Принципи об’єктивного юридичного права: поняття, види, Детальна інформація
Принципи об’єктивного юридичного права: поняття, види
Реферат
на тему:
Принципи об’єктивного юридичного права: поняття, види
План
Поняття об’єктивного юридичного права.
Поняття принципів права.
Види принципів права.
Загальні принципи права
1. Поняття об’єктивного юридичного права
Термін «право» вживають у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала звичкою, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу — це моральна норма. Право спів-засновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав — це «право», що грунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання терміна «право» має юридичне значення.
Тому в юридичній літературі останніх років (С.С. Алексеев, П.М. Рабинович) можна зустріти поділ права на:
— загально-соціальне, або безпосередньо-соціальне (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);
— спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави).
Юридичне право ще називають «законодавчим правом», на відміну від звичаїв — «передзаконодавчого права».
Юридичне, «законодавче право» нерідко визначають як «позитивне право». Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як система норм, що містять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто то протиставляється «природному праву», яке має глибший, об-фунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини. Джерело прав людини — вона сама, її потреби та інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же виступає їх носієм.
З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є підставою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.
Природні права безпосередньо випливають із природного порядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають «природженими» суб'єктивними правами. Вони й складають сутність загально-соціального, або безпосередньо-соціального права. З точки зору природно-правової теорії, права людини слід розуміти не як державний дарунок, а як «природжені», дані людині від природи права, які демократична держава закріплює в нормах Конституції, інших законах і в такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».
Юридичне право, у свою чергу, має два значення:
— об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;
— суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.
Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною.
2. Поняття принципів права
Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.
Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.
Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм.
Відмінність принципів права від норм права:
Принципи права Норми права
1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію, виводяться із її 1. З'являються як загальнообов'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права
2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічності, послідовності, збалансованості 2. Є частинками системи права, яка набуває логічності та збалансованості завдяки принципам права
3. Мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин, звільнені від конкретики та подробиць 3. Являють собою модель (зразок, мірило, еталон) регульованих суспільних відносин, фіксують типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини
на тему:
Принципи об’єктивного юридичного права: поняття, види
План
Поняття об’єктивного юридичного права.
Поняття принципів права.
Види принципів права.
Загальні принципи права
1. Поняття об’єктивного юридичного права
Термін «право» вживають у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала звичкою, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу — це моральна норма. Право спів-засновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав — це «право», що грунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання терміна «право» має юридичне значення.
Тому в юридичній літературі останніх років (С.С. Алексеев, П.М. Рабинович) можна зустріти поділ права на:
— загально-соціальне, або безпосередньо-соціальне (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);
— спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави).
Юридичне право ще називають «законодавчим правом», на відміну від звичаїв — «передзаконодавчого права».
Юридичне, «законодавче право» нерідко визначають як «позитивне право». Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як система норм, що містять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто то протиставляється «природному праву», яке має глибший, об-фунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини. Джерело прав людини — вона сама, її потреби та інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же виступає їх носієм.
З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є підставою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.
Природні права безпосередньо випливають із природного порядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають «природженими» суб'єктивними правами. Вони й складають сутність загально-соціального, або безпосередньо-соціального права. З точки зору природно-правової теорії, права людини слід розуміти не як державний дарунок, а як «природжені», дані людині від природи права, які демократична держава закріплює в нормах Конституції, інших законах і в такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».
Юридичне право, у свою чергу, має два значення:
— об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;
— суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.
Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною.
2. Поняття принципів права
Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.
Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.
Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм.
Відмінність принципів права від норм права:
Принципи права Норми права
1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію, виводяться із її 1. З'являються як загальнообов'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права
2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічності, послідовності, збалансованості 2. Є частинками системи права, яка набуває логічності та збалансованості завдяки принципам права
3. Мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин, звільнені від конкретики та подробиць 3. Являють собою модель (зразок, мірило, еталон) регульованих суспільних відносин, фіксують типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021