/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Трудовий потенціал України, Детальна інформація

Тема: Трудовий потенціал України
Тип документу: Реферат
Предмет: Менеджмент
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1357
Скачати "Реферат на тему Трудовий потенціал України"
Сторінки 1   2   3  
План:

Трудовий потенціал України

1. Вступ

2. Відтворення трудового потенціалу

3. Зайнятість населення

4. Безробіття і ринок праці

5. Соціальний захист населення

6. Література Трудовий потенціал України.

В усі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Недвозначно на це натякає християнська заповідь: "в поті лиця твого будеш їсти свій хліб". Носієм, персоніфікатором праці є людина, вона - суб'єкт господарства, репрезентант трудового потенціалу держави і нації. У цьому контексті при з'ясуванні економічних проблем, стану і перспектив економічного зростання особливого значення набуває аналіз трудового потенціалу, який, хоч і привертає увагу щораз більшого числа економістів, не має досі однозначного визначення в літературі. Та вже сама спроба такого визначення свідчить про новаторські пошуки в економічній науці, яка не задовольняється традиційним понятійним апаратом. Перші спроби застосування нових понять були зроблені економістами західних країн. Ще в 50-х роках вони почали використовувати терміни "людський фактор", "людський капітал" і т.п. В Україні кілька десятиліть економічна думка перебувала в полоні ідеологізованих догм, а тому тут гору брали кількісні показники розрахунків населення і трудових ресурсів, які були прирівняні до матеріально-сировинних факторів виробництва. Під впливом якісних змін в економіці, впроваджень наукових досягнень у виробництво. подальшого розвитку науково-технічної революції виникла потреба в подоланні суто кількісного (валового) підходу до трудових ресурсів. В результаті почали з'являтися численні публікації, присвячені людському факторові та трудовому потенціалу. Це було ознакою поступу економічної науки, який, однак, і досі ще обтяжений традиційними стереотипами мислення. Про це, зокрема, свідчать матеріали проведеної наприкінці 1992 р. у Луцьку науково-практичної конференції на тему "Трудовий потенціал України". Розглянемо трудовий потенціал України з позицій сучасного стану економічної науки, яка основний акцент робить на його демографічному вимірі, але із якнайповнішим урахуванням проблем зайнятості та соціального захисту. Ці проблеми особливо актуальні у зв'язку з глибокими кризовими тенденціями, що розвиваються в економіці, глибокими якісними трансформаціями, спричиненими переходом від командно-адміністративної до ринкової системи. Перехідні процеси в економіці найсильніше позначаються на особливостях відтворення, зайнятості та соціального захисту трудового потенціалу, що є певною мірою індикатором об'єктивних економічних процесів в Україні.

Відтворення трудового потенціалу

Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів. Особливо складним був процес розвитку населення і його трудового потенціалу в Україні протягом XX століття. Досить нагадати про демографічні наслідки першої і другої світових війн, голодомору 1921,1932-1933, 1946-1947 років. Враховуємо і так звані "розкуркулення", депортації населення, зокрема найціннішого його генофонду. Усе це справило глибокий вплив на процеси демографічного розвитку України. Тому не можна повністю погодитися із твердженням Ральфа С. Кліма в тому, що демографічний розвиток України відбуватиметься до 2000 року так само, як у Східній Європі. Звичайно, спільні тенденції виявлятимуться в соціально-демографічній ситуації, оскільки демографічні "ями" тут глибші і вони справили більш руйнівний вплив, ніж в інших країнах Європи. До речі, українська демособливість вже зараз доволі яскраво проявила себе в природному прирості населення. За період 1980-1990 рр. приріст населення зменшився в Україні з 3,5 до 0,6 чоловік на 1000 чоловік. У 1990 р. був в Україні приріст найнижчий у Східній Європі (у Білорусії він склав 3,2,уРосійській Федерації-2,2,уЛитві-4,6, Молдові - 8,0, Латвії-1,4, Естонії-1,8). У 1991-1992 рр. природний приріст населення в Україні був від'ємним. У 1991р. вів становив 0,8, а в 1992р. вже лише 0,2 (в розрахунку на 1000 чоловік населення). Це свідчить, що в якісних параметрах населення, а отже і в демографічному компоненті його трудового потенціалу, на порозі третього тисячоліття в Україні і в інших постсоціалістичних країнах відбудуться суттєві зміни, які позначаться насамперед на темпах приросту і на загальній кількості населення. За останні 20 років чисельність населення України зросло більш як на 5 млн. чоловік. У 1970р. воно становило 47126 тис. На 1 січня 1993 р. відповідно — 52244 тис. чоловік. Згідно з найбільш поширеними прогнозними розрахунками населення України в 1999 р. складе 58210 тис. чоловік. Однак є і досить песимістичні прогнози демографів. Згідно з ними населення України в 2001 р. не перевищить 51 млн. чоловік, а на початку 2016р. —50 млн., тобто зменшиться порівняно з1991р. відповідно на 0,7 і 1,8 млн. чоловік. Зниження демозростання є результатом попередніх несприятливих умов розвитку українського народу. Демографічні втрати України внаслідок колишньої несправедливої національної політики, відвертого і брутального геноциду і етноциду досі належним чином не тільки не вивчені, але ще не до кінця усвідомлені. Ці наслідки даватимуть про себе знати ще й у XXI столітті. Для визначення трудового потенціалу дуже важливо знати закономірності його розвитку, тенденції та питому вагу працездатного населення у всьому населенні. Згідно з методикою, що досі застосовується в Україні, до трудових ресурсів належать насамперед працездатні віком 16-59 років. Їх питома вага в населенні у 1970-1989 рр. становила понад 60%, виявивши тенденцію до зменшення. У цей період різко знижувалася питома вага молоді віком до 14 років і зростала категорія людей пенсійного віку. Населення працездатного віку складало 59,4% і 55,0%, пенсійного віку—відповідно 13,5% і 16,9%. Співвідношення між різними віковими категоріями населення має регіональні відмінності. В окремих регіонах питома вага людей пенсійного віку сягає 23,5%. Погіршуються й інші показники населення. Наприклад, частка жінок у фертильному віці в 1959-1989 рр. знизилася з 53,3 до 44.6%. Якщо враховувати те, що жіноцтво — основа здорового покоління, то цілком зрозумілим є те, яке негативне значення має зниження дітонародження для відтворення трудового потенціалу. Надто негативно позначається на трудовому потенціалі населення зменшення питомої ваги молодіжних груп населення. Так, за переписом населення 1989р., відношення групи населення 10-14 років до групи 50-54 років склало в Україні 98%, тоді як у Російській Федерації —106%. Постаріння населення в Україні відбувається до деякої міри за рахунок імміграції, яка в 1979-1988 рр. склала 153 тис. чоловік. У 1991-1995 рр. кількість прибулих в Україну була на рівні 2,4-2,5 млн. чоловік. Висока питома вага серед іммігрантів припадає на тих, які працювали за межами України, а тепер, повернувшись на Батьківщину, ускладнюють соціальні проблеми молодої держави. Оцінка трудового потенціалу на сучасному етапі повинна враховувати його адаптивність до науково-технічної революції. Звичайно, в цьому контексті, особливого значення набуває статевовікова структура, від якої залежить сприйняття науково-технічних нововведень. Стосовно жіночого і чоловічого населення, то протягом останнього десятиріччя між цими категоріями встановилася певна стабільність. Так, чоловіче населення складає 46%, а жіноче — відповідно 54%. Таким чином, склалося співвідношеня на користь жіночого населення, яке в силу багатьох причин слабше адаптується до науково-технічного прогресу, ніж чоловіче. Дослідження показують, що основна частина населення і його трудового потенціалу зосереджена в містах. За 1989-1993 рр. питома вага міського населення України збільшилася з 67 до 68%. Отже, процес урбанізації, хоч і повільно, проте все ж продовжується. Однак міст з великою концентрацією населення в Україні небагато. Згідно з переписами лише Дніпропетровськ, Одеса і Харків мають більше мільйона мешканців, а Київ — більше 2,6 млн. Урбанізація позитивно позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній ценз трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. А втім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у загальноосвітніх школах 708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-виховних закладах—653 тис., у вищих навчальних закладах системи підготовки молодших спеціалістів — 719 тис., у вищих навчальних закладах — 856 тис. чоловік. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічного компонента трудового потенціалу. Через те вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового потенціалу, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий потенціал населення. Демодослідники вдало маніпулюють статево-віковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період — це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього природного середовища. В Україні протягом останніх років екогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якісних параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем на відтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей і закономірностей розвитку трудового потенціалу населення потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалу України.

Зайнятість населення

Для осмислення системи зайнятості, що склалася в Україні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді. Не випадково статистичні органи фіксували з року в рік кількість працездатних, що були незайняті у суспільному виробництві, або ж зайнятих у домашньому господарстві. Цих величин ніхто точно не знав, оскільки між офіційною статистикою і реальністю були великі розходження. Крім того, економісти фіксували великі внутрішньо виробничі резерви робочої сили, розвивали концепцію "дрейфуючої зайнятості", яка на промислових підприємствах оцінювалася в 15-20%. У сільському господарстві сезонний характер робіт вивільняв працівників або скорочував чисельність зайнятих на тривалий час. Офіційна економічна наука, відкидаючи твердження про наявність безробіття в планово-командній системі, визнавала наявність різних видів резервів трудових ресурсів. Зарубіжні економісти називали ці резерви формами безробіття. Сказане дає можливість зрозуміти концептуальні засади зайнятості в Україні в часи її перебування в складі колишнього СРСР, економічна політика якого визначала близьку і далеку перспективу зайнятості. Її рівень, структуру та інші параметри. Особливо цінувалася зайнятість у державному секторі економіки, що складав близько 90%. Інші форми зайнятості населення вважалися менш вартісними: суспільство скеровувалося до повного одержавлення. Державна форма власності та державна система зайнятості оголошувалися метою соціалістичного суспільства. Щ тенденції в Україні досі ще не подолані, хоч в наш час немає відвертих захисників державного монополізму в організації зайнятості населення. Офіційна статистика досі подає насамперед народногосподарську структуру функціонування трудового потенціалу. Тенденції цієї структури в 1980-1995 рр. відображені в таблиці. З даних таблиці видно, що найбільше ресурсів праці зайнято в промисловості та будівництві. За цими галузями йде сільське і лісове господарство. Якщо до того додати зайнятих в інших видах і сферах матеріального виробництва, то вийде, що зайнятість в Україні структурно протилежна зайнятості в економічно розвинутих країнах передусім тому, що матеріальне виробництво поглинає набагато більше трудового потенціалу порівняно з іншими галузями народного господарства. Низькою є питома вага зайнятих у галузях, що безпосередньо обслуговують людину. Йдеться про освіту, охорону здоров'я, науку, соціальне забезпечення і т.п. Десятиліттями декларована турбота про людину ніколи в колишньому СРСР не знаходила свого реального втілення. Постійно порушувалася система ефективних мотивацій до праці. Внаслідок цього почала падати її продуктивність. Так, в 1980-1985 рр. середньорічна продуктивність суспільної праці в Україні становила 3,5%, а в 1985-1990 рр. — 2,4%.

Таблиця “Зайнятість населення України в галузях народного господарства в 1980-1994 рр. (млн. чоловік)”

Галузі народного господарства 1985 1990 1991 1992 1994

Всього зайнято у народному господарстві 25,6 25,4 25,0 24,5 23

У промисловості та будівництві 10,0 10,2 10,0 9,3 7,9

з них у кооперативній діяльності — 0,4 0,5 —



У сільському і лісовому господарстві 5.4 5,0 4,9 4.9 4,8

У транспорті та зв'язку 2.1 1.8 1.8 1,8 1,5

У торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті, заготівлях 2,0 1.9 1,9 1,9 1,6

В охороні здоров'я, фізкультури, соціальному забезпеченні 1,3 1,5 1,5 1,5 1,5

У народній освіті, культурі, мистецтві, науці й науковому обслуговуванні 2,9 3,0 3,0 2,8 2,7

В апараті органів управління, державному страхуванні 0,6 0,6 0.6 0,6 0,7

В інших галузях господарства 1,3 1.4 1,3 0,7 0.5



господарстві України, його сферах і галузях становлять працівники віком від 20 до 50 років, різко зменшується зайнятість після 55 років. Найтривалішим середній вік є у сільському господарстві, в якому питома вага жінок до останнього часу складала близько 40%. Найвища питома вага жіночої праці існує в невиробничих галузях, зокрема на підприємствах громадського харчування, де широко застосовується ручна праця. В останнє десятиліття було написано багато книг і статей про жіночу зайнятість, про необхідність механізувати їх працю, поліпшити умови роботи і т.п. Складалися і популяризувалися навіть цільові комплексні програми механізації ручної праці. Однак механізми їх впровадження в життя були неефективними. Через те ручна праця жінок у народному господарстві не тільки не скоротилася, а й зросла. Отже, проблема умов жіночої зайнятості досить гостра. За останній час прийнято і розроблено ряд законів, які передбачають суттєво поліпшити умови зайнятості жінок. У Законі "Про охорону праці" є спеціальна стаття "Гаранти охорони праці жінок", якою забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах із залученням жінок до перенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. В цьому законі є багато інших вимог, дотримання яких сприятиме поліпшенню використання жіночого трудового потенціалу. Пряме відношення до поліпшення умов зайнятості мають "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У статті 28 йдеться про створення сприятливих умов пращ, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я. В "Основах законодавства..."встановлюються також єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробництва та інших процесів, пов'язаних із діяльністю людей, а також якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. В Україні прийняті й інші законодавчі акти, які безпосередньо або опосередковано стосуються умов зайнятості. Однак, коли йде мова про реформування усієї системи зайнятості, то найістотніше значення мають заходи, спрямовані на зміни у відносинах власності, на роздержавлення, конверсію військових об'єктів і т.д. Одним із важливих демосоціальних вимірів є етнічна демохарактеристика. Можна по-різному трактувати роль і місце тих чи інших етнічних груп у державотворенні, але за всіх рівних умов процеси державотворенння протікають все ж із меншою соціальною напругою при більшій етнічній однорідності суспільства. Сьогоднішня Україна дає чимало доказів того, що соціальна напруга вища саме там, де має місце етнічна неоднорідність. Показовим щодо цього є ситуація в Криму та деяких інших регіонах. Отже, система зайнятості населення охоплює широкий спектр економічних, соціальних, природоохоронних, етнічних, політичних, культурних та інших відносин, які необхідно враховувати. Зайнятість не можна зводити тільки до працевлаштування і продуктивності праці, незважаючи на велику значимість цих аспектів.

Безробіття і ринок праці

Економіка суверенної України перебуває на етапі формування ринку праці відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цей процес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скоріше як позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічних структур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіття могло б викликати певну соціальну напругу. В України вперше було легативно визначено статус безробітного Законом "Про зайнятість населення". Цей закон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не була самостійною державою. У статті 2 Закону говорилося, що "безробітними називаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до праці". Це є законодавчим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. У цьому зв'язку буде доцільним звернутися до офіційної статистики, в якій відображено сучасний стан ринку праці в Україні (див. таблицу.) Дані таблиці свідчать, що безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те, що праце-влаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб зайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991 р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише 6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, що значна частина населення добровільно безробітна, інша— недостатньо інформована, ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи. Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і може набути масового характеру, не здійснилися.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар