознавця І.Тена про те, що “твір виростає з оточення”, тобто вплив на митця мають ”раса, середовище і момент”, Ю.Липа наводить контраргумент - “Ні, це твір формує оточення... Осередок сили є в мистцю, а не в масі; юрба оточує мистця, власне, тому, що він дає їй змогу висловитися; вона існує тому, що він з`явився” [5,116]. У полеміці з І.Теном Ю.Липа стверджує, що окреслений вплив міг відбуватися і навпаки – не лише вплив маси на мистця, але й у зворотньому напрямку художника на середовище. Подібною полемікою стосовно діалогізму “митець - суспільство” Ю.Липа продовжував давні літературні дебати, які вперше виникли між французькими літературознавцями І.Теном та Е.Еннекеном у 1888 році після виходу в світ книги останнього “Наукова критика”, де були викладені основи естопсихологічного методу в літературознавстві та літературній критиці.

На думку Ю.Липи, не є письменником той, що пише лише для розваги, який у пошуках дешевої популярності запобігає перед низькими інстинктами натовпу, задовольняє його найприземленіші прагнення. Письменник має бути духовним провідником, вождем нації. В цих рядках відчувається перегук думок Ю.Липи із поглядами на роль і особистість митця (поета) Г.Чупринки, висловлені ним у вірші «Поет»:

«О ні. Поет – не гладіатор,

Щоб бавить натовп цирковий!

Поет – пророк. Поет – новатор

І вільний мучень життьовий.»

Ю.Липа, подібно до Г.Чупринки, вивищує поета над «Юрбою» не здатною зрозуміти його ідеальних поривань в блакитні простори, його інтуїтивних, магічних осяянь і холодної космічної самотності.

Наведені думки Ю.Липи певною мірою подібні до філософських поглядів Вільфреда Парето і Гаетано Моска, які досліджували духовний вплив еліти на масу [6,85], а також французького літературознавця, основоположника естопсихології Е.Еннекена, що приділяв значну увагу дослідженням контактів між митцем і реципієнтом. Останній, зокрема, виводив такий “закон”: “твір має дію тільки на тих людей, душевні особливості яких втілені в його естетичних властивостях. Коротше кажучи, художній твір діє тільки на тих, чия душевна організація є хоч і нижчою, але аналогічною організації митця…” [7, 254-255].

Так чи інакше цієї теми торкався також І.Франко, який сприйняв деякі положення теорії Е.Еннекена і застосував його естетичний, психологічний та соціологічний аналіз у працях «Із секретів поетичної творчості» й «Метод і задача історії літератури», з якими був знайомий Ю.Липа.

“Лише коли письменник стає самим собою, коли творить як письменник у слові, утверджуючись як висловник життя в письменстві, ставлячи письменство понад усіма іншими засобами вислову - лише тоді він є письменником” [5,117]. Провадити націю до найвищих проявів духу, до найбільших сплесків культури, а згодом і постання державності - таким Ю.Липа бачить завдання мистця.

В наведених думках відчутний відгомін традицій українського народництва (у позитивному сенсі цього терміну), однією з центральних тез якого була теза про «відродження». «Літературне відродження тотожне культурному й національному. Українська література тотожна Україні. За відсутності реальної, державної України, література покликана заміняти її, виконувати її роль. Писати у відповідному стилі й напрямі – означає в перспективі творити реальну Україну» [8, 31]

Такі переконання були притаманними більшості українських письменників-емігрантів, що світоглядно стояли на позиціях боротьби за самостійність України. В першу чергу це стосується так званих “празької поетичної школи”, “вісниківської квадриги” та

інших літературних угруповань, до яких, зрештою, можна віднести й самого Ю.Липу. Ритуальність і культовість, притаманні творчості цих письменників, пов`язувалися з ідеєю відповідальності як поетів і критиків, так і їхніх читачів та слухачів за долю нації.

У поглядах Ю.Липи на творчість, її природу ясно простежуються впливи ідей Г.Гегеля, викладених у його працях “Феноменологія духу”, “Лекціях з історії філософії”, “Науці логіки” та інших. Як і Г.Гегель, творчу силу, здатність до творення, творчий акт Ю.Липа переносить у сферу абстрактного, позасвідомого, надприродного. Його суттєвими характеристиками творчості є примат ідеального над матеріальним у культурно-творчій діяльності людини та обмеженість свободи творчої діяльності об`єктивною необхідністю. Подібно до Г.Гегеля Ю.Липа розглядає творчість як діяльність, що народжує і творить світ. Діяльність проявляється як самодіяльність, тобто як діяльність, що виникла на грунті внутрішніх протилежностей і протиріч [9; 10].

Окресливши побіжно погляди Ю.Липи на місце письменника у суспільстві, зокрема в національно-визвольному русі, звернемося до його розуміння літератури та її ролі. “Література - це одна з найсправніших сил до розуміння внутрі раси*. Літературні факти-синтези творять довкола себе споєність”. Ю.Липа цілком погоджується із думкою французького поета й літературознавця П.Валєрі, якого цитує у підтвердження своїх слів: “Література є організаційною цінністю, що окреслює і розвиває наші духовні можливості. Вона так само, як мова, дозволяє ті духовні можливості докладно позначити, сполучувати і побільшувати” [5,116]. В контексті цього, Ю.Липа переконаний, що для письменника найважливішим має бути не обожнювання читачами його особи й не тріумфальне захоплення його творами, а “істотний, живчиковий зв`язок із читачем” [5,116]. Він має змагати до зміни способу відчуття або навіть цілої системи мислення читача. І лише досягаючи цього може вважати свій твір вдалим і досконалим, а його функцію здійсненою.

Ю.Липа стверджував, що творчість письменника часто має велике значення для власного народу, а письменницькі зусилля важливі до

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар