Принципи та підходи управління фінансовими потоками за кордоном (кримінологічний аспект), Детальна інформація

Принципи та підходи управління фінансовими потоками за кордоном (кримінологічний аспект)

Міжнародний ринок капіталу, враховуючи загальну боротьбу з “відмиванням брудних” коштів, фінансовими шахрайствами, іншими видами “білокомірцевої” злочинності, продовжує залишатися ліберальним стосовно його вільної міграції. Багато країн знижують рівень прозорості для фінансових операцій міжнародних представництв іноземних організацій. Деякі держави, що мали визначені форми контролю над фінансовими потоками, поступово пом’якшують його та займають позицію, спрямовану на лібералізацію.

Управління міжнародними фінансовими потоками, використання офшорних фірм та банків широко використовуються компаніями всього світу. Технологія міжнародних трансферних операцій (внутріфірмових угод та платежів) – одна з найбільш “закритих” галузей компаній і банків. Це пов’язано з тим, що сфера міжнародного податкового і валютно-фінансового планування компанії стосується взаємин з офіційними органами своїх власних та іноземних держав.

Планування протиправних міжнародних операцій, пошук схем від ухилення сплати податків та сумнівних фінансових схем стали загальновизнаною зброєю злочинних організацій в управлінні господарськими міжнародними системами. Самі злочинці або наймані ними менеджери досконало володіють методами формування корпоративних структур, що пристосовано для “відмивання” коштів, отриманих незаконним шляхом. Вони враховують навіть можливості уникнення невиправданих витрат, пов’язаних з політичними і валютними ризиками, подвійним оподатковуванням доходів, інфляцією, зайвими адміністративними витратами. Правоохоронним, контролюючим органам, якщо вони використовують тільки традиційні методи розслідування кримінальних справ на обмежених територіях, врешті-решт, доводиться іноді програвати міжнародним злочинним угрупованням. Відстежити і “виловити” кошти, що знаходяться у процесі “відмивання” за таких умов виглядається надто складно, вимагає застосування спеціальних навичок і знань.

До числа звичайної практики злочинців, які використовують транснаціональні господарські системи, відноситься перенесення фінансової бази міжнародних операцій у сприятливі економічні райони. Офшорний кліринговий центр забезпечує легалізацію “брудних” коштів шляхом фінансування інвестицій у різних країнах світу, здійснює платіжне і розрахункове обслуговування закордонних дочірніх фірм та філій. Часто представництва та філії компаній користуються закордонними авуарами і рахунками материнської компанії. У результаті операції компанії втрачають визначену локалізацію. Кошти, якими вони оперують, частково або цілком перебувають за межами повноважень національних податкових органів. У корпоративних схемах широко застосовується інститут “номінального” володіння компаніями і банками. Завдяки цьому дочірні та залежні фірми для третіх осіб виглядають як самостійні господарські суб’єкти. Холдингові ланцюжки нерідко включають кілька, а іноді й десятки компаній.

Механіка міжнародного фінансового планування полягає у створенні офшорних притулків капіталу, направленні капіталів та доходів за оптимальними податковими маршрутами і використанні трансферних цін у внутріфірмових зовнішньоторговельних операціях. Структури, створені материнською компанією за кордоном, забезпечують проведення міжнародних трансферних операцій, тобто угод, що проводяться на заздалегідь визначених внутріфірмових умовах. Міжнародні трансферні операції інтенсивно освоюються вітчизняними компаніями. Їх використання вимагає глибокого пророблення організаційних, юридичних і валютно-фінансових аспектів операцій. У розвинених державах (у США, Великобританії, у країнах Європейського Співтовариства), хоча й існує “антитрансферне”, “антиофшорне” і “антидемпінгове” законодавство, але ведеться боротьба з “брудними” грошовими і товарними потоками, міжнародний фінансовий ринок, все ж має деякий “ступінь вільності” по відношенню до його руху. Багато країн знижують рівень прозорості для фінансових операцій міжнародних представництв іноземних організацій.

У Сполучених Штатах Америки та більшості розвинених країн світу діє правило “відстані руки”, яке означає, що в податкових цілях умови внутріфірмової угоди визначаються на базі аналогічних операцій в аналогічних умовах. Антиофшорне законодавство США виводить офшорні фірми зі сфери дії системи податкового кредиту. Це означає, що доходи дочірніх фірм у податкових зонах у повному обсязі підлягають оподаткуванню на території США. Офшорні фірми виключаються з дії угод про усунення подвійного оподаткування.

Власники транснаціональних схем по легалізації “брудних” коштів знаходяться в постійному пошуку можливостей оптимальної організації міжнародних операцій в рамках діючих систем обмежень. Формуються спеціальні “канали” для міжнародних переказів капіталів та доходів від них. Розробляються схеми валютного хеджування (страхування) закордонних фінансових активів, організовується управління тимчасово вільними залишками і закордонними резервами фірми. Ресурси концентруються на рахунках компаній і банків у максимально сприятливих, з податкової точки зору, і політично стабільних юрисдикціях. Механізми міжнародного управління фінансовими операціями інтенсивно освоюється і вітчизняним криміналітетом.

Фінансовими махінаторами вироблена велика кількість корпоративних схем та організаційних методів, що забезпечують керування закордонними операціями. Офшорна компанія – один з найбільш розповсюджених корпоративних інструментів. Великі та навіть середні компанії мають десятки, а іноді сотні офшорних компаній, інших подібних структур. Офшорна компанія не має права вести будь-який бізнес у своїй офшорній юрисдикції. Керівництво компанією, її директор і реальний офіс повинні розташовуватися за її межами.

Офшорна компанія діє у безподаткових умовах. Її власники отримують в управління самостійний суб’єкт господарських відносин. Такий “інструмент” є необхідним для багатьох видів бізнесу і проведення міжнародних фінансових операцій. Функціонування та керування навіть великою кількістю офшорних компаній не вимагає великих адміністративних витрат. Не потрібне проведення аудиторських перевірок, подача податкових декларацій. Збори акціонерів і директорів проводяться “формально”. Офшорні компанії, з юридичної точки зору, – повноцінні суб’єкти господарських операцій. Вони використовуються в різноманітних “ділових” схемах.

Володіння офшорними компаніями, як правило, здійснюється за посередництва “номінальних” акціонерів і директорів. “Номінальні” особи фактично ізольовані від керування компанією, хоча засновницькі документи оформлено на їх ім’я. Інститут довірених директорів підвищує конфіденційність діяльності офшорних компаній, дозволяє перебороти деякі юридичні обмеження (наприклад, вимогу наявності як мінімум двох акціонерів, у той час, як у компанії тільки один власник). Статус номінального володіння в багатьох офшорних юрисдикціях передбачено законодавством.

Типова офшорна компанія організовується у такий спосіб: оформлюється номінальне володіння акціями; номінальні акціонери “проводять” загальні збори акціонерів; збори формують раду директорів, яка у свою чергу, складається з “номінальних” осіб. Право підпису передається резолюцією Ради директорів власнику компанії чи іншим визначеним особам. У результаті управління компанією здійснюють її реальні власники. Зазначені процедури звичайно здійснює секретарська компанія (весь комплекс послуг стосовно створення та управлінню офшорними компаніями в інтересах своїх клієнтів).

Останніми роками організаційні форми офшорних підприємств стали більш різноманітними. У деяких юрисдикціях (Ірландія) існує інститут довірених директорів. Вони мають офіційне право керувати компанією в інтересах третіх осіб, наприклад, материнського холдингу. Останнім часом з’явилася безліч нових форм підприємств офшорного типу. Їх називають компаніями міжнародного бізнесу, пільговими чи звільненими компаніями. Відмінність від класичної офшорної формули полягає в тім, що вони в ряді випадків мають право відкривати в офшорній юрисдикції реальний функціонуючий офіс, вести тут бізнес та придбати нерухомість. Рівень оподаткування для них не завжди є нульовим. У деяких випадках встановлено податкову шкалу, що коливається: податки залежать від типу бізнесу та місця його ведення. Наприклад, “пільгові” компанії Гібралтару мають шкалу податків від 2 до 17 %.

В офшорному бізнесі все частіше використовуються підприємства некорпоративного типу та “гібридні” правові форми підприємництва. Практично всі основні офшорні юрисдикції прийняли закони про підприємницькі партнерства, товариств з обмеженою відповідальністю. В офшорному бізнесі застосовуються компанії, обмежені за гарантією, та компанії з необмеженою відповідальністю власників.

У розпорядженні злочинців, найманого менеджера чи консультанта знаходиться великий набір механізмів, методів та інструментів. Їм необхідно правильно ними скористатися та знайти оптимальні варіанти корпоративних і фінансових схем. Залежно від характеру угоди підбираються компанії з необхідними властивостями чи використовуються їх комбінації.

Фінансовий механізм офшорної компанії є відносно нескладним. Адміністративні витрати офшорної фірми вичерпуються щорічними платежами та зборами на підтримку статусу офшорної фірми (звичайно, вони відповідають щорічній ставці секретарській компанії). Доходи компанії можна розділити на поточні (від операційної діяльності, включаючи дивіденди, інші доходи на капітал) та інвестиційні (вкладення у довгострокові активи). Також підрозділяються витрати. Поточні витрати аналогічні витратам на виробництво товарів і послуг звичайної фірми. Інвестиційні витрати означають списання капіталу при проведенні інвестицій, будь-які перерахування коштів материнській фірмі та іншим підприємствам. У принципі, для керування офшорною компанією можна скористатися стандартним форматом балансу руху коштів і бухгалтерським балансом.

Управління фінансами компанії офшорного типу є нескладним. Це пов’язано з відсутністю податкових зобов’язань і необхідністю проводити аудиторські перевірки. Не потрібно підтримувати бухгалтерську звітність у будь-якому міжнародному стандарті (хоча це цілком припустимо). Відповідно, відсутня обов’язкова необхідність підтримувати баланс стандартного формату.

При наявності декількох офшорних фірм зі своїм сектором бізнесу кількість фінансової та оперативної інформації зростає. Але у цьому разі традиційний бухгалтерський облік іноді заміняють системою оперативно-аналітичного обліку операцій за кордоном. Вона може бути відносно просто автоматизованою за допомогою баз даних, електронних таблиць і пакетів структурного моделювання. У материнській фірмі документація по закордонних активах ведеться не стільки заради фіскальних цілей (з податковими та іншими обов’язковими процедурами справляються секретарські фірми), скільки з метою керування та контролю.

На сьогодні типовою є ситуація, коли вітчизняне підприємство має за кордоном дочірні фірми, господарські об’єкти та різноманітні вкладення. Вони можуть знаходитися у різних географічних зонах і мати різний правовий статус. Фінансові активи виражені в різних валютах і фінансових інструментах. Перед керівництвом материнської компанії постає завдання стосовно контролю за структурою, розміщенням закордонних вкладень та їх прибутковістю. Управління кожним видом активів, забезпечення реагування на зміну кон’юнктури входить до завдання управлінців закордонними активами.

До особливої групи завдань злочинців можна віднести такі, що стосуються створення оптимального механізму переміщення коштів з однієї юрисдикції в іншу, зміни правої форми та статусу активів фірми, формування спеціальних каналів переказу доходів, їх акумулювання і наступного реінвестування. З цією метою фінансовими махінаторами здійснюється пошук оптимальних податкових маршрутів та створення організаційних структур, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у міжнародному масштабі. Якщо операції розраховувано на довгострокову стратегію злочинної організації, то використовується і гнучке реагування на зміну зовнішніх умов. Планування мережі закордонних фірм і філій вимагає вивчення форм підприємницької діяльності в різних країнах світу, аналізу податкового законодавства. Особливу увагу приділяють вивченню мережі міжнародних податкових угод про усунення подвійного оподатковування.

Рішення складних завдань, пов’язаних з управлінням закордонними активами, доручають спеціальному підрозділу материнської фірми. Тільки спеціалізована структура здатна обробляти великий потік інформації та виробляти кваліфіковані рішення по відношенню до закордонних дочірніх фірм і філій. В “одних руках” концентруються і контакти із секретарськими компаніями, що забезпечують функціонування офшорних компаній та банків.

Для керування закордонними компаніями і філіями, обробки інформації про їх стан використовується відповідна експертна система, за допомогою якої контролюється значна кількість даних. Схеми управління закордонними компаніями враховують характер діяльності дочірніх фірм, умови переказу капіталів і доходів між материнською структурою та її закордонними підприємствами і активами.

Завдяки спеціальним експертним програмам капітали офшорних компаній можна будь-коли переправити материнській фірмі через посередницьку інстанцію – оперативно-холдингову компанію.

Як вже зазначалося, оперативне управління закордонними активами припускає переказ доходів та капіталів, що здійснюється за необхідності вивезення прибутку з будь-якої країни і акумулювання його у юрисдикції з мінімальним рівнем оподатковування. Звичайно, це юрисдикції, що відносяться до категорії “офшорних”. У такі схеми нерідко вбудовуються проміжні ланки – компанії, розташовані в “пільгових” юрисдикціях. Вони виконують “сервісні” функції з керування фінансовими активами і  перерозподілу капіталу між компаніями господарського об’єднання. На їх основі формуються схеми фінансування закордонної діяльності. Через них доходи, акумульовані за кордоном, знову ввозяться на територію “материнської” юрисдикції.

Таким чином, у ході організації міжнародних фінансово-інвестиційних операцій створюються дочірні компанії двох етапів.

1. За початкові і кінцеві пункти міжнародних “транзитних” схем виступають “класичні” офшорні компанії. На їх рахунках у безподаткових умовах акумулюються отримані за кордоном доходи. Через офшорні компанії здійснюється управління резервами фірми. Крім того, офшорні фірми застосовуються у нескладних схемах податкового планування, виступаючи за посередників сторін внутріфірмової угоди. Офшорними юрисдикціями вважаються деякі малі держави та території з особливим міжнародним статусом (колонії, території із самоуправлінням, орендовані райони та ін.).

Найбільш популярними офшорними юрисдикціями вважаються Британські Віргінські Острови, Співдружність Багамських Островів, Республіка Панама, Острів Мен, Гібралтар. Офшорні фірми реєструються і у деяких респектабельних країнах (традиційних міжнародних фінансових центрах світу) –  Ліхтенштейні, Люксембурзі та деяких ін. Всього відомо близько 300 юрисдикції, що представляють іноземним компаніям можливості міжнародного податкового планування. Кількість класичних офшорних районів не перевищує 50 – 60.

2. У корпоративних схемах використовуються також пільгові компанії іншого типу. Вони розташовуються у країнах, що відносяться до категорії юрисдикції з помірною чи проміжною системою податків. Особливість такої юрисдикції полягає в тому, що тут створено привілеї для компаній, які спеціалізуються на “транзитних” та інвестиційних операціях в інтересах материнської фірми.

У цих країнах істотно скорочені чи практично відсутні податки на прибуток від доходів, отриманих за кордоном. Країни з “помірною” податковою системою мають широку мережу угод про усунення подвійного оподатковування, що робить їх зручним транзитним пунктом для переказу капіталів. До цієї групи країн відносяться такі високорозвинені держави, як Швейцарія, Нідерланди, Люксембург, Кіпр, Данія, Ірландія. Іноді до цієї групу юрисдикції включають також Австрію.

Загальний рівень оподаткування тут у цілому відповідає світовим стандартам і не є пільговим. Податок на прибуток складає 30 – 40 %, у деяких випадках, як в Ірландії, – 10 – 20 %.