|
|  |
Антропологічні типи Українців, Детальна інформація
|
3) Досягнення антропологічної науки останніх десятиліть дали можливість з достовірною точністю відтворити зовнішній вигляд людини за її черепом. Такі реконструкції належать до галузі прикладної антропології. Хоча ця наука й виробила основні прийоми і методи відновлення обличчя, проте слід врахувати також і можливі похибки при відтворенні зовнішності людини за її черепом. Цікаво, що успіхом увінчалася спроба відновлення портрета скіфського царя Скілура за знайденим черепом при розкопках мавзолею Неаполя Скіфського. Скульптурний портрет, реконструйований Михайлом Герасимовим, збігся із зображенням царя на монеті.
4) Іноді дослідників може ввести в оману спільність антропологічних ознак у далеких за походженням народів. Причиною такої схожості часом бувають подібні природні умови, в яких живуть ці народи. Таке явище прийнято називати конвергенцією. Навіть схожість предметів матеріальної культури не завжди свідчить про етнічну спільність.
Завдання палеоантропології — вивчення процесу формування типу людини з урахуванням епохи та території її існування, порівняння викопної людини з сучасною. Не слід забувати також про тісний зв’язок антропології з гуманітарними науками. Не даремно Михайло Грушевський вказував, що вивчення нашої праісторії мусить спиратися на археологію, антропологію, порівняльне мовознавство, порівняльну соціологію і фольклор.
За даними палеоантропологічних досліджень останніх десятиліть можна з певністю визначити, що населення Подністров’я і Західної України ІІІ тис. до н.е. (трипільська археологічна культура) належало до середземноморського типу: це були вузьколиці люди з тонкими кістками черепа, схожі до мешканців Балканського півострова та Східного Середземномор’я. В курганах степової зони епохи бронзи до початку ІІ тис. до н.е. переважає масивний кроманйонський тип. З цього часу поступово відбувається процес грацилізації (ослаблення рис, характерних для кроманйонського типу): кістки черепа стають тоншими, ширина обличчя зменшується, його рельєф набуває більшої витонченості. Це цілком закономірні зміни. Тому ряд дослідників визнають населення І тис. до н.е. певною мірою спадкоємцями людності попередніх археологічних епох. Так, скіфи Приазов’я і Подніпров’я мають спільний антропологічний тип із своїми попередниками, хоча вже більш витончений. Але сармати (ІІІ ст. до н.е. — ІІІ ст.н.е.) відрізнялися від скіфів брахікефалією1, що може свідчити про домішки більш східного типу. Форма мозкової коробки у сарматів округліша, ніж у скіфів. Населення черняхівської археологічної культури (І половина. І тис.н.е.) суттєво не відрізнялося від скіфів, хоча, як відзначають багато дослідників, їхні че репи більш грацильні і трохи меншого розміру. Проте питання етнічної належності черняхівців час від часу викликає дискусії. Причиною цього є найбільш змішаний характер матеріальної культури, а також велика варіантність розмірів і рельєфу черепів, хоча загалом вони дуже близькі до черепів скіфського часу. Отже, є всі підстави вважати черняхівську культуру місцевою (Середнє Подніпров’я), а черняхівський антропологічний тип прийняти за основу при формуванні слов’янського населення.
1 Колір очей за схемою Бунака: до темних належать чорні, темно-карі, карі та жовті; до світлих — сірі, сіро-блакитні, сині; решта — мішані: каро-зелені, зелені, сіро-зелені, світлі з вінцем.
2 Від гр. брахіс — короткий, кефале — голова.
1 Головний покажчик визначається відношенням ширини до довжини черепа, помноженим на 100. Він може бути від 58 до 98. Брахікефалія— покажчик вище 80; доліхокефалія — покажчик 75—77.
Тетяна Кондукторова проводила порівняльний аналіз черняхівських черепів з германськими і прийшла до висновку, що вони мають значні відмінності, тому немає підстав говорити про домішки готського етнічного елемента.
Східнослов’янські племена початку ІІ тисячоліття н.е. були кількох типів. Сіверяни — довгоголовий, вузьколиций тин з сильно виступаючим носом. Древляни — довгоголовий широколиций тип з сильно виступаючим носом. Поляни — середньоголовий вузьколиций тип з відносно невеликим черепом. Середньовічне населення Середньої Наддніпрянщини має схожий тип із скіфським населенням попередніх епох, з яким воно, безперечно, мало генетичний зв’язок.
Соматична антропологія вивчає тіло живих людей методами антропометрії: анатомічні, генетичні, дактилоскопічні, гематологічні, одонтологічні особливості; а також здійснює описи форм тіла, рис обличчя, пігментації тіла (кольору), кольору волосся методом антропоскопії.
Антропометричні дослідження сучасних українців доводять, що середній головний покажчик у них 83 — 83,5. А для українців Полісся, Рівенщини, Житомирщини середнім є 85,5. Це високий покажчик і в порівнянні з іншими слов’янськими народами: болгари — 78, росіяни — 80 (в деяких регіонах 81—82).
Цікавою галуззю антропології є етнічна дерматогліфіка, яка досліджує малюнки та капілярні лінії на руках у зв’язку з етнічною належністю людей. Виявлено, що кожна раса відзначається своїми особливостями і це найкраще видно на пальцях. Подивившись на відбитки пальців, ми можемо розгледіти своєрідні завитки, закрути, які, поєднуючись з іншими лініями, утворюють маленькі трикутники чи “трипроменеві зірочки”. Ці значки прийнято називати дельтами. Отже, на одному пальці буває переважно одна — дві дельти (однодельтові і дводельтові пальці). Загальна кількість дельт на обох руках (на десяти пальцях) називається дельтовим індексом.
В Україні найнижчий дельтовий індекс (середній 12-13): на Правобережжі і в Поліссі 11,6-12, у Карпатах 13-13,6 *. Порівняємо: для росіян середнє до 15, для негроїдів 10-13, для монголоїдів та австралоїдів 16-17.
Серед інших галузей антропології можна назвати ще етнічну одонтологію, яка досліджує етнічні різновиди зубів. Шляхом створення численних зліпків із зубів вчені встановлюють типові узори борозен жувальної поверхні зубів. Навіть найскладніший узор можна висловити формулою. З допомогою таких методів можна простежити картину расових відмінностей. Складаються одонтологічні типи.
Українці мають два типи зубів. Південний грацильний тип поширений у Карпатах, Середньому Подніпров’ї. Середньоєвропейський тип має невелике поширення.
Одонтологічний тип визначається за першим нижнім моляром (кутнім зубом). Для українців характерний 4-х горбковий нижній моляр. Кількість лопатоподібних різців в українців дорівнює нулю. Лопатоподібні різці переважають у монголоїдів.
Росіяни мають два типи зубів: середньоєвропейський і північно-фінський. Для них характерний шестигорбковий нижній моляр. А лопатоподібність різців (6%) є спадком монголоїдного типу.
На думку багатьох антропологів одонтологія найточніше серед усіх галузей антропології відбиває етнічні зв’язки. До того ж вона дає цінний матеріал палеоантропології, оскільки в археологічному матеріалі зуби добре збережені порівняно з іншими кістками.
* Дробове число може з’являтися при визначенні середнього покажчика.
У формуванні антропологічних типів Східної Європи і Азії можна виділити такі етапи:
1. Середній палеоліт — неандертальська стадія розвитку — вироблення деяких рис, притаманних сучасним расам.
2. Верхній палеоліт і неоліт представлений незначною кількістю знахідок, але вони вказують на переважання європеоїдів у Криму, монголоїдів в районі нинішнього Красноярська.
3. У Трипільську епоху ІІІ — ІІ тисячоліття до н.е. відбувалося формування сучасних європеоїдних рас. Відзначається також певне змішування з монголоїдами на межах контактів, тобто на межі Європи і Азії.
4. У ранню пору неометалу ніяких особливих змін в антропологічному складі Східної Європи не відбулося.
5. У І тисячолітті н.е. відбуваються зміни в географії розселення рас. Ареал поширення європеоїдів звужується. Відбувається заселення азіатської частини земель монголоїдами, які змішуються з автохтонним населенням. Але формування слов’янських племен значними змінами в расовому складі не супроводжується1. У цей же час відбувається процес грацилізації черепа та збільшення черепного покажчика як серед слов’ян, так і серед фіннів. Фінни наі сході і на півночі зберігають давнішу монголоїдну домішку.
Сучасні антропологічні типи українців
До складу сучасних українців входить сім антропологічних типів: 2
1) Дунайський (норікський) тип. Нащадки носіїв шнурокерамічних культур Західної України, Поділля і Південної Польщі. Археологічні знахідки свідчать, що дунайські українці генетично пов’язані з іллірійськими, фракійськими, кельтськими етнічними компонентами. Нині дунайський антропологічний тип переважає в рівнинній Галичині, західному Поділлі (за винятком крайніх північних районів Львівщини і Тернопільщини). На території Польщі — це Холмщина та Томашів.
Особливості дунайського типу виявляються в максимально європеоїдних ознаках: довгому, відносно вузькому; обличчі з довгим, прямим і тонким носом. Цей тип складає понад 10 % всього населення України.
2) Поліський тип. Нащадки пізньонеолітичних носіїв дніпродонецької культури, які мігрували в правобережне Полісся. До складу українців Житомирського і Рівненського Полісся входить давній кроманьйоїдний палеосвропейський компонент. Це носії археологічної культури гребінчатої кераміки, що мають генетичний зв’язок із ще давнішими пізньомезолітичними культурами.
|
| Коментарі до даного документу |
|
|
|
|
|
|
Скачати "Реферат на тему Антропологічні типи Українців"
