Міністерство освіти та науки України
РЕФЕРАТ
УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ
Однією з ознак державності є власна грошова одиниця.
Для України національна грошова одиниця – віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвердження нації. Надто довгим, тернистим і складним виявився шлях України до суверенної гривні. Шлях, припорошений пилом століть...
Перші ознаки грошового обігу на території Східної Європи з’явилися у VIII столітті. До того наші далекі пращури не надто переймалися проблемами розрахунків, купуючи товари як у земляків, так і у заїжджих негоціантів. На безкраїх зелених угіддях паслися череди великої рогатої худоби, отари овець. На ситій, багатій чорноземами землі густо врунилися пшениця, жито, овес. У безмежних лісах кишіло дичиною, звіром.
Усі ці дари природи використовувалися як еквівалент вартості. Обмінні операції, або, кажучи сучасною мовою, бартер, уповні влаштовували торгуючі сторони, оскільки альтернативи подібним взаємостосункам не було. Аж поки на теренах ранньофеодальної давньоруської держави не повіяв вітерець цивілізації із Близького Сходу. Він приніс із собою нове для давніх слов’ян поняття "гроші", а точніше, срібні дирхеми. Грошова інтервенція поступово почала витісняти з ринку товарну форму оплати. Шкіра, зерно, хутро, віск, які мали великий попит у країнах Європи та арабського халіфату, із розряду розрахункових одиниць перейшли у розряд товару.
: На слов’янські землі арабські монети потрапляли двома основними торговими шляхами: південним (хозарським) – Дінцем до Чернігівської землі і далі на Київ, звідти – на північ і південь, та північним – зі столиці волзьких болгар річкою Окою на Київ.
Упродовж двох століть куфічні дирхеми дзвеніли в гаманцях і кишенях наших пращурів, виблискували на шиях та одязі чарівних слов’янок (винахідливі жінки перетворили монети на модні ювелірні прикраси, які й досі знаходять у скарбах на території України).
Та наприкінці Х сторіччя монетне джерело поступово почало міліти. На слов’янські землі дирхем потрапляло менше й менше. Причина полягала у виснаженні родовищ срібла в арабських країнах. Монети ж, які були в обігу, поступово зношувалися, втрачалася їхня цінність, вони не могли виконувати ролі повноцінної розрахункової одиниці.
Занепад іноземних грошей знаменував фінал першого етапу формування старовинної грошової системи Київської Русі: Поки дирхеми ще остаточно не вийшли з обігу, постало питання карбування власної грошової одиниці. Перші давньоруські монети з’явилися наприкінці Х – на початку XI століть. Зразком слугували візантійські монети – золоті соліди Василя II та Константина VII.
Варто зазначити, що Київська Русь мала досить суттєве значення у налагодженні торговельних зв’язків між Візантією та Західною Європою, виступаючи надійним посередником і водночас учасником ринкових процесів. Торгівля чітко регламентувалася угодами між давньоруськими князями та візантійськими імператорами, мала позитивне сальдо, тому й приносила чималі доходи у князівську скарбницю.
Потреба у власних грошах ставала дедалі очевиднішою. І їх почали карбувати при дворі Володимира Святославовича. Перші грошові знаки нарекли златниками, трохи згодом з’явилися срібляники (кілька типів). На жаль, ні златники, ні срібляники не виправдали покладених на них надій через низьку якість металу, з якого карбували монети, та через недосконалість виробничої бази. До того ж населення, що користувалося при розрахунках дзвінкою монетою, з невідомих причин було не в захваті від неї. Тому златники та срібляники карбували протягом приблизно 25–30 років.
Однак випуск їх був знаменним. Вони символізували суверенність давньоруської держави. Слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оздоблювали монети оригінальними декларативними написами на зразок "Володимир на столі (себто на престолі), а се его серебро (або злато)" – тобто гроші.
Отже, власне монетне господарство Київської Русі, так і не ставши на ноги, почало занепадати. Літописні свідчення донесли до нас назви грошей: куна, ногата, резана, вевериця, – аж поки всі ті назви не акумулювалися в єдиному грошово-розрахунковому понятті – гривня. З кінця ХІ століття вона забезпечується зливками срібла, або так званими монетними гривнями. Гроші були не лише розрахунковою одиницею, а й засобом накопичення.
Є припущення, що назва "гривня" походить віл прикраси (гривни), яку виготовляли із заліза, бронзи, срібла, рідше із золота і яка мала форму обруча. Зазвичай його носили на шиї (на "загривку"). Гривна вважалася предметом розкоші, і тому дозволити собі її мати могли люди високого достатку, причому обох статей: прикрасу полюбляли як чоловіки, так і жінки. От чому гривна була відмінною ознакою князівської дружини, свідчила про приналежність до вищої знаті.
З плином часу слово "гривня" втратило первинне значення і набуло іншого смислу, що відповідав певній вазі – вмісту цінного металу (срібла). Завдяки цьому вона й отримала назву – вагова. Вагова гривня важила 96 золотників (1 зол. – 4,266 г) і відповідала приблизно 1 фунту. Стандартом для гривні слугувала фіксована вага дирхеми: певна кількість однакових монет важила 49,25 г. Це спричинило появу рахунку монет на штуки (тобто число).
Завважимо, що наші пращури були непоганими математиками і впевнено орієнтувалися у зміні назв і тогочасних валютних курсів. Ось що пише у нумізматичному словнику про гривню його автор-укладач В.В.Зварич: "Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (рахункова) стали на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їхня вага була однаковою. Та згодом, унаслідок нестабільної ваги імпортованих монет, а також еволюції гривні як одиниці ваги, гривня срібла стала дорівнювати декільком гривням кун. У XII столітті гривня срібла (майже 204 г) за цінністю дорівнювала вже чотирьом гривням куп (1 гривня кун – майже 51 г). Гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). У XI столітті гривня кун дорівнювала 20 ногатам (грошова одиниця, разом із гривнею та резаною становила кунно-грошову систему Стародавньої Русі, вага її – майже 2,5 г), 25 кунам, 50 резанам (одна з грошових монет Київської Русі). Коли назву "куна" отримав дирхем, що був еквівалентом шкурки куниці, то еквівалент частини (відрізка) гривні кун назвали резаною. Гривня кун протягом століття зменшилася вдвічі".
Мабуть, наші пращури таки були оригіналами, інакше як же пояснити їхнє прагнення надати гривні незвичайної форми, а саме – шестикутної, та ще й вагою майже 140–160 г. Ці гривні, що виготовлялися у Києві з XI до 40-х років XIII століття, були в обігу переважно на південно-західних землях. Учені висловлюють припущення, що, можливо, ці гривні виготовлялися не лише у Києві. Такі собі грошенята відтягали будь-яку кишеню. Та це не турбувало ні продавців, ні покупців, гривню з успіхом використовували не тільки як платіжний засіб, а ще й накопичували про всяк випадок. Можна дійти висновку, що прадавні слов’яни вірили у свою грошову одиницю і довіряли їй. Поряд із київськими гривнями в обігу були новгородські (за місцем їх знаходження) у вигляді срібних брусків (от коли прислужилися срібні арабські дирхеми, що їх завбачно заощаджували). Кожен такий гріш "тягнув" на 200-204 г.
Була ще чернігівська гривня, що пропорціями нагадувала київську, щоправда, була важчою за неї.
Безперечно, що такі зливки-важковики вирізнялися не лише солідною вагою, а й були недоступні для бідних людей через високу цінність. Дозволити собі таку розкіш могли найбагатші люди в державі, у чиїх руках акумулювалися значні цінності. Розраховувалися зливками за дуже дорогі товари.
Те, що могли собі дозволити князь і його оточення, було недоступним для пересічного люду. В торговельних відносинах знову активізувалися товарообмінні операції. Щоб підсилити останні, на ринок було викинуто, говорячи сучасною мовою, товаро-гроші: намистини, шиферні прясла та черепашки-каурі (відомо кілька таких скарбів, що їх закопували на території Київської Русі). Такими замінниками грошей без перешкод розраховувалися під час купівлі-продажу.
І гривні-зливки, і грошові сурогати були характерними ознаками "безмо-нетного періоду", що припадає на XII, XIII та частково XIV століття.
Так тривало доти, аж доки монети знову не з’явилися в обігу. Монетний ренесанс розпочався у другій половині XIV століття. Цьому процесові сприяв розвиток зовнішніх і внутрішніх ринкових відносин, стабільність яких мала забезпечуватися власною грошового одиницею. Монети, самостійне карбування яких почалося у другій половині XIV століття, були не лише видозмінені, а й отримали інші назви: гроші, квартики, динарії, напівгрошовики тощо.
Про гривню ж не згадували до 1918 року, коли Україна намагалася втілити омріяну віками ідею створення національної валюти. Та спроба виявилася невдалою. На перешкоді стала тогочасна складна політична й економічна ситуація, у якій опинилася Україна. Дуже короткий термін відвела доля для друкування української грошової одиниці. За гетьмана Скоропадського (1915–1919 роки) було випущено в обіг знаки та білети державної скарбниці, державні кредитні білети тощо. Ці гроші вважалися офіційними скарбничими знаками.
Були в обігу й неофіційні гроші. Історія зберегла чимало прикладів грошової вакханалії. Хто тільки не випускав власної розрахункової одиниці: тимчасові уряди Сулькевича, Соломона Крима, білогвардійські формування Денікіна, Врангеля Поряд із загальнодержавними емісіями впродовж 1917-1919 років в Україні через нестачу грошової маси і розмінних купюр було в обігу 4,5 тисячі найменувань паперових грошових знаків, випущених місцевими владами.
Історична назва "гривня" повернулася в Україну у вересні 1996 року – року здійснення грошової реформи га уведення в обіг національної грошової одиниці.
Молода Українська держава узялася розробляти власні банкноти ще за п’ять місяців до розпаду СРСР. Разом із урядовцями першими, хто серцем і душею, своїм талантом прилучився до ідеї, були провідні київські художники: народний художник України О.Данченко, заслужені діячі мистецтв України В.Юрчишин, С. Якутович і В.Лопата. Останній зі славетної мистецької когорти – Василь Лопата, зрештою, став автором і творцем зорового образу української валюти. Із замовленням століття Василь Лопата впорався бездоганно.
"Художньо оформлені Василем Лопатою гривні мають своє історичне життя. Вони досконалі артистично, з глибоким ствердженням національної суті й означенням вершинних діянь і покликів української історії та культури, розвитком історизму та української духовності. У них – життя України від глибинних закорінень до сьогоденних буревіянь". Так сказав про творця нової гривні Олександр Федорук, дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства.
Василь Лопата написав чудову книгу, у якій розповів про творчі муки й дерзання, сумніви й радість відкриттів під час роботи над створенням ескізів гривні. Він так і назвав її – "Надії та розчарування, або Метаморфози гривні".
|
Скачати "Реферат на тему Українська гривня: історія та сьогодення"
