Козацькі пісні, Детальна інформація

Реферат

на тему:

“Козацькі пісні”

Вступ

Пісенна традиція, без сумніву, є одним із найбільш знакових феноменів національної словесності і культури. Успадковані зі скарбниці духовних надбань Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних і непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені у часи козаччини, сповнені неприхованої гордості за тогочасних воїнів - безстрашних і непримиренних до ворога, але не позбавлених рис духовності та християнської моралі.

Надприродні можливості пісенних персонажів, їхні надзвичайної духовної сили вчинки вивищують героїв епіки над світом звичайних явищ. Пісенна розповідь, де міфологізовано кожен образ і де кожне слово має неабияку вагу і значення, полонить слухача, поступово втягуючи його у свій художній світ.

Козацькі думи

Тематика, функція й стиль козацьких дум становлять гармонійну цілісність, що виокремлює ці твори у неповторний жанр. На довершеність їх поетики і музичної форми вплинула індивідуалізація творчого процесу в XVI-XVII століттях - бароковий майстер, спираючись на народну стихію, зумів піднятися на якісно новий щабель творчості. З козацького середовища, яке творило козацьких думовий епос у трансі воєнних дій і перепочинків, від покалічених козацьких лицарів козацькі думи перейшли до кобзарів і лірників, здебільшого сліпих музикантів, що були типологічно подібними до грецьких аедів, південнослов'янських слєпцов - гуслярів, тамбурашів. З останніми українських “епіків” об'єднували ідеї боротьби зі спільним ворогом - турками-османами, мандрівки по півдню слов'янських країн. З XVII-XIX століть дійшли відомості про братства, школи, цехи епічних співців в Україні, Болгарії, Сербії. Навчання у таких осередках, якими керували “пан-майстри”, “пан-отці”, зобов'язувало учнів вивчити епічний репертуар (в Україні це були козацькі думи, духовні вірші, псальми, історичні пісні), оволодіти конспіративною лебійською мовою (від грецького лебій - дід), навчитися грати на музичних інструментах - кобзі, бандурі чи лірі, пройти посвяту в кобзарі чи лірники в присутності майстрів, або т.зв. “визвілку” (іспит). Цей інститут народного професіоналізму [2] був типовим продуктом патріархальних феодально-корпоративних відносин і правового захисту майстра від зазіхань владних структур. У бездержавному на той час українському суспільстві кобзарські братства, школи відігравали роль важливих народно-просвітницьких осередків світсько-релігійного характеру. Харизматичність постатей кобзарів і лірників, наділених поетичним даром, мистецьким хистом, зумовила особливий інтерес до них в епоху романтизму і національного відродження в Україні й Славії. Не випадково свою доленосну збірку поезій Тарас Шевченко назвав “Кобзар”.

Великий обсяг наукової літератури про козацькі думи є свідченням їх особливого значення для української культури. Перші публікації поетичних текстів козацьких дум здійснили О.Цертелєв у збірці “Опыт собрания малорусских народных песней” (1819), П.Лукашевич (1836), М. Максимович (1849), А.Метлинський (1854), П.Куліш (1856), П.Житецький (1893) та інші [3] . Перші повноцінні записи текстів козацьких дум із музикою подав М.Лисенко від славнозвісного кобзаря Остапа Вересая [4]. Багато зусиль для збереження й консервації козацьких дум, розшуків відомостей про їх носіїв у другій половині ХІХ і на початку ХХ століття доклала українська інтелігенція, зокрема М.Куліш, П.Мартинович, М.Сперанський, О.Сластіон та ін. Відкрито десятки імен видатних кобзарів і лірників, таких як Андрій Шут, Павло Братиця, Федір Холодний, Іван Кравченко-Крюковський, Архип Никоненко, Михайло Кравченко, Гнат Гончаренко, Іван Скубій, Степан Пасюга, Терешко Пархоменко, Єгор Мовчан, Петро Гудзь, Аврам Гребінь та інші. У 1908 р. Леся Українка субсидувала експедицію Ф.Колесси на Полтавщину для запису козацьких дум на фонограф. Завдяки цьому з'явилася унікальна праця Ф.Колесси “Мелодії українських народних козацьких дум” у двох серіях (1910-1913), в якій уперше в 65 зразках (записаних від 13 епічних виконавців Полтавщини і Харківщини) були опубліковані тексти козацьких дум з мелодіями, розкрито особливості імпровізаційного мистецтва кобзарів та лірників М.Кравченка, Г.Гончаренка, І.Скубія, М.Дубини та ін. У 1921 р. вийшло друком ґрунтовне дослідження Ф.Колесси “Про генезу українських народних козацьких дум”, а в 1927-1931 рр. з'явились два найбільших корпуси словесних текстів козацьких дум К.Грушевської “Українські народні козацькі думи” (1927; 1931), де серед уже відомих творів вперше з рукописів надруковано кілька десятків давніх записів (М.Білозерського, П.Куліша, В.Горленка, І.Манжури, М.Дашкевича, П.Мартиновича, О.Сластіона та ін.) - усього 33 козацьких думових сюжети у 274 варіантах. Вагомість видання суттєво зросла завдяки ґрунтовній студії “Збирання й видання козацьких дум у ХІХ і в початках ХХ ст.”, що містила оцінку важливих праць про козацькі думи того періоду.

Від часу виходу в світ відомої збірки І.Срезневського “Запорожская старина” (1834-1835) козацькі думи прийнято розподіляти на старшу й новішу верстви: про боротьбу з турецько-татарською навалою (“Плач невільників”, “Невільники на каторзі”, “Про втечу трьох братів з міста Азова”, “Маруся Богуславка”, “Самарські брати”, “Іван Богуславець”, “Федір безродний, бездольний”, ”Смерть козака в долині Кодимі”, ”Олексій Попович”); про героїчне лицарство (“Козак Голота”, “Самійло Кішка”, “Отаман Матяш старий”) - останні перегукуються з богатирськими билинами київського циклу. До нової верстви належать козацькі думи про Хмельниччину (“Хмельницький і Барабаш”, “Корсунська перемога”, “Богдан Хмельницький і Василій Молдовський”, “Козацька дума про смерть Богдана Хмельницького”). Названий поділ досить умовний з огляду на зображені в них історичні події. Адже захисні війни від турків і татар в Україні не припинялися і в час визвольних війн проти польсько-шляхетського гніту, виснажуючи край зі сходу й заходу. Відносну правдивість історичних фактів, які в устах десятків поколінь епічних виконавців міфологізувалися (особливо в козацьких думах проти турецько-татарських нападів), компенсують їх психологічна глибина й наснаженість, поетичні й музичні цінності, які віддзеркалюють складну й багатобарвну палітру граней національного характеру, творчого хисту епічних співців. Усі козацькі думи, можливо, лише за винятком суто побутових (“Про сестру й брата”, “Про бідну вдову”, ”Проводи козака”) пройняті почуттям громадянського обов'язку перед рідною землею, козацькою громадою: “Весь народ, од старшини козацької і до останнього посполитого був однією масою з національно-політичного погляду та й соціальні різниці за тих бурхливих часів були невеликі. У всіх була “воля й козацька дума єдина”, бо один ворог усім допікав” [5] .

Головний герой козацьких дум, історичних пісень - козацтво. Воно діє як військова організація в межах трьох імперій у складній, неоднозначній ролі оборонця національних та релігійних інтересів України і охоронця кордонів чужих держав. Драматизмом такої ситуації пройняті козацькі думи, історичні пісні. Про небувалу відвагу і спартанський дух козаків пишуть політичні діячі, історики, письменники XVI-XVII століть - Б.Папроцький, Е.Ляссота, Дж.Сміт та інші. Постать Б.Хмельницького - “мужа…, який наводить жах на те королівство, якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків не змогли похитнути” - порівнюють з Кромвелем [6] .

Збірний образ козака з мушкетом, з кобзою, в одязі з атрибутами східного й західного оздобництва, “співочої душі” у десятках картин “Козаків Мамаїв” XVII-XVIII століть на диво збігається з образами козаків у козацьких думах “Самійло Кішка”, “Козак Голота”:

Хотів червоними на мене шликами брати.

А тепер, татарине, жарту козацького не знаєш

Та із коні сє валяєш…

Тепер буду скарби твоє брати,

До войска, до табору козацького прибивати,

Буду Килимскоє поле вихваляти... [7]

Наведений фрагмент найдавнішого із досі відомих записів козацьких дум про козака Голоту з рукописної збірки Кондрацького (1684) свідчить, що стиль козацьких дум був уже на той час сформованим. Уживання назви козацька дума пов'язують із згадками в літературі XVI ст., зокрема в “Анналах” С.Сарніцького (1567 р.) про те, як українці співали сумних пісень з приводу загибелі хоробрих воїнів, братів Струсів, називаючи ці пісні козацька думами.

Поняття захисту рідної землі в козацьких думах, історичних піснях ототожнюється з поняттям християнської православної віри, яка в ситуації протистояння магометанству й католицизму набирає сенсу ідеологічного захисного щита. Він прочитується в козацьких думах про Самійла Кішку, козака Голоту, Івася Коновченка, в усіх піснях про Б. Хмельницького. Самійло Кішка (історичним прототипом його був запорозький гетьман), взятий у турецький полон, піднімає повстання невільників, захоплює кращу турецьку галеру і, звільнивши більше двохсот невільників-християн, повертається з ними в Україну. Малолітній Івась Коновченко, котрий, незважаючи на заборону матері, йде у бій з татарами, щоб захистити Вітчизну і “отцовської слави не втеряти”, гине як герой. Козак Голота - переможець у герці з татарином - це образ відчайдушного українського воїна-спартанця, для якого свобода вища за усякі життєві привілеї. До останньої козацькі думи близька за характером козацька дума про Ганджу Андибера. Вони співзвучні духові “другого ренесансу” - європейському бароко, ідеалом якого стає аскет-мудрець [8], що для нього життєві блага не є самоціллю. Степ, мандри, лицарська смерть, покладена на вівтар козацької честі й слави,- така суть високопоетичної козацькі думи “Федір безрідний, бездольний”. Вона звучить у виконанні талановитого бандуриста Георгія Ткаченка (1898-1993), який володів винятковим даром ейдетичної реконструкції давньої епіки.

Розмах і масштабність козацького думового епосу помітний також у художньому просторі життя героїв, які діють на суші і на морі, від азійського сходу і до заходу Європи. Це визначає його нові зв'язки зі світом, знаходить відображення у стилістиці, оновленій лексикою, іншим світобаченням. Адже козацька епоха розсуває мури патріархальності, міксує різні культури, із якими козацтву доводиться перетинатися на історичних шляхах. У жодному із попередніх періодів свого розвитку Україна не мала таких широких міжнародних зв'язків, як у XVI-XVII століттях. Це було друге пасіонарне піднесення народу після тривалої й вимушеної ізоляції, прагнення до компенсації культурних завоювань Київської Русі.

За поетичною й музичною структурами кваліфікуємо козацькі думи як масштабні твори у двісті і більше віршів, виконувані соло, речитативом, у супроводі музичних інструментів (кобзи, бандури, ліри). Вони не поділяються на строфи, як пісні, а розгортаються більшими чи меншими тирадами залежно від логічних цезур у поетичному тексті та від індивідуальної манери виконавця. Їм властивий широкий розмах, величавість епічної розповіді, вільний вірш нерівноскладової будови, поєднаний здебільшого дієслівною римою, типові формули, як, наприклад, поетичні паралелізми у зачинах:

Не ясний сокол квилить-проквиляє,

То син до отця, до матері в города християнські поклон посилає,

Сокола ясного рідним братом називає…(Плач невільника в турецькій неволі) [9] .

У жодному з жанрів українського фольклору немає такої колоритної орнаментації слова, музики, як у козацьких думах. Канонічність середньовічної поезії та музики поєдналися в них із бароковим оздобництвом, орнаментикою. Важливе місце в поетиці відіграють характерні саме для козацьких дум риторичні фігури, які посилюють емоційну наснаженість розповіді шляхом градації синонімів: грає-виграває, плаче-ридає, рече-промовляє [10] ; специфічні ампліфіковані словосполучення, нетипові для інших епічних жанрів: хвиля хвилешна, піший-пішаниця, чужий-чужаниця, бездольний-безродний.

i

ть образи, увиразнюючи їх поетичну вагомість:

Стали козаки вечера дожидати,

Стали терновиє огні розкладати,