Оскар Уальд, Детальна інформація

Реферат з зарубіжної літератури

Оскар Уальд



План

«Любов до себе — початок роману, який триває все життя»..............................3 стр.

«Модно лише те, що носиш ти сам»..........................................................................4 стр.

«Єдине хороше товариство — це ти сам»................................................................5 стр.

«Не час створює людину, а людина створює свій час».........................................7 стр.



Письменник, про якого йтиметься, напевно знав, що «афоризм — закінчена думка, висловлена стисло й лаконічно», але доводити справедливість цього твердження в тиші затишних кабінетів не став. Він народжував і вивіряв їх власним життям, приймаючи це поняття як декларацію, як якийсь згусток таємних думок та ідей, як заповітну релігію внутрішнього «Я». Список крилатих фраз, які вийшли з-під його пера, займає пристойний епістолярний обсяг, відображаючи далеко не повний перелік того, що вилили його вуста, оскільки безліч їх записаними не були й залишилися висловлюваннями лише в пам’яті сучасників. Те, що про нього говорили й писали, саме собою становило великий ряд піднесеного захоплення: «Батько афоризму й ілюзії парадоксу», «Майстер красномовства», «Апологет краси», «Король життя», «Підкорювач духовних вершин». Панове — Оскар Уайльд!

«Любов до себе — початок роману, який триває все життя»

16 жовтня 1854 року у відомого дублінського лікаря сера Вільяма Уайльда народився син, якого назвали розцвіченим ім’ям Оскар Фінгал О’Флаерті Уїлс. Батько бурхливо радів, мати ж хотіла дочку й тривалий час не могла змиритися з даністю, називаючи малого «вона», обряджала дівчинкою, привчаючи до жіночої манірності та чуттєвості. Батьки взагалі були оригінальною парою: батько, талановитий хірург, славився веселим, галасливим норовом, любив гарних жінок і різні веселощі, буквально ненавидів спокій та бездіяльність — організовував власні лікарні, видавав медичний журнал, був непоганим етнографом-любителем, писав книжки й безмежно любив свій край, досконало знаючи історію милої серцю Ірландії. Мати — повна протилежність чоловікові — тиха, романтична, екзальтована жінка, писала вірші і вважала своє дівоче прізвище Елджі похідним від Аліг’єрі, відрекомендовуючись усім як далека родичка великого поета.

Активна життєва позиція старшого Уайльда була чужа кабінетній статиці, у зв’язку з чим він постійно здійснював етнографічні експедиції країною, збираючи стародавні легенди, притчі, народні пісні та обряди, залишаючи де-не-де живі підтвердження свого захоплення давніми традиціями. Щойно вік сина дозволив подорожувати, сер Вільям незмінно брав його із собою, прилучаючи до розуміння красот і щедрот рідного краю, навчав любити батьківщину й народ, який дав світові чимало великих і знаменитих співвітчизників.

У десятирічному віці хлопчика віддали до знаменитої Портора-скул — суворої, фундаментальної, по-справжньому англійської школи. Спочатку ні успішністю, ні старанністю він не відзначався, оскільки важко витримував суворий режим, але швидко навчився самостійності й уміння пристосовуватися до обставин, чим відразу вирізнився з-поміж учнів, — зі смаком вдягався, був бездоганний і охайний у побуті, стриманий і розважливий у словах та вчинках. Рано став захоплюватися серйозною, «дорослою» літературою, пробував писати сам, а смерть Діккенса, якого він любив, буквально приголомшила підлітка й остаточно визначила напрям його подальших занять. В останні роки навчання Оскар відчув нездоланний потяг до краси, викликаний захопленням культурою Стародавньої Греції, — це стало основою його культурно-естетичної життєвої позиції, якої він не зраджував упродовж усього свого бурхливого й насиченого життя.

Наступним етапом його освіти був коледж Трійці у Дубліні — інтернат із не менш суворими правилами, ніж у Портора-скул. Попри це, студенти тут чистотою й високою мораллю не переймалися — відверто гуляли по шинках та будинках розпусти, пропиваючи і прогулюючи стипендіальні суми, відпущені на осягнення наук і духовності. Молодому Уайльду це категорично не подобалося, настільки він був уже привчений до стриманості, сприйняття краси й почуттєвого романтизму. Всі три роки він ні з ким із учнів не дружить, проводячи вільний час на самоті, з подвоєним старанням вивчаючи запропонований навчальний матеріал. Це принесло свої плоди: коледж він закінчив із золотою медаллю.

Далі — Оксфорд. Тоді, втім, як і завжди, цей знаменитий університет був більше схожий на великосвітський клуб освічених джентльменів із-поміж аристократичної молоді, ніж на колиску освіти й науки. Перебування тут вимагало чималих коштів, яких, на жаль, в Оскара не було, а потрібно було чинити згідно з правилами. Він обирає точний інструмент на шляху до поваги однокурсників — відособленість, оригінальність і винятковість. Селиться в маленькому житловому блоці, який обставив і декорував у стилі почуттєвої винятковості, що стала еталоном затишку і роздумливого зосередження, зробивши культ приємних слабин і дрібниць головною метою світосприймання. Це невдовзі помітили товариші по навчанні й гідно оцінили: у нього стали бувати, а ще згодом ця оселя витонченого смаку та оригінальності і взагалі перетворилася на клуб цінителів краси, спокійної розмови та розумних думок. Членам цього гуртка господар пропонував усе для досягнення самовдосконалення: гарну сигару, екзотичні марки чаю і кави, рідкісні вина та повний набір милих дрібниць, які повсюди тішили філософічну публіку. А обговорювати юнакам було що — з викладачами їм дуже пощастило — професор Мехаффі, Уолтер Патер, знаменитий Рескін. Доби не вистачало, щоб оцінити й засвоїти те, що дарували благословенні часи, проведені на лекціях і в розмовах із цими достойними людьми. Все це, безумовно, лягало на благодатний грунт допитливих молодих умів, залишаючи незгладимий слід у їхніх душах на всю решту життя, виховавши щиру любов до краси і захоплене поклоніння перед справжнім мистецтвом.

Прийшли перші відчутні успіхи — він почав публікуватися. Це були вірші, як дві краплі води схожі на автора: давні статуї, м’яке світло старих картин, троянки, що страждають від нещасного кохання, цитати з грецьких і латинських авторів, молоді юнаки в сумних зітханнях. Час перших віршів подвигнув на укрупнення поетичних форм — він почав писати балади, складні за формою і малозрозумілі за змістом, що врешті-решт породили сонети. Нарешті пише поему «Равенна», яка зараховується як випускна робота й вінчає автора високою університетською нагородою.

Навчання завершено, настав час приймати головне життєве рішення: «Що робити?» Звісно ж, він писатиме. Як і про що — наразі не відомо. Та він був переконаний в одному — це має бути гарно, розумно й поетично. Для здійснення задуманого йому був потрібен Лондон, тим паче мати кликала до себе: через серйозні сімейні неприємності їй також довелося переїхати до столиці. Річ у тім, що вірний собі батько спокусив чергову пацієнтку, яка виявилася дуже практичною дівицею і на відмову сера Вільяма її утримувати відповіла офіційною заявою в суд про згвалтування. Це погубило його — він змушений був залишити роботу, громадські обов’язки, став пити й 1876 року помер.

«Модно лише те, що носиш ти сам»

Лондон зустрів юнака холодною зневагою й невірою в його винятковість. Потрібно було доводити протилежне. Попри досить ніжний вік, Оскар мав певний досвід у цій справі. Він облюбував Гайд-парк, де став з’являтися в суворо визначений час, одягнувшись у дуже екстравагантний костюм. Ця процедура повторювалася щодня. Незабаром його помітили. День у день убрання ставало дедалі безглуздішим: неймовірних розмірів краватка, вигадливий берет, яскраві середньовічні панчохи, атласні штани до колін, а в руках незмінний величезний квітучий соняшник. Він наполегливо демонстрував себе й мовчав. Манірні англійці спочатку здивувалися, потім обурилися, а потім зосередилися на дивній постаті. Хто він? На клоуна не схожий, на божевільного також, а може, він нігіліст чи революціонер? Коли Оскар заговорив, то з’ясувалося, що він «учитель естетики». Всі учасники паркової тусовки буквально оніміли. Їх можна було зрозуміти: вікторіанський консерватизм не здатний був розібратися в новому феномені. Це сьогодні людина, яка викладає естетику, абсолютно звичайна і навіть необхідна, тоді ж це було чимось аморальним та непристойним, що таїть злочин морального й суспільного плану, який межує з уселенським гріхом. Проте Уайльд досяг основного — привернув до себе пікову увагу та дедалі більшу цікавість. Довершили справу карикатури на нього з недвозначними підписами й анотаціями в найпопулярнішому журналі Англії «Панч».

Антиреклама — найдійовіша форма реклами. Його впізнавали, його сварили, над ним знущалися, за ним стежили — він відбувся. У численних газетах та журналах стали з’являтися його статті з естетики, які безбожно крушили манірні вікторіанські підвалини. Навколо нього стало формуватися певне коло молодих людей із-поміж «найпросунутіших», для яких він став кумиром, їхнім апостолом. Консерватори жахалися, що кількість його послідовників катастрофічно зростала. Тепер «соняшниковий гуру» не мовчав, навпаки — його неможливо було зупинити: влучне слівце, віртуозні парадокси, нескінченні оди нев’янучій красі, афоризми, він запускав шпильки з приводу патріархальних підвалин і закликав до здійснення духовних сходжень до вівтаря прекрасного.

Він відкриває свій салон, де на гостей чекали картини позамежного змісту, неймовірні за кольором і виконанням драпіровки, портрети знаменитих акторок, східні килими й численні дрібнички, що несуть, на думку господаря, винятковий культовий смисл. Він міцно входить у моду. Він — «нове». Тріумфом сходження явилася новоявлена мода — естетичний дендізм, який він проповідував.

Чого ще можна було прагнути? Але, на його думку, все тільки-но починалося. Лондонське суспільство вирувало. На кожному кроці цитувалися його висловлювання, коментувалися вбрання та манера поведінки, всім було цікаво, де й що він їв, із ким розмовляв, якого кольору бутоньєрка була в його петлиці, у якому екіпажі їздив та які сигари курив. Фундаментальним поясненням і виправданням цієї незвичайності стала його книжка «Вірші», випущена 1881 року, яка лише за кілька тижнів перевидавалася чотири рази (!). Не оминув він своєю увагою й театри, був бажаним і «почесним громадянином лаштунків», частенько виступав із критичними або полемічними статтями з приводу театрального життя, ну, а після прем’єр усі чекали тільки його розумної думки. Дійшло до того, що його грали — у половині репертуарних п’єс фігурував персонаж, чимось схожий на Уайльда — чи то вбранням, чи манерою поведінки, чи його крилатими фразами. Логічним наслідком цієї залаштункової катавасії став скандальний роман із відомою акторкою, яка певною мірою ідеалізувала його, сподіваючись, що екстравагантний коханець допоможе їй зробити кар’єру. Невдовзі грянув гучний розрив, про який тривалий час усі говорили, додаючи очки його оригінальності.

Досягши певної популярності на батьківщині, Оскар вирішив підкорити закордон. Спочатку він їде до загадкової тоді Америки з лекціями «про ренесанс англійського мистецтва», потім у Париж, де за короткий час познайомився з Гонкуром, Бурже, Верленом і дуже постарілим Гюго.

«Єдине хороше товариство — це ти сам»

Подивившись світ і показавши себе, він повертається до Лондона, сповнений рішучості стати багатим і по-справжньому знаменитим. Наймає квартиру в аристократичному кварталі, щосили демонструючи свою довершеність і смак, що саме собою коштувало не дешево, а до багатства було ще далеко. Часто заради цього доводилося тижнями голодувати, але він послідовно «осліпляє світ».

«Піджививши» собою столицю, він вирушає в подорож Англією з метою повернути людей до витоків англійського ренесансу й просвітити їх у частині «мистецтва оздоблення жител». Фінансовий результат підприємства виявився більш ніж жалюгідним, зате він привозить із поїздки дружину Констанцію Ллойд, дочку адвоката з Дубліна. Сирота, скромна, серйозна дівчина англійської краси, побачили в Уайльді казкового принца й закохалася в нього без пам’яті.

У травні 1884 року вони одружилися. Настав час сімейної розсудливості та стабільності. Оскар наймає особняк на Тайт-стріт і тепер приймає виключно вдома. Гостями сімейних раутів стають геніальний Рескін, Марк Твен, Сара Бернар та інші представники театрально- художньої богеми. Чи було щастя в цьому домі? Відповідь — так. Оскар ніжно й віддано любив свою дружину. Свідченням цього стала поява в Уайльдів двох чарівних діток — Сіріла та Вівіана, яких він також палко любив. Задля сімейного благополуччя він влаштовується головним редактором журналу мод «Вуменз уорлд», де впродовж двох років править, редагує, пише нудні статті на побутові теми, рекламує дамські капелюшки та білизну. Це дозволяло утримувати сім’ю, але спосіб життя повинен відповідати внутрішньому образові людини. Звісно, ті шість фунтів на тиждень, які він отримував за свою працю, могли цілком влаштовувати зразкового сім’янина, але естетствуючу душу невиправного бонвівана вони зовсім не гріли.

Йому знову треба було щось змінювати. Він дедалі рідше буває вдома, вирішивши штурмувати нову, тепер уже позахмарну вершину: Уайт-клуб — найстарший і найконсервативніший клуб в Англії. Його членами були міністри, лорди, відомі політики, барони та герцоги. Своєю появою там він потряс найстаріший заклад до підвалин. Обуренню не було меж, проте вже через тиждень зневага змінилася зацікавленням, а невдовзі повагою, навіть якимось шануванням. Тепер він із легкістю обідає з герцогинями, дає поради потомственим аристократам стосовно цінності їхніх картинних галерей і бібліотек, бере участь в оформленні салонів та замків, при цьому даючи їм те, чого від нього чекають: епатаж, екстравагантність, граничний сарказм і дотепність.

Спілкування з новими друзями наклало певний відбиток і на нього. Він раптом пригадав, що є нащадком давніх ірландських королів, оскільки його повне ім’я містило й «О’Флаерті», відтепер, підписуючись, незмінно про це нагадував, а матір називав не інакше як «Її милість». Чи був він причетний до королівської фамілії, автор судити не береться, проте сподіватися, тим більше що були підстави, на приналежність до найяснішого роду Уайльду дозволити собі можна. Адже приписав до свого імені дворянський префікс «де» Бальзак. То чим він гірший?