Реферат на тему:
Глушко Олександр –
письменник історик і лірик
Історія - це лірика чи епос?
У нашій свідомості вона органічніше співвідноситься з епосом. Історія для нас – це масштабність суспільно вагомих подій, епохальність ситуацій, зіткнень, часто виражених у військових колізіях, поєдинках, придворних інтригах. Історію ми звикло сприймаємо як фабулу реальних фактів, що багатогранно позначалися на долях народів, цивілізацій, людства.
Історичний твір у нашому сталому розумінні - це, як правило, розповідь-аналіз, неквапливий погляд на комплекс заплутаних, загадкових проблем; це стрімкий розвиток дії, захоплючий розвиток несподіваних сюжетів, такі ж несподівані ретардації оповіді з психологічним заглибленням у парадокси, таємниці доль головних, другорядних, а то й малопомітних персонажів; це фейєрверк подій, нових відомостій, інтерпретацій, що розширюють, а то й змінюють наші уявлення про минуле, які (уявлення), неначе внутрішня духовна діорама, наближують нас до нього.
Вислів “історичний роман” на загальновживаному рівні сприймається нами як художня розповідь про минувшину на засадах малознайомих фактів, документів, конкретних реалій.
Але цей жанр розвивається, як і будь-який інший. І сьогодні спостерігаємо його трансформацію в напрямку ліризації.
Роман Олександра Глушка “Стрибок тарпана”, що вийшов друком у видавничому домі “KM Academіa” (1998), подає історію у новому вимірі – ліричної епічності.
Увесь романний простір – життя бузьких козаків за царювання Катерини II й Павла I, відстоювання ними своїх свобод – проникнутий потужним ліричним струменем. М’яка одухотворенність твору особливо відчутна у перших двох розділах книжки (“Полювання на диких коней” і “Козацьке графство”), де зображуються картини побуту, звичаїв, традицій, військової та духовної етики бузького козацтва.
Початкові сцени роману, розгортання художньої дії за принципом асоціативної фрагментарності, перемикання ритмів оповіді, зображення вільного козацького життя на південноукраїнських просторах, змалювання колоритних портретних і мовленнєвих образів Андрія Чигрина, Супруна Мандрики, Івоні, Симона Єрика, Левка Хмеля, Халимона Кваші на тлі природи прибузького степу, авторське любування гордими й відчайдушними героями, розвиток інтимної лінії, побудованої на романтичному коханні французького аристократа Жозефа де Поліньяка до гордої степовички Ольги Чупрун-Гірей – все це утворює лірико-епічний пролог основних гостросюжетних ліній нового твору Олександра Глушка.
Перші два розділи роману написані як історія бузького козацтва в мікросюжетах повсякдення та історичних фресок. Відчувається значний художній досвід і композиційна майстерність письменника, який, маючи ступінь кандидата філологічних наук, глибоко розуміється на технотворчих аспектах письменницької справи.
“Стрибок тарпана” – твір з ґрунтовною побудовчою традицією. Він задуманий як роман зустрічей і мандрів. Така форма потребує виведення наскрізних персонажів, які з’єднують різні сфери, прошарки художньої реальності. Ними й виступають козаки, що подорожують у пошуках справедливості. Письменник, врахувавши значний досвід європейської архітектонічної культури у розвитку мотиву подорожей, вибудував роман за сучасними канонами “мандрівного” жанру. Твір вирізняється фабульною лаконічністю й оригінальністю оповідної манери – синтезом ліричності та гостросюжетності.
Цементуючою субстанцією твору є категорія свободи. Вона втілюється різними художніми засобами – інтонаційними, колізійними, характерографічними. Вона пронизує пейзажні малюнки, сюжетику, діалоги роману. Вона втілена в емоційному та концептуальному прошарках книжки Олександра Глушка.
Свобода – це єдина цінність, що непідвладна забороні та знищенню. Романіст зображує бузьких козаків у складні для них часи – у період поступової ліквідації царською владою їхніх особистих та соціальних свобод. У важкій духовній скруті зустрічаємо ми козацьких ватажків – Андрія Чигрина, Остапа Туровця, Антона Чайку. Проте чим наполегливіше відбувається ущемлення козацьких вольностей, тим активнішими, нескоренішими стають ці та інші козаки, тим сильнішає в них пафос бунту й незгоди.
Художніми рухами своїх героїв О.Глушко показує, що свобода є насамперед внутрішнім станом особистості й живе завжди, якщо живе в її душі, свідомості, у її серці. Більшість бузьких козаків сильні саме своєю волею до свободи, волею, яку не можна скасувати указами та воєнною силою.
У символічному плані ідея свободолюбства осмислюється письменником під час зображення козацьких ловів. Дикі коні – тарпани – уособлюють у художніх реаліях роману непереможний і ніколи не переможений потяг до волі, до ствердження власної гідності. Вони символізують природне прагнення усього живого до гордого й розкутого існування. Алегорійна картина полювання на вільних тарпанів, що є лірико-філософською квінтесенцією твору, завершується таким метафоричним епізодом:
“До загнаного у кут тарпана лишалося не більше двадцяти сажнів, уже крутнулися у жилавій руці Єрика мотузяні кільця аркана, як сталося неймовірне. Жоден з козаків не міг пригадати потім чогось такого зі своїх численних мисливських пригод. Сторожко позиркуючи на вершників, дикий огир пробігся краєм урвища, позадкував від нього, та за мить здибився свічкою і, пружно відштовхнувшись задніми ногами, на очах у сторопілих переслідувачів кинувся зі скелі вниз, на засніжену кригу Мертвих Вод.
Коли ошелешені ловчі прискакали до кручі, нескорений вожак, провалюючись копитами в гостроверхих застругах, уже підбігав до свого табуна. Й тільки закушпелило слідом за ними”.
Свобода для героїв роману “Стрибок тарпана” – це життєдайна потреба, що надихає їх на мужні вчинки й ризиковані мандрівки.
Неквапливо, з ліричними відступами підходить романіст до головної сюжетної події твору – поїздки бузьких козаків до Петербурга з метою повернення своїх прав і свобод, виборених ними ще за часів Богдана Хмельницького. Про це розповідається у двох наступних розділах роману – “Петербурзький холод” та “Поєдинок”. І з цього моменту тональність і ритм оповіді різко змінюються.
Домінуюча на початку твору лірична стилістика стрімко переростає в епічну напруженість. З прибуттям послів від козацької вольності до столиці одразу відкривається інший світ – вишуканих логічних комбінацій, високих політичних ставок, невидимої і жорстокої боротьби особистостей, груп, сил. Стається зміна не лише художньої території (натомість прибузького півдня ареною дії стає північний Петербург), але й проблемно-тематичної спрямованості художньої дії.
На перший план виходять історичні дійові особи – Павло I, “брильянтовий князь” Куракін, таємний радник Дмитро Трощинський, нюанси їхнього сходження східцями влади й політичного успіху. Письменницький погляд рухається в напрямку збагачення проблемно-тематичного ряду. Від фресок з життя простих козаків - до фресок з психології придворної еліти.
Проте проблеми українсько-російських взаємин, виразно окреслені в перших сценах роману, незмінно знаходять своє художнє продовження, тепер уже в інтерпретаціях впливових царедворців. Тривожне звучання “української сонати” відчутне не тільки в козацьких мандрах хитросплетіннями столичних кабінетів, але й у відтінках ставлення російських державних осіб до України, її ватажків, до її трагедійного минулого. Змалювання відомих політичних постатей дозволяє О.Глушкові висвітлити перебіг історії в класичному варіанті – крізь призму сановних інтриг, невидимого протистояння, заколотів і зрад.
Особливість “петербурзьких” розділів полягає у тому, що, формально залишаючи козаків головними дійовими особами, О.Глушко переносить основну увагу на конфлікт, що розгортається при царському дворі. Романіст майстерно переплітає долю бузьких козаків і бурхливі події боротьби за імператорський престол.
Починаючи з третього розділу, він виводить два паралельних конфлікти – між козаками й російською владою та між різними угрупованнями всередині російської державної еліти. Причому в заключному розділі (“Поєдинок”) сюжетні акценти сконцентровано на зображенні заколоту прихильників Олександра І. Історія стає одвічною драмою боротьби за владу. І роман “Стрибок тарпана” набуває рис класичного історичного твору – з динамічною дією, передісторією визначних державних осіб, захоплюючою психологічною напругою, переплетінням ракурсів “верхів” і “низів”.
Паралельні конфлікти твору вивершуються паралельними кульмінаціями, що фактично завершують розвій подієвого ряду книжки. Прийом подвійної кульмінації, що його використовує О.Глушко, має два протилежні тональні “виходи”.
Успішно закінчується для його учасників придворний заколот проти Павла І й відбувається представлення петербурзькому люду нового російського імператора. Проте невтішні наслідки має подорож козацької депутації до російською столиці, оскільки надії не справдилися й на тому ж представленні наслідника престолу, неначе вирок, прилюдно пролунали слова, вимовлені від імені нового імператора Дмитром Трощинським: “Ми, успадковуючи імператорський всеросійський престол,.. перебираємо на себе купно й обов’язок управляти Богом даним народом за законами й по серцю спочилої бабки нашої государині імператриці” Катерини ІІ.
Успіх еліти й поразка народу – провідний лейтмотив, що його розгорнуто й багатозначно озвучено на сторінках “Стрибка тарпана”. Інтереси державних осіб й українського козацтва в художніх зв’язках твору виявилися несумісними. Вектор історичного розвитку спрямований на забезпечення особистісних амбіцій правителів, а не духовних потреб народних верств.
Ідея свободолюбства розвивається Олександром Глушком протягом усього плину романної дії. Спочатку вона оживає на матеріалі безмежного степового буття козаків, пізніше поглиблюється їхніми петербурзькими емоціями й враженнями. Для її переконливого втілення романіст активно використовує поетику контрастів, що охоплює різні сфери художнього простору – концептуальні, побудовчі, персонажні, сюжетні, ритмомелодійні, мовні й мовленнєві.
|
Скачати "Реферат на тему Глушко Олександр - письменник історик і лірик"
