Уолт Уітмен, Детальна інформація

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“УОЛТ УІТМЕН”



Великий поет-новатор Уолт (Уолтер) Уітмен (1819-1892) народився в Лонг-Айленді, неподалік від Нью-Йорка, у родині фермера. Незабаром родина переїхала в Бруклін, передмістя Нью-Йорка. До дванадцяти років майбутній поет відвідував початкову школу, потім почалося його трудове життя. Він перемінив багато різних професій: працював учнем у друкарні, потім складачем, сільським учителем, теслею, репортером, редактором. При цьому Уітмен постійно займався самоосвітою і придбав хоча і несистематичні, але великі знання. В ці роки складається його світогляд, перейнятий демократичним духом, повагою до простого народу, вірою в його великі можливості. Уітмен пробує свої сили як у поезії, так і в прозі, однак ці досвіди поки недосконалі.

Але в 1855 р. 36-літній Уітмен власноручно набирає збірник віршів за назвою «Листя трави», у якому було всього 12 творів, а центральне місце займала поема «Пісня про себе». У цій книзі вперше в американській літературі знайшов голос і заговорив простий народ Америки. «Листи трави» були в багнети зустрінуті буржуазною критикою, що обурилася «брутальністю» і «аморальністю» віршів Уітмена. Особняком стояло відкликання Емерсона, що вітало появу книги Уітмена і назвали його великим і справді американським поетом. Емерсон і інші трансценденталісти побачили в «Листах трави» відзвук власних ідей і підтвердження їхньої правоти. Однак один позитивний відгук справи не змінював: нерозуміння і неприйняття, що часом оберталися прямої цькуванням і мерзенним наклепом, переслідували Уітмена до останніх днів життя. Різка критика його першого добутку проте не смутила поета: у тім же 1855 р. він випустив друге, доповнене видання «Листів трави». Надалі Уітмен продовжує розширювати і переробляти свою книгу, що при житті автора мала дев'ять видань. У книгу віршів «Листи трави» входять як невеликі вірші, часом усього в кілька рядків, так і великі поеми, з яких крім «Пісні про себе» найбільш відомі «Пісня [418] на великої дороги», «Пісня про сокиру», «На Бруклінському перевозі» і ін.

У 1861 р. почалася Громадянська війна між Північчю і Півднем. Уітмен пішов працювати братом милосердя в госпіталь, де доглядав за пораненими й умираючими. «Добрий сивий поет» - так стали називати Уітмена в наступні роки. На події війни проти рабства він відгукнувся циклом «Барабанний бій», а на загибель президента А. Линкольна - проникливими віршами «Про Капітан! мій Капітан» і «Коли в дворі перед будинком цвіла цієї весною бузок».

Коли війна закінчилася, Уітмен якийсь час працював у міністерстві закордонних справ, але глава міністерства, довідавшись, що його співробітник - автор «непристойних» віршів, наказав звільнити його в 24 години. До цього часу поезія Уітмена здобуває широку популярність як на його батьківщині, так і в Європі. Росте число не тільки супротивників, але і жагучих шанувальників автора «Листів трави».

У 1873 р. Уітмена розбив параліч, і він назавжди виявився прикутим до інвалідного крісла. Поет оселився в м. Кемден, де його часто відвідували друзі, а самий відданий з них - молодий журналіст Г. Тробел постійно доглядав за ним і залишив докладні записи бесід з Уітменом. В похилі роки Уітмен продовжує писати статті, мемуари, нові цикли віршів, позбавлені нот зневіри і страху, відзначені світлим філософським прийняттям усього, що приносить життя. У той же час у пізній публіцистиці поета усе сильніше звучать ноти гніву і збурювання тим, що Америка заради прибутків і доходів забуває високі принципи волі і демократії, яким сам Уітмен залишався вірний завжди.

Новаторська за духом і формою поезія Уітмена не укладається в рамки якогось одного творчого методу. У ній іноді органічно, а часом суперечливо з'єднуються риси романтизму і реалізму. До романтизму восходят представлення поета про розлитий у Вселеної вищому духовному початку, незалежності людської особистості, безмірна широта авторського «Я», ідеї утопічного соціалізму і відзвуки доктрини Емерсона про «довіру до себе», емоційність і ліризм, порив до безмежного і тяга до метафори і символу. [419]

Але багато чого в поезії Уітмена виходить за межі ; романтичної естетики. На відміну від романтиків, що відверталися від реальності, що здається їм грубої і вульгарний, Уітмен прагне відбити цю реальність у всій сукупності живих і конкретних деталей по-, уседенної дійсностію:

Муза! я приношу тобі наше тут і наше сьогодні,

Пара, гас і газ, екстрені потяги, великі шляхи сполучення,

Тріумфи нинішніх днів; ніжний кабель Атлантики

І Тихоокеанський експрес, і Суецький канал, і Готардский тунель,

і Гузекский тунель, і Бруклинский міст.

Усю землю тобі приношу, як клубок, обмотаний рейками.

Уітмен відчуває пекучий інтерес до матеріального, речового світу навколо, до прикмет сучасності, до реалій побуту. Він змело вторгається в «непоетичні», з погляду традиційної романтичної поезії, області. У його очах будь-який життєвий матеріал володіє естетической цінністю і вимагає втілення в адекватних художніх формах.

Автор «Листів трави» безстрашно ламає канони традиційного віршування. Новий зміст вимагало нових ритмів і форм. Уітмен геть-чисто відкидає («забруднена мізерія!») звичні образи, поетичні розміри, риму. Поет хоче, щоб його вірші передавали мова простих американців, своїм складом і ритмікою відтворювали шум великого міста, скрип візків західних переселенців, гудки паровозів і фабрик, гул мітингів і бій бойових барабанів. Це відбилося в поетичному словнику Уітмена - він широко включає в нього шар лексики, що вважався в поезії абсолютно неприпустимим: розмовні слова, прозаизми, природничонаукові терміни і т.п. Але яскравіше всього новаторство поетичної концепції Уітмена проявилося у використанні вільного вірша, чи верлібру (від фр. vers libre - вільний вірш). Незвичному вуху й оку вірші Уітмена можуть показатися хаотичним набором, монотонним перерахуванням різних явищ і предметів (не випадково їх іменували «каталогами»). Однак верлібр Уітмена гнучкий, багатий різноманітними емоційними відтінками (так, замічено, що рядка вірша «Коли в дворі перед будинком цвіла цієї весною бузок» ритмічно нагадують ридання людини). В образному ладі кращих добутків Уітмена проглядається внутрішня упорядкованість [420] на вид випадкової послідовності рядків, що не допускає перестановки, є логіка, рух і точний розрахунок.

Основними засобами організації поетичної мови Уітмена є наступні: оформлення кожної закінченої думки в рамки однієї рядка-пропозиції; різноманітні види синтаксичного паралелізму, коли одна структура багаторазово варіюється з невеликими лексичними змінами, лексичні повтори - анафора (однаковість початку рядка) і епифора (однаковість кінця); фонетичні засоби - внутрішня рима, асонанси, алітерації. Поет часто використовує у своїх віршах ораторські прийоми: прямі звертання в другому обличчі, структури «питання - відповідь», наказове нахилення й ін.

Джерела поетичної системи Уітмена восходят до мови древніх пророків Сходу, індійському фольклору, традиції американської проповіді і прозі новоанглійських трансценденталистов, у першу чергу Емерсона. Але творчий геній Уітмена создает.із усього цього нову поетичну мову, єдино придатний для вираження нового змісту і світосприймання, і тим самим кладе початок нової - Уітменовской - традиції у світовій літературі.

У назві книги «Листи трави» схована центральна ідея усього світовідчування Уітмена - почуття спільності, єдності усього, що існує у Всесвіті. У ній відбувається вічний круговорот, перехід матерії з одного стану в інше, а раз так, то усе зв'язано ланцюжком «нескінченної спільності».

Скромні листи трави, що з'являються з-під землі кожної навесні, і стають символом цього круговороту, [421] цього невичерпного життя, тому що ніщо не зникає зовсім - знищення ні, є вічне відновлення. Ця думка розкривається в шостому розділі «Пісні про себе».

І найменший паросток є свідчення, що смерті на ділі ні,

А якщо вона і була, вона вела за собою життя...

(Тут і далі пров. К. Чуковського)

І себе, свою поезію Уітмен розглядає в першу чергу як частина цієї величезної єдності.

Рука об руку з цим відчуттям загального зв'язку в поезії Уітмена постійно живе почуття безмежності світобудови, нескінченності простору і часу, космічній масштабності. Поет мислить категоріями вічності, вважає на мільйони, людина для нього - ланка в нескінченному ланцюзі предків і нащадків. У світі Уітмена не важливі расові, національні чи майнові розходження, людина - насамперед пасажир зоряного корабля за назвою Земля.

Звідси випливає друге ключове поняття поетичного світу Уітмена - рівність усіх людей.

Поняття демократії в Уітмена ні в якому разі не зводиться до реальностей буржуазної парламентської республіки і практиці буржуазної демократії в США. Це мрія про ідеальний суспільний лад, у якому не буде місця класовій нерівності, експлуатації, бідності і голоду, що перегукується з ідеями утопічного соціалізму.