|
|  |
Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, Детальна інформація
|
Міністерство освіти України
Київський національний економічний університет
Реферат
на тему:
«Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю».
Виконав:
студент 1-го курсу
спец. 62011
група 1
Зубарєв О.М.
Київ - 1999
Давньоіндійська культура була створена багатьма народами, що населяли Індію у III—І тис. до н. е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Наша обізнаність щодо релігійних вірувань та поглядів давніх індійців пояснюється великою кількістю релігійних збірників, що збереглися.
Найдавніша релігія Індії полягала у тотемізмі, обожненні природи і культу предків. У зв'язку з розвитком землеробства тут сформувалось уявлення про богиню продуктивних сил природи — Адіті, яку вважали «спільною матір'ю». Був значно поширений культ вогню, пов'язаний з побутом патріархальної сім'ї. При родовому ладі виник культ предків, що мав зміцнювати засади рабовласницького ладу аристократів.
В епоху утворення рабовласницького суспільства та держави ці давні форми релігії змінилися новими релігійними віруваннями. Поступово давні боги природи перетворювались у богів-покровителів держави, царя та царської влади. З утворенням великих централізованих держав виникають елементи єдинобожжя. Остаточно формується брахманізм. В епоху посилення брахманської касти з'являється особлива жрецька та богословська література — брахманські книжки, в яких розглядалось своєрідне вчення про той релігійний ритуал, який повинні знати жреці-брахмани.
Проти брахманської релігії та кастової системи виступив буддизм, який виник десь у VI ст. до н. е. і значно поширився вже у III ст. до н. е. У вченні Будди відбився протест визнання кожної людини, що народилася у касті брахманів жерцем.
Писемність існувала в Індії вже у III тис. до н. е. Найдавніші ієрогліфічні написи і досі не прочитані. Поширення алфавітно-складової писемності припадає на IV—III ст. до н. е. (виникла на основі персидсько-арамейського письма).
Потреби повсякденного життя примушували індійців накопичувати спостереження над явищами природи. Так з'явилися перші знання в царині медицини, астрономії, математики. Початкові форми наукових знань тісно переплітались з релігійними віруваннями та магічними уявленнями. Вказівки на лікарські знання збереглися в Рігведі — збірнику найдавніших індійських гімнів. Лікарі вже мали деякі анатомічні знання. Для виготовлення ліків використовували різні трави. З'являються окремі лікарські спеціальності — лікування внутрішніх хвороб, хвороб очей, хірургія. Індійці вміли не тільки робити операції, а й виготовляти протези. Поява перших медичних трактатів припадає на початок нашої ери.
Індійці володіли знаннями з астрономії. Вони встановили фази місяця, місячний зодіак, розробили своєрідну форму календаря. Спочатку рік налічував 360 днів, потім 366, а в VI ст. н. е. було більш точно встановлено тривалість року.
Значного розвитку в Індії досягла математика. Вже у III— II ст. до н. е. тут склалася десяткова система обчислення. В Індії вперше було застосовано знак нуль. До речі, цифри, які ми називаємо арабськими, насправді були винайдені індійцями, а потім перейшли до арабів.
Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди-Ведична література дуже широка за своїм змістом, і до неї входять тексти різних історичних періодів. Насамперед це збірники-самхіти:
«Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул). Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт);
Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати).
Найдавнішим твором є Рігведа (кінець II — початок 1 тис. до н. е.). Вже у Рігведі можна знайти початки драматургії.
Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна», які були створені у IV ст. до н. е. Ці твори — справжня енциклопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів ' соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців. Уже у давнину та середньовіччя вони були відомі далеко за межами Індії. Згідно з індійською традицією заключним розділом ведичної літератури є Упанішади. Це група текстів, яка поєднує філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу.
Упанішади — це по суті перша спроба осмислити світ у рамках єдиного, послідовного вчення. Саме в Упанішадах була сформульована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, а й такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Усе в світі визначається моральним законом. Душа народжується чи вмирає, потім виникав знову у тій чи іншій формі відповідно до етичного балансу прижиттєвих звершень. Людина, яка поводила себе аморально, народжується потім у вигляді тварин, рослин, каменю. Тільки праведною поведінкою можна повернутися до людського образу.
Упанішади значною мірою вплинули на весь подальший культурний розвиток Індії. Близько 317 p. до н. е. була заснована могутня держава Маур'я. Брахманізм не міг задовольнити правлячу династію, адже догми цієї релігійної системи не відповідали обстановці централізованої держави. З'являються нові релігійні вчення, які відповідали духу часу, — джайнізм та буддизм (хоча, можливо, вони існували ще в VI ст. до н. е.). Джайнізм відкидав авторитет Вед, відкрив доступ до своєї общини чоловікам та жінкам усіх каст. Прихильники джайнізму проповідували аскетизм, відмову від вбивств. Метою джайнів було звільнення від перероджень.
Створення буддійської релігійно-філософської системи традиція приписує Сіддхартху Гаутаму, який жив у VI—V ст. до н. е. Звали його Будда («просвітлений»). Основою вчення було визнання, що життя є зло. Будь-яке бажання людини призводить до страждань. Єдиний вихід — відмова від всяких устремлінь. Якщо це вдасться, то людина після смерті вже не відродиться в іншому вигляді для нових страждань. Припинення процесу нескінченного переродження є нірваною — найвищим благом.
Практичні висновки з цього своєрідного вчення були значними. Релігійний культ і жрецтво стали зайвими, оскільки шлях до порятунку досягався самою людиною. Буддизм вважав несуттєвими станові та майнові відмінності, хоча порятунок визнавався можливим тільки для вільних людей. Рабів не приймали до общин буддистів.
Хоча буддизм не став загальноприйнятим у Індії, вже у III ст. до н. е. він почав поширюватися за межами Індії, особливо серед народів Центральної, Східної та Південно-Східної Азії.
|
| Коментарі до даного документу |
|
|
|
|
|
|
Скачати "Реферат на тему Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю"
