/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Ментальність, ідентичність, базова осоьистість та національна еліта українців, Детальна інформація

Тема: Ментальність, ідентичність, базова осоьистість та національна еліта українців
Тип документу: Реферат
Предмет: Психологія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 659
Скачати "Реферат на тему Ментальність, ідентичність, базова осоьистість та національна еліта українців"
Сторінки 1   2  
МЕНТАЛЬНІСТЬ, ІДЕНТИЧНІСТЬ, БАЗОВА ОСОБИСТІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНЦІВ

Людство не є однорідною стандартизованою масою, воно складається з окремих націй, народів, етнічних груп, які також не є уніфікованими, а включають в себе подібних між собою і, одночасно, дуже унікальних індивідів. Етноси мають своє “обличчя” сформоване етногенезом, історією і культурою. Типовість і своєрідність етносу проявляється не тільки і не скільки в його антропології. Оригінальним етнос робить його культура, духовна і матеріальна (цивілізаційна). Духовна культура є ведучою і визначальною по відношенню до культури матеріальної як у долі етносу, так і в його матеріальному достатку. Життєвий шлях окремого індивіда (представника етносу) також визначається його духом не в меншій мірі ніж історичними обставинами його життя, а в більшій.

Духовна культура складається із знаків та символів, смислів та значень, цінностей і норм, міфів та фольклору, концепцій та теорій, ідеологій та переконань; у всьому цьому надбанні визначальну роль відіграє ціннісно-смислова сфера, яка і є духовністю у вузькому розумінні слова, бо дає окремому етносу чи індивіду орієнтири життя: “Для чого і в ім’я чого жити і боротися?” Смисли є визначальними рушіями людського буття, бо коли є в ім’я чого жити, то людини стає здатною стерпіти будь-які умови, бо ці смисли зорієнтовані у майбутнє, у перспективу. Духовна культура складається, в першу чергу, з ментальної і рефлексивної частин, причому ментальна частина передує рефлексивній.

Уже першим, досить грубим, аналітичним підходом до хуховності в широкому розумінні слова можна виділити три якісно відмінні один від одного, але нерозривно пов’язані між собою щаблі її розвитку: ментальний (базовий, досвідний) і рефлексивний (світоглядний, ідеологічний, концептуальний), спонтанний (холістичний, індетерміністичний, ірраціональний, проактивний, гетеростатичний, трансцедентний). Становлення духовної культури розпочинається з її, культури, ментальної частини, яка виступає в якості базової, а продовжується рефлексивною частиною, яка уже твориться не всім етносом, а етнічною елітою; рефлексивна частина культури є похідною від ментальної і надбудовується над нею. Ментальна духовність є першою ознакою етносу і першим неусвідомлено-автоматичним опосередкувально-поєднувальним регулятором як матеріального виробництва і громадського життя всього етносу, так і кола діяльностей і стилю поведінки окремих індивідів. Коло діяльностей як індивіда, так і спільноти реалізує смисловий зміст стосунку до окремих сторін світу, а стиль поведінки визначає форму і динаміку, які реалізуються в операціях при породженні дії чи вчинку.

Ментальна духовність має в своїй основі колективні уявлення та архетипи колективного несвідомого. Психодіяльні і психоповедінкові архетипи започаткувалися ще на початку етногенезу (15). З плином часу вони ускладнюються, вбудовуються і вибудовуються в систему ментальної духовності етносу, традиційно передаються через покоління і через колізії та апокаліпсиси в історії етносу. Засвоєння архетипів (давніх праобразів) материнської спілки є початком соціалізації індивіда; вони привласнюються легко і просто (неопосередковано, непомітно, мимовільно), але складають базу для становлення індивідуальної свідомості як образу світу від якого індивід відштовхується в своїй орієнтації у реальному світі. У випадках психічної інволюції чи деградації індивіда архетипи втрачаються останніми або і зовсім не втрачаються. Вони є найбільш консервативною частиною психіки індивіда, яка робить цього індивіда типовим представником етносу; служить не лише початком і базою свідомості, але і “ситом”, “цідилком” “призмою (тобто етноконтролюючим фільтром) у його характерному стосунку до світу, до інших людей, до самого себе. Архетипи колективного несвідомого “вкорінюють” індивіда в буття, бо саме на основі ментальності розвивається буттєва (чи буденна) свідомість пересічних членів етносу, їх свідомість для буття.

Ментальність включає в себе також настанови (стосунки і готовності), які проявляються у передбачуваній, наперед визначеній., спрямованості психіки на певний спосіб і стиль взаємодії з світом, які (спосіб і стиль) втілюються в образах-уявленнях (звична неусвідомлена, але реально діюча інформація) і в автоматичних динамізмах (звична неімпульсивна енергетика), через які реалізуються образ світу і життєва філософія етносу чи іншої спільноти.

Змістом ментальностей індивідів є психологічна культура соціальних груп, які дійсно несуть на собі і виконують культуру та історію і які, одночасно, мимовільно їх творять. Психологічна культура соціальних груп певної епохи включає в себе настановчі психічні утворення які не усвідомлюються, але несуть в собі детермінуючі, часто образні, взірці, одержані в спадок від предків і попередників (взірці вірувань, зразки переживань, кліше думань, стереотипи вчинків, шаблони вирішення проблем).

Ментальні образи уявлення і динамізми, які складають основу образу світу і життєвої філософії етносу, хоча і мають певні відмінності в окремих субетносах і групах, зберігають базове системне співвідношення настановчих стереотипів світоосягнення спонук до діяльності і рис поведінки, яка виявляє себе в породженні характерних для даного етносу чи групи особливостей тлумачення світу, кола діяльностей і стилю поведінки. Це панівне панівне ментальне співвідношення настановчих спонук, рис і тлумачень є системним психічним новоутворенням, яке ми назвемо супідлеглістю настанов ставлень, бо система тут складається, в основному, за принципом значущості певних дій і вчинків для виживання етносу, групи чи окремого індивіда: менш важливе ставлення підпорядковується і підлягає більш важливому. Уся система діє за певними взірцями, настановчо. Супідлеглість настанов ставлень є гуртовою для всіх представників даного етносу чи групи в певну епоху, на конкретних теренах і у визначеному оточенні.

Ментальна духовність у сталому вигляді являє собою деяку інтеріоризовану супідлеглість настанов-ставлень, яка виступає в якості характерного для даної спільноти стилю спрямованості у світовідчутті, світосприйманні, світодіянні. Невідрефлектовані образ світу і життєва філософія, які стоять за ментальною супідлеглістю настановлень, є характерними для цієї спільноти, самобутніми і неповторними. Унікальна ментальна духовність породжується спільнотою протягом довгого історико-культурного буття на певних теренах; убирає в себе соціальний досвід спільноти у вигляді шаблонів діяльності, стереотипів поведінки та еталонів тлумачення явищ світу; виконує функцію образу світу, який служить конкретному індивіду для орієнтації в реальному світі; ззовні існує та пропонується для засвоєння окремим індивідом у вигляді народної звичаєвості та групових традицій; важко поступається новаціям, що проявляється у збереженні певного внутріпсихічного інваріанту протягом великих історичних діб етносу чи групи. Стандартизовані історією культури і стабілізуючі буття спільноти ментальні утворення не є абсолютними штампами, які жорстко програмують життя спільноти чи індивіда. В реальному бутті в міру розвитку культури збільшується регулюючий вплив індивідного досвіду і з’являються можливості індивідуального вибору. Ментальні настанови виступають у ролі пропонованих референтними групами і особістостями для засвоєння конкретним індивідом уявлень-тлумачень світу, сенсів життя, цінностей і норм поведінки, операційного оснащення діяльностей. Вони є регламентами, які, існуючи навіть у неусвідомленому вигляді, починають впливати на детермінацію діяльності і поведінки індивідів певної історичної доби і культури, задаючи напрямок і межі буттю. Ментальна духовність на своєму щаблі розвитку, повноцінно виконує ті ж функції, які на більш високому рефлексивному щаблі, виконує рефлексивна свідомість, хіба лише в меншому обсязі, менш творчо і з меншою персональною відповідальністю. Ментальність допомагає індивіду і спільноті діяти в світі; об’єднує в одне континуальне ціле психіку індивіда і спільноти, каналізує спонукання до діяльності звичним переходом від ідеального, але неусвідомленого, взірця, до реальних вчинку і дії; кладе епохальну межу індивідним і спільнотним можливостям світоосягнення, світопереживання і світодіяння; консервативно смислотворить і вкорінює в буття індивіда і спільноту.



Sсть завжди має бути персональною.

Ментальність як нерефлексивна (а часто пралогічна) частина психіки залишається у великій мірі неусвідомленою; її доля у спільнотній психіці і в психіці окремого індивіда може зменшуватися за обсягом, але ніколи ментальна частина психіки не зникає цілком. Вона несе в собі традиційний для цього етносу образ світу, в якому імплицітно представлені образ реального фізичного світу, образ взірцевих міжлюдських стосунків, типовий образ Я члена етносу, сценарій життя і смислобуттєва життєва філософія. Саме властива конкретній ментальності життєва філософія є найважливішою частиною традиційного образу світу; саме вона орієнтує індивіда в світі і є базою свідомості для буття. Невідрефлексована ментальна “життєва філософія” є аналогом рефлексивного світогляду, на ній він засновується і є лише її, життєвої філософії, рефлексивною усвідомленою вершиною, яка з розвитком індивіда стає відносно незалежною від ментальної життєвої філософії і може мати певний корегуючий вплив на неї.

Під особистістю ми розуміємо певну ієрархію смислів, суб’єкта вольової (рефлексивної) дії і спонтанність психіки. Властивий для певної ментальності образ Я індивіда (який надалі ми будемо називати базовою особистістю) якраз і являє собою типову (чи характерну) для цього етносу ієрархію смислів, засвоївши, привласнивши і модифікувавши у відповідності до умов життя яку, індивід стає особистістю як певною ієрархією смислів, яка об’єднує в собі загальноетнічне, особливе для мікрогрупи та індивідуальне, властиве лише цьому індивідові. Властива даному етносові типова ієрархія смислів якраз і є базовою особистістю цього етносу, яка передається через покоління та епохи. Суб’єктом вольової дії індивід стає з певного ступеня розвитку рефлексивної духовності, коли він уже є здатним породжувати дії та вчинки по власному рефлексивному міркуванню і брати на себе персональну відповідальність за зроблений вибір. Спонтанною особистість стає тоді, коли виходить за межі регламентів у переживання цілосності світу і себе як невід’ємної його частинки; стає над парадигмою рефлексивно-концептуально-понятійної картини світу і природньо вплітає свої діяльності в плин світової спонтанності.

Ментальна духовність інтеріоризуючись в психіку окремого індивіда закладає там “базову особистість”, характерну для даної спільноти, яка здійснює впорядковуюче структурування світу та регуляцію діяльності і поведінки цього індивіда у відповідності з образом світу і життєвою філософією етносу чи групи. Саме своєрідна базова особистість як цілісний, але не усвідомлений образ Я, є найхарактернішим ансамблем типологічних ознак етносу чи групи. Суть цього ансамблю ознак в стабільному об’єднанні певних рис і динамізмів, які засвоюються окремим членом спільноти і відрізняють його від представників інших етносів. Базова особистість, яка закодована в материнській мові, ритуальних дійствах і референтних взірцях, являє собою певні стереотипні форми внутрішніх структурування світу і регуляції діяльності, вона передається новому членові спільноти в процесі комунікації з еталонними членами етносу.

Через ментальність в продовж віків передається “базова особистість” даного етносу, в якій закладена типова ментальна духовність (значення, смисли, символи, цінності, міфи), тобто базова особистість несе в собі життєву філософію даного етносу (в першу чергу) і повне операційне оснащення (в другу чергу). Завдяки ментальності більш-менш легко, хоча і залежно від колізій історії етносу і біографії індивіда, відбувається такий надзвичайно важливий акт як ототожнення індивідом себе з етносом. При сприятливих обставинах “імпрітінг” ментальності відбувається природньо (легко і просто, непомітно і безпосередньо); архетипи інтеріоризуються в процесі побутового спілкування, засвоєння материнської мови, від референтних носіїв, індивідуальних і групових. Основою переживання етнічної ідентичності є базова особистість даної спільноти. Ментальна “базова особистість” є консервативним новоутворенням, яке закладається в надсвідомість і в підсвідомості, стійко передається наступним членам і поколінням спільноти. Базова особистість не є вічною, вона теж знаходиться в розвитку, але змінюється вона дуже екстенсивно і болісно. Плин часу, зміна соціального досвіду, суттєва видозміна обставин життя вимагають конверсії структури базової особистості. При всій своїй консервативності, навіть при умові життя в гущі своєї спільноти і на рідних теренах, базова особистість реагує на зміни життєвих ситуацій і хоч дуже повільно, але змінюється. Міра ригідності і психофізіологічна “ціна” змін структури базової особистості у різних індивідів різні. При зміні контактної спільноти базова особистість може змінюватися в більшій мірі, але не цілком, завжди залишається певна “база”. Хоча українська популяція поступово втрачала героїчно-козацький та шевченківський тип особистості, але вона ще й досі не стала тотальним “російськомовним населенням” (9).

На становлення національної самототожності індивіда впливає багато чинників, з яких наслідування, трансформація у власні настанови пропонованих взірців і проявів базової особистості є головними. Саме базова особистість проноситься етносом через покоління і через випробування історією. Базова особистість являє собою системне стабільне співвідношення психічних настанов, яке інваріантно передається через покоління певної спільноти і яке в процесі життя складається у певну, характерну для даного індивіда, супідлеглість настанов-ставлень. В цій супідлеглості фіксуються стереотипні форми діяльності і поведінки, які характеризують етнос і, одночасно, частково відображають індивідуальний життєвий досвід людини. Те що основними складниками базової особистості в прижиттєві психічні новоутворення у вигляді настанов робить базову особистість стабільною, стійкою проти змін та інтерційною в збереженні. Базова особистість входить фундаментальним інваріантом у ідентичність особистості, в її Я-образ чи Я-концепцію. Супідлеглість настанов-ставлень інтуїтивно переживається індивідом як імпліцитний образ його Я, який через зворотний зв’язок від оточуючих індивідів стає для нього експліцитним.

У етнічних настановах-ставленнях в знятому вигляді закладені предківські архетипи, які індивід неповторно поєднує і які входять в його систему ментальних образу світу і життєвої філософії, вмонтованих в супідлеглість настанов-ставлень. Базова особистість у вигляді характерності у супідлеглості настанов-ставлень з імпліцитно закладеними етнічними образом світу, життєвою філософією і сценарієм життя входять найважливішими складниками в національну ментальність; саме базову особистість потрібно передати наступному поколінню етносу як основу для становлення етнічної самототожності окремих індивідів; така спадщина здатна забезпечити як збереження етносу у віках, так і становлення стабільного смислового вкорінення окремого індивіда у буття. Там де передана і вкорінена в психіку окремого індивіда базова особистість спільноти, там індивід не рефлексивно і природно ототожнює себе з рідною спільнотою.

Ментальна духовність є обов’язковим фундаментом функціонування будь-якої культури. Вона проявляється як самостійно, так і у вигляді необхідної основи для розвитку більш високої рефлексивної духовності.

Ментально-досвідна духовність з її функціями при розвитку духовності рефлексивно-концептуальної продовжила свою місію і лише поступилася парадним місцем. Націоналізм як рефлексивна ідеологія національної держави і політичної нації для здобуття своїх ідеалів спирається на ідентичність і культивує потрібну йому сторону ментальності. З становленням держави і нації звичаєвість і традиції зберігаються, їх розвиток стає турботою держави і її лідерів. У всі епохи, а тим паче в період власної державності, кожна нація хоче мати своє неповторне обличчя, яке б зберігалося у віках і яке неможливо невпізнати та сплутати з чужим.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М.: Фонд за экономическую грамотность. - 1995. - 296 с.

2. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М.: Изд-во Моск. ун-та. - 1984. - 200 с.

3. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для вихователів, учителів і українських родин. - Брюссель-Торонто-Нью-Йорк-Лондон: - 1976. - 208 с.

4. Заличенко А.И. Психология духовности. - М.: Изд-во Трансперсонального института 1996. - 400 с.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Изд-во МГУ - 1975. - 304 с.

6. Маслоу А. Психология бытия. - М.: RAFL-book, - К.: Веклер, 1997. - 304с.

7. Налимов В.В. Спонтанность сознания. - М.: Прометей, 1989. - 288 с.

8. Українська душа. - К.: МП “Фенікс”, 1992. - 128 с.

9. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990. - 368 с.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар