Культура корінних народів США, Детальна інформація

Матеріальна культура корінних народів США в значній мірі, а у деяких і повністю витіснена євроамериканською культурою. Проте було б невірним говорити про повне зникнення традицій матеріальної культури індіанського населення. В дійсності відбувається розмивання комплексів матеріальної культури, а окремі її елементи зберігаються у більшості індіанських народів.

До цих пір мають широке розповсюдження традиційні типи житла. Переносні житла – вігвам і тіпі – використовуються тепер виключно, як житла сезонні – мисливцями, рибалками, збирачами диких плодів і кленового соку, лісозаготівельниками; конструкція цих жител не зазнала змін, але для покриття використовуються тепер інші матеріали, ніж раніше.

Збереження традиційних типів житла пов’язано частково з нативістськими релігійними культами корінних американців.

Нерідко традиційне житло тільки і продовжує існувати завдяки своїм культовим функціям. Саме в цьому причина збереження тіпі у деяких народів Великих рівнин і його проникнення в культуру інших індіанських народів, зокрема у тих, котрі колись були переселені з східних районів країни в Оклахому. „Довгі будинки” ірокезів давно перестали використовуватися як житло, але існують ще у зв’язку з культом Прекрасного Озера. Правда, від традиційної індіанської архітектури в них мало що залишилося: по суті, вони сьогодні являють собою звичайні сільські будинки, хіба що виділяються своїми розмірами.

Звичним транспортним засобом у резерваціях став автомобіль. За даними перепису населення США 1970 року, майже половина індіанських сімей мала власний автомобіль. Хоча ця цифра виглядає досить переконливо, слід мати на увазі, що автомобіль у резерваціях, віддалених від магістральних комунікацій і таких, що не мають досить розвинутого громадського транспорту, є предметом першої необхідності, тим більше, що багатьом індіанцям потрібно їздити на роботу, за покупками і з інших приводів на значні відстані, за межі самих резервацій. Індіанці часто не можуть собі дозволити, наприклад, гарне житло, ледве зводять кінці з кінцями, але автомобіль їм приходиться утримувати.

Традиційна харчова культура, навіть там, де вона втратила суттєве значення в щоденному харчуванні, зберігається завдяки тому, що вона займає визначене місце в святкових церемоніях і навіть стала одним з символів індіанізму. Страви з жолудів, кукурудзи, бобів обов’язково готуються під час календарних та інших суспільних торжеств, фестивалів паувау. Ритуальний зміст має роздавання тютюну учасникам таких святкувань: тютюн, як і інші культурні рослини, здавна наділяється індіанцями сакральними властивостями.

Швидко змінюється одяг корінних американців. У східних штатах, як і в ряді західних індіанських народів, традиційний одяг вже не носять щоденно, хіба, що у ній зберігаються деякі елементи обробки і декору – всякого роду опушки, бахрома, ювелірні прикраси. Деяку своєрідність має, хіба що, одяг корінного населення південно-західних штатів США, і то переважно жіночий. Однак ця своєрідність визначається не стільки індіанськими традиціями, скільки іспано-мексиканським впливом минулих століть. Характерними предметами жіночого костюма тут є широкі спідниці в зборку, кофти вільного покрою, кольорові шалі. З власне індіанських предметів одягу індіанці Південного Заходу носять ще одіяла-накидки і мокасини, які в сукупності з європейським одягом створюють досить своєрідні комплекси.

Що стосується особливостей ритуального і святкового одягу, як жіночого так і чоловічого, то вони стійко зберігаються у багатьох індіанських народів. Почасти тому сприяє комерціалізація народних традицій індіанської культури, що знаходить своє відображення, зокрема, в організації показових костюмованих вистав індіанців для туристів, які відвідують резервації, і гастролі виїзних труп індіанських артистів перед глядачами в різних містах країни. При цьому відбувається суттєва стилізація індіанського костюма, в розрахунку на більший ефект і у відповідності до запитів споживачів. Індіанець під час цих „шоу” постає максимально опереним і розфарбованим, в максимально „етнографічних” одіяннях. Обов’язковою приналежністю такої екіпіровки є, наприклад, величний головний убір з пір’я, хоча, як відомо, такі убори мали право носити тільки вожді, одягали їх тільки у винятково важливих випадках і мали їх далеко не всі корінні народи Північної Америки, а переважно у степових племен. Журналіст С. Кондратов, який побував у індіанців Арізони і описав одне з таких „шоу”, виявив у них саме таку екзотичну екіпіровку, яка мала дуже небагато спільного з справжніми народними традиціями.

У деяких західних індіанських народів – у навахо, пуебло, апачів, сіу та інших – зберігається мода на традиційні зачіски. Наприклад, чоловіки, переважно старших поколінь, носять довге, зачесане назад або розділене пробором посередині волосся, навіть заплітають їх у дві косички. У пуебло жіночі зачіски до цих пір мають вікові відмінності: зачіска заміжньої жінки відрізняється, наприклад, від зачіски дівчини, яка тільки пройшла обряд ініціації; щоб зробити таку зачіску, волосся заплетене у коси викладають досить причудливим способом.

Матеріальна культура корінних американців, яка зберігається, включає різні предмети домашнього вжитку – кошики, керамічний посуд, ступи для жолудів і т. і. Інколи використовуються архаїчного типу колиски – дитину прив’язують до такої колиски і, якщо потрібно, носять його за спиною у вертикальному положенні.

У деяких американських народів, як на Заході, так і на Сході США, відбувається навіть відродження народних промислів. Важлива роль у цьому належить племінним радам – керівним органам індіанських общин, які здійснюють цілеспрямовані програми професійного навчання дітей і юнацтва в загальноосвітніх школах і коледжах, на спеціальних курсах прикладного мистецтва.

В деякій мірі продовжує зберігатися регіональна спеціалізація індіанських промислів. Так Північний Схід і Північний Захід залишаються центрами художньої різьби по дереву, а індіанці Південного Заходу славляться орнаментованими плетеними виробами із соломи, керамікою, срібними прикрасами; у народів північних і центральних областей Великих рівнин живі традиції шкіряного виробництва, виготовлення одягу і сувенірів з використанням пташиного пір’я.

У техніці, технології і декорі виробів індійського ремесла присутні як старі, так і нові прийоми і форми. Так в розписах керамічного посуду пуебло, як і раніше переважають геометричні орнаменти, стилізовані зображення тварин і птахів. „Фірмові” одіяла навахо тчуться на примітивних вертикальних ткацьких верстатах. У юроків традиційне мистецтво плетіння кошиків нині розвивається на основі нових форм. У гончарстві в пуебло, папаго, марі копа продовжує застосовуватися досить архаїчна техніка джгутового наліплювання. Пакунки відродили гончарство в 30-ті роки ХХ століття, але вже на іншій технологічній основі – вони використовують гончарний круг, а готову продукцію обпалюють в електропечах і глазурують.

Духовна культура корінних американців в її традиційних формах не зводиться до релігії, хоча саме у рамках релігійних кулів і завдяки традиційній обрядовості зберігаються елементи духовної культури індіанських народів, фольклор, музика, танці, пов’язані з відправленням цих культів.

До традиційних розваг індіанців відносяться різноманітні ігри і спортивні змагання. У пекьоріс і інших груп пуебло з давніх часів існує звичай влаштовувати на великі свята змагання з бігу, в яких беруть участь як дорослі, так і діти. Де-не-де ще зберігаються досить популярні в минулому майже у всіх індіанських народів спортивні ігри типу літнього хокею. Причому є ігри тільки для чоловіків і тільки для жінок. Жінки папаго, наприклад, змагаються в гру „тока” або „подвійний м’яч”, у якій використовуються довгі ключки з сильно загнутим гаком і своєрідний дерев’яний „м’яч”. Поширені різноманітні азартні ігри, які в літературі умовно об’єднують у категорію ігор в кості: „гра в палички” у хавасупаї, гра в „пеон” у кокопа, „гра в кулю” у ірокезів. Остання, наприклад, звичайно відбувається під час новорічного свята і полягає в тому, що учасники гри намагаються пересунути зроблені із сланця фішки метанням дерев’яної кулі.

У патаватомі Оклахоми і сьогодні у жіночій грі „куесекенек” приймають участь команди, що представляють два підрозділи общини Нове, проте, проникає і в цю область індіанської культури – все більшу популярність здобувають баскетбол і бейсбол, витісняючи народні спортивні ігри.

Образотворче мистецтво індіанців традиційно мало в основному прикладний характер і служило для прикрашання предметів матеріальної культури і культових атрибутів. Один з самих своєрідних видів образотворчого мистецтва корінних американців є так званий „пісковий живопис” навахо, дуже подібний до тибетського „мандала”. Сакральні функції „піскового живопису”, застосовуються в основному у шаманській терапії, визначають його тематичну, композиційну і стилістичну стабільність. Образотворчі традиції індіанців проникають і в християнську атрибутику. На фотографіях церкви, побудованої в 70-ті роки ХХ століття в одному з поселень резервації Папаго (Арізона), видно, що розписи її фасаду і внутрішнього приміщення виконані в характерному індіанському стилі з використанням індіанських міфологічних сюжетів.

Новим у образотворчому мистецтві корінних американців є перехід від традиційних схематизованих форм з використанням рослинних фарб, кольорового піску, бісеру, пташиного пір’я, черепашок молюсків та ін. до класичних форм живопису і скульптури. Все частіше американські музеї експонують роботи професійних індіанських художників і скульпторів. Часто у цих творах проявляється сильний вплив традиційного мистецтва індіанців: для живописних полотен, наприклад, характерні не тільки сюжети з життя корінного населення країни, але і своєрідна, підчас досить примітивна графіка, умовність манери письма, перевага чистих кольорів.

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2

hO2