Василь Андрійович Симоненко, Детальна інформація

Василь Андрійович Симоненко
Тип документу: Реферат
Сторінок: 10
Предмет: Особистості
Автор: фелікс
Розмір: 24.2
Скачувань: 2015
Тема: В.Симоненко. Поезії





План

Життєвий та творчий шлях письменника

Новаторство Симоменкової поезії

Патріотична лірика

Сатиричні поезії В.Симоненка

Духовна краса і велич простої людини в поезії В.Симоненка

Краса і щирість почуттів в інтимній ліриці В.Симоненка

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

з тебе дивуватися повік…

В.Симоненко

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935р. в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зростав Василь без батька, який залишив сім’ю. Мати тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся:

В мене була лиш мати

Та був іще сивий дід, -

Нікому не мовив “тату”

І вірив, що так і слід, -

так згадував майбутній поет у поезії “З дитинства”. Його дитячі враження лягли в основу багатьох поезій. І коли у вірші “Жорна” згадує, як “материнські руки тягли за ручку камінь без кінця”, то і його дитячим рукам випало молоти на жорнах борошно на хліб насущний…

Бабуся і дідусь дуже любили свого кмітливого внука. Їхню любов та турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого короткого життя. Може і не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші “Дід умер” та оповідання “Дума про діда”. Так само вірш “Баба Онися” присвячений легкій життєвій долі постової бабусі (вони з дідом Федором втратили трьох синів і всю любов до дітей перенесли до внука)

Від матері, Ганни Федорівни, та від діда Федора малий Василько брав перші уроки життя, уроки доброти, любові, невтолиму жагу знань. Дід був неписьменним, не ходив до школи, але самостійно навчився грамоти, багато читав, розповідав онукові про минуле.

Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів. “як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало”, - згадує письменник в оповіданні “Дума про діда”.

Василева учителька Уляна Миколаївна Демченко пригадувала: “А якось зарядила хуртовина. В такі дні наша школа затихла, бо підвозу ж тоді не було… І раптом на шкільному порозі з’явилася снігова баба. Це із усіх чужосельців прийшов до школи лише Василь… У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень…” Писати хлопець почав ще у шкільні роки, вміщував вірші у шкільній стіннівці.

У 1952р. Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчався Ю.Мушкетик, В.Шевчук, Т.Коломієць, С.Тельшок .

Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особистості, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетярського досвіду, практики журналістської роботи, Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці.

У роки навчання В.Симоненко продовжує писати, але з друком своїх творів не поспішає. На перших курсах університету мало хто з однокурсників чув його поезії. Потів він почав активно працювати у вузівській літературній студії, де його обрали старостою.

По закінченні університету Василь працює в газеті “Черкаська правда”, потім – у “Молоді Черкащини”, власним кореспондентом “Робітничої газети” , як журналіст, він сміливо вторгався у різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

Не втратили своєї цінності й на сього дні його статті та відгуки на літературні твори, кінофільми та театральні спектаклі.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes