/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Особливості формування і діяльності політичних партій України, Детальна інформація

Тема: Особливості формування і діяльності політичних партій України
Тип документу: Реферат
Предмет: Політологія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1768
Скачати "Реферат на тему Особливості формування і діяльності політичних партій України"
Сторінки 1   2   3   4   5  
Невід’ємною частиною політичної системи сучасного демократичного суспільства є політичні партії. Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного бага. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, в виборчому законодавстві.

Згідно з ст.2 вищеназваного закону політична партія є об’єднання громадян – стронників визначеної загальнонаціональної програми загального розвитку, яка має за головну мету участь у розробці державної політики, формування органів влади, місцевого самоврядування і представництво о їх складі.

Партії, як правило, не однорідні і мають усередині групи - фракції, які висувають програми, трохи відмінні від загальнопартійної. Існування в партії різних фракцій робить її політику більш гнучкою, оскільки допомагає їй зберігати свій вплив серед різних груп населення. Політика партії розробляється в ході внутрішньопартійної політичної боротьби між різними фракціями і течіями. Керівні органи багатьох партій складаються на основі представництва від різних фракцій.

Становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувається за надзвичайно складних умов.Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення нашої держави, призводять до стрімкого зростання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян політичні цінності. Як свідчать проведені різними соціологічними службами дослідження суспільної думки, більшість населення є байдужою до політики і політиків. Нині в Україні склалася досить парадоксальна ситуація, коли тільки зареєстрованих політичних партій налічується вже понад 100, але жодна з них немає достатнього впливу в загальнодержавному масштабі. Значна кількість зареєстрованих Міністерством юстиції політичних партій поки ще не стали міцними організаціями, які б спромоглися виражати й захищати інтереси різних верств населення. Ці партії ще не здатні вести за собою маси, здобути сталу соціальну базу та справити помітний вплив на суспільство.

Одна з причин цього – негативний образ партій у масовій свідомості. Як свідчать соціологічні дослідження, 63% опитаних уважають, що політичні партії в Україні є насамперед об’єднаннями людей, які прагнуть влади. Безумовно, прихід до влади законним шляхом є метою будь-якої політичної партії. Але тривожить те, що 34% опитаних уважають партії організаціями, далекими від реальних проблем народу, і тільки 17% - такими, що обстоюють його інтереси; 20% навіть убачають у партіях організації, що виконують волю мафії, і тільки 17% - організації, діяльність якиих сприяє розвитку демократії і політичної стабільності в Україні; 11% упевнені, що діяльність партій дестабілізує становище в державі.

Нині в політичному житті України умовно можна виділити п’ять головних напрямків диференціації діяльності політичних об’єднань, виходячи з їх ставлення до:

ідеї державної незалежності;

історичного періоду перебування України в складі Росії та СРСР;

самої нинішньої Росії та СНД;

форми державного устрою, організації влади і політичного режиму;

цілей, форм і методів проведення ринкових реформ.

Класифікуючи таким чином сучасні політичні партії України, можна назвати чотири основні напрямки: націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберально-центристський та соціал-комуністичний.

Характеризуючи програмні настанови та практичну політику націонал-радикалів та націонал-демократів, треба наголосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності є ідея розбудови незалежної української держави і все, що з цим пов’язане. Як свідчить навіть невеликий досвід практичної політичної діяльності цих партій, саме державотворчій ідеї вони схильні підпорядковувати інші сфери суспільного життя (економічні, духовні, соціальні, моральні тощо). А відокремити націонал-радикалів від націонал-центристів можна за методами, якими вони користуються у своїй діяльності.

Так, до націонал-радикалів належать Всеукраїнске об’єднання “Державна самостійність України”(ДСУ), Конгрес українських націоналістів (КУН), Українська консервативна республіканська і Національна консервативна партії (УКРП і УНКП), Організація український націоналістів в Україні (ОУНУ), Українська національна асамблея (УНА), Українська народна самооборона (УНСО) і т. д. Для цих партій і рухів домінуючою є ідеологія інтегрального націоналізму, для якої характерні крайні вияви “етнічного патріотизму”. Головним для націонал-радикалів є розбудова незалежної Української держави. Державотворчий ідеї вони підпорядковують усю свою діяльність, а методи досягнення цієї мети вибираються, звичайно, найрадикальніші.

Як в інших політичних напрямках, у націонал-радикальному є партії і політичні організації, налаштовані більш помірковано. Таким, очевидно, можна назвати ДСУ, Організацію українських націоналістів в Україні, Українську консервативну республіканську партію. Ці політичні сили виступають за створення та розбудову на етнічних українських землях сильної незалежної унітарної держави з громадянським суспільством та розвинутою багатопартійністю, де права людини гарантувалися б державою. Вони прихильники розвинутих ринкових відносин, проведення політики мінімуму одержавлення й максимумум приватизації за справедливих стартових умов (дещо меншу активність виявляють такі об’єднання, як ДСУ та ОУН в Україні).

Слід зазначити, що активізація правих сил характерна не тільки для Україні. Це загальна тенденція. Та якщо в Європі ультправі пропагують ідеї “захисту” від переселенців зі сходу та півдня, у Росії – ідеї реваншизму і відновлення старої імперії, то в Україні метою багатьох ультраправих є побудова нової слов’янської імперії на кштлат Київської Русі з центром у Києві.

До націонал-демократів можна віднести Народний Рух України (НРУ), Українську республіканську партію (УРП), Демократичну партію України (ДПУ), Українську селянську демократичну партію (УСДП), Християнсько-демократичну партію України (ХДПУ), політичне об’єднання “Конгрес демократичних сил” (КНДС), Всенародний рух України (ВНРУ). До цих же партій у найбільш принципових питаннях усе частіше приєднуються Партія демократичного відродження України (ПДВУ) і Соціал-демократична партія України (СДПУ). Історично об’єднування політичних сил націонал-центристського спрямування відбулося з утворенням Народного Руху України (вересень 1989 року). До проголошення незалежності та виборів Президента України (1 грудня 1991 року) блок діяв у сиcтемі Руху, об’єднуючись на грунті боротьби за національну, демократичну державу. Після перемоги на виборах Л.Кравчука і необхідності визначення стратегії державотворення в період становлення Української держави виникло два напрямки: національно-державницький, котрий орієнтувався на підтримку Президента як гаранта нової держави (ДемПУ, УРП), та націонал-демократичний, центристський, що задекларував статус опозиції (Рух).

Рух уважає, що соціальною базою політичної стабільності та економічних реформ в Україні має стати широкий середній клас власників і сім’я. Основним пріорітетом економічної реформи має стати підвищення добробуту народу та надання соціальних гарантій усім громадянам України. А засобами для здійснення цих заходів мають бути лібералізація цін, запровадження конкуренції та демонополізація. Проведення земельної реформи має відбуватися через приватизацію землі та майна на основі паювання. Потрібно створити ринок землі, який забезпечить її вільний продаж. Соціальною базою Руху є ті громадяни України, що поділяють ідеї національного відродження і розбудови демократичної незалежної України.

До партій ліберально-центристського політичного спрямування належать Ліберальна партія України (ЛПУ), Народно-демократична партія (НДП), Партія праці України (ЛПУ), Українська партія солідарності і соціальної справедливості (УПССС), Аграрна партія України (АПУ) та ін.

Найбільш впливовою політичною партією цього блоку є Народно-демократична партія України (НДП). Партія у своїх програмних настановах проголошує розвиток соціально орієнтованої економіки ринковог типу, що забезпечує стійкі темпи зростання та економічні рівновагу. НДП піжтримує всі форми та види підприємницької діяльності, виступає за кативне сприяння держави вільному розвитку виробничого, банкового, торговельного і посередницького бізнесу, усунення адміністративного диктату державно-бюрократичних стуктур, за приватну власність на землю, розвиток феремерських господарств за державної підтримки, надання переваги іноземним інвестиціям перед імпортом товарів. Завдання держави: забезпечення вільного розвитку ринку, заохочення конкуренції, запобігання монополізму, структурна перебудова народного господарства. НДП наполягає на структурній перебудові народного господарства з метою збільшення частки галузей та підприємств, що працюють для потреб людини; приватизації державної власності в масштабах, необхідних для розвитку конкуренції; передачі засобів виробництва незалежним власникам; створення механізму соціальної орієнтації економіки, коли зростання виробництва товарів народного споживання стимулювалося б зростанням прибутків усіх верств населення.

До політчиних партій соціал-демократичного спрямування належать Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ).

Фактично в Україні лише три партії запропонувалии нселенню чіткі, зрозумілі, біль-менш упорядковані і поетапно розписані програим подальшого розвитку суспільства. З одного боку, Комунічстична партія України (КПУ), якій власне кажучи, і немає потреби шукати якихось незвіданих шляхів. Навпаки, свій майбутній успіх вона пов’язує із втомою населення від тягаря реформ, коли у відчаї воно може погодитись на реставрацію тоталітаризму. Замість творення нового реставрація старого – так можна сформулювати плани комуністів-ортодоксів і близьких до них інших лівих. Також слід зазначити, що водночас КПУ підтримує рівноправний розвиток різних форм власності, що виключають експлуатацію чужої праці, з одночасним забезпеченням суспільної власності, що виключають експлуатацію чужої праці, з одночасним забезпеченням суспільної власності на засоби виробництва, виступає за збереження землі, її надр, лісів, вод як спільного надбання всього народу. КПУ визнає необхідним припинення “обвальної” приватизації; відновлення порушених, як уважають комуністи, з політичних міркувань господарських, наукових, культурних зв’язків з Росією та іншими державами СНД; усебічне стимулювання інтеграційних процесів; здійснення комплексу заходів для запобігання масовому безробіттю.

З другого боку – концепція державотворення, опрацьована Народним Рухом України. У ній, навпаки, наголос робиться на ліберально зорієнтовану економіку з відповідно вибудуваними державними та управлінськими інститутами, системою права, соціальними гарантіями і т. д.

Є в Україні ще одна політична сила, яка не лише висунула програму реформ, а й має можливості для її реалізації. Мова йде про так звану партію влади. Ця неофіційна назва кулуарного походження. Так назвали корпоративно об’єднану спільним інтересом групу, яка тримає у своїх руках важелі державного управління. Однак не зайвим було б уточнення щодо джерел виникненя цієї “партії”.Більшість розуміє “партію влади” як ситуаційне об’єднання випадкових людей. Однак у цій випадковості є певна закономірність: за невеликим винятком усі вони належали або до компартійної номенклатури, або до так званого партійно-господарського чи деологічного активу. Тому коректніше було б говорити про неортодоксальну КПУ при владі з відповідним уточненням щодо нинішнього стану суспільства – чи є воно посткомуністичним, чи лише пост-ортодоксально-комуністичним.

Якщо пристати на друге розуміння, то не мусять викликати подиву кроки “партії влади” щодо гальмування реальної багатопартійності.

А втім, “партія влади” не проти й багатопартійності, але достатньою мірою контрольованої через які-небуь консультативно-дорадчі органи, здатні чинити вплив 9 а ще краще тиск) на ті організації, які дозволять собі надмірну опозиційність стосовно до “генерального курсу”.

Фактичне прагнення до правління однієї “партії” поступово руйнується насамперед колізіями всередині неї, спричиненими боротьбою між різними її групами. Одна частина правлячого істеблішменту намагається зберегти у методах державного управління максимум з комуністичної спадщини. Друга, не відкидаючи цілковито командно-адміністративних методів, намагається запровадити в економіку ряд ідей лібералізму. Саме ця боротьба і викликала появу Аграрної партії України, Народно-демократичної партії, спробу сформувати Партію порядку і реформ, і можна очікувати подібних кроків.

До боротьби всередині “партії влади” спричинився ще й розподіл соціалістичного майнового спадку через так звану приватизацію. У цих колізіях відбувається формування кланів, здебільшого за земляцьким принципом, кожний з яких пропонує власну версію управління державним сектором економіки та загальної моделі економічних відносин, виходячи насамперд з регонально-галузевих інтересів.

Тим часом, реалізація групового інтересу потребує влади. З цього боку всі складові “партії влади” тотожні, всі вони намагаються розширити коло своїх прихильників, не шкодуючи коштів на засоби масової інформації і не гребуючи будь-якими методами дискредитації конкурентів.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар