/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Гетьман Павло Скоропадський, Детальна інформація

Тема: Гетьман Павло Скоропадський
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2892
Скачати "Реферат на тему Гетьман Павло Скоропадський"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  


ЗМІСТ

Вступ…………………..…………………………………………………………………3

Молодість…………..……………………………………………………………………4

Військове життя…………………………………………………………………..…….4

Гетьманство:

напередодні………………………………………………………………………….6

переворот………………………………………………………………..……….…7

аграрна реформа…………………………………………………………………..7

дії гетьмана…………………………………………………………………………9

опозиція………………………………………………………………………………12

падіння гетьманату…………………………………………………….………...13

Період після гетьманування………………………………………………………….15

«Я просто русофіл...»……………………………………………………………........17

Останні роки життя……………………………………………………………………..19

Список викорастоної літератури..........................................................................21

ВСТУП

Павло Скоропадський

Основоположником роду Скоропадських був брат гетьмана Івана. Протягом XVIII ст. рід Скоропадських дав кількох видатних діячів. Головно вславився Михайло Скоропадський – один із найосвіченіших діячів України XVIII ст. Його син, Іван – депутат до Комісії 1767 року – був настільки популярний серед козацтва, що його вважали за кандидата на гетьмана. У XIX ст. тітка майбутнього гетьмана, Єлизавета, по чоловікові Милорадович, була видатною українською діячкою. Вона допомагала українським школам на Полтавщині і подарувала 8.000 ґульденів на Львівське Товариство ім. Шевченка.

Тепепр, після здобуття Україною справжньої незалежності і державного суверенітету ми нарешті маємо змогу по-новому подивитися на постать Павла Петровича Скоропадського – останнього українського гетьмана. Він належить до тих дійових осіб історії, навколо яких завжди точилися нескінченні дискусії, створювалися міфи і легенди. Але як би хто не ставився до Павла Скоропадського, ми повинні розглядати його діяльність, як невід’ємну частину українською та Європейської історії. Зі своїх майже 72 років життя Скоропадський гетьманував лише 7 з половиною місяців і якщо перші 45 років можна вважати передмовою до гетьманства, то останні 27 були тяжкою розплатою за ту недовгу мить влади над вируючою в пошуках виходу з соціальних експериментів Україною. А заплатив він сповна – смертю маленького сина ще за часів гетьманування, поневіряннями на чужині, перебуванням під опікою німців у період фашистської диктатури. Початок життя Павла Скоропадського не віщував жодної з цих подій. То був типовий життєвий шлях російського аристократа – адже половина петербурзького вищого світу мала українське коріння або українську маєтність.



МОЛОДІСТЬ

Народився син Петра Івановича Скоропадського та Марії Андріївни Миклашевської у травні 1873-го у Вісбадені, на німецьких мінеральних водах. Дитячі роки провів у родинному маєтку Тростянці, що на Полтавщині

Десятирічного майбутнього генерала батьки привозять до Москви, де він проходить домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступає до Пажеського корпусу. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, а й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою. Маленький Павло у мундирі з поперечними галунами, білих брюках та касці з білим султаном часто був присутній при дворі царя Олександра III.

Закінчення навчання у Пажеському корпусі не змінило найближчого оточення Павла Скоропадського. Він входить корнетом до Кінної гвардії – Кавалергардського полку, найбільш привілейованої частини російської армії, у якому колись служив і його батько. Молодий блискучий гвардійський офіцер має більше вільного часу, ніж учень Пажеського корпусу, – Скоропадський подорожує Європою і Туреччиною, довго живе у Франції, відвідує Сорбонну, історичні пам'ятки Італії та Греції. Шлюб він взяв у своєму колі, одружившися із стрункою красунею Олександрою, дочкою генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурнова і Марії Василівни, уродженої Кочубей, племінницею сумно відомого міністра внутрішніх справ Росії.



ВІЙСЬКОВЕ ЖИТТЯ

Військова кар'єра складалася вдало – молодий гвардієць отримує чергові звання. Але настає 1904 рік, а з ним – і російсько-японська війна на Далекому Сході. Велика відстань відділяє Петербург від Маньчжурії, тому жодна з частин гарнізону столиці не брала участі у війні. Молодий честолюбний офіцер Павло Скоропадський не може утриматися так далеко від театру бойових дій і переводиться до Забайкальського козачого війська. Як командир 5-ої сотні Читинського козачого полку він бере участь у боях з японцями і отримує за хоробрість золоту зброю. Після повернення до столиці Скоропадського призначають флігель-ад'ютантом царя, однак на цьому посту, який вимагав не хоробрості, а зовсім інших якостей, протримався недовго. Згодом він одержує чин полковника і стає командиром 20-го Фінляндського драгунського полку. Офіцери потім згадували його як пряму і чесну людину, що користувалася загальною любов'ю своїх товаришів. Під час російсько-японської війни П. Скоропадський у 1904 р. вирушає на фронт на чолі сотні козачого Читинського полку, а повертається полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість. Командує полком у Фінляндії, потім лейб-гвардії кінним полком; з 1912 р. – генерал-майор Його Величності. На початку 1-ї світової війни був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня. Невдовзі отримує чин генерал-лейтенанта і призначається командиром гвардійської кінної бригади, заступником командира гвардійського кінного, а згодом 8-го армійського корпусів. Усі, хто знав П. Скоропадського на фронті, характеризують його як надзвичайно хороброго й авторитетного воєначальника.

Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої Павло Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад. Однак, на вимогу уряду та командування, українізує свій корпус і домагається виведення його у тил на переформування.

Так, 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримала наступ на Україну більшовицьких військ. Після цього Секретаріат у військових справах Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. Власне, уже тоді він міг «в'їхати до Києва на білому коні». До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 р. на Звенигородщині, а згодом це військо відіграло помітну роль у відсічі більшовицькому наступові. Але після обрання 16 жовтня на Всеукраїнському з'їзді в Чигирині отаманом Вільного козацтва П. Скоропадського діячі Центральної Ради, побоюючись 60-тисячного 34-го армійського корпусу та Вільного козацтва, робили усе можливе, щоб позбавити його впливу на маси, хоч він і не прагнув стати «українським Бонапартом». Замість того щоб вчинити опір цим далеким від військової справи соціалістам, П. Скоропадський 5 січня 1918 р. передає командування генералові Гандзюку й вирушає до Києва.

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар