Кераміка Коломийщини, Детальна інформація

Реферат на тему:

Кераміка Коломийщини.

З давніх-давен Коломия славилася гончарним мистецтвом: ХУІ столітті місто було визнане гончарним центром, а в XVII — коломийські гончарі вже застосовували підполивний розпис.

Незважаючи на деяку подібність до косівської, коломийська кераміка має свої, чітко виражені особливості. Тут частіше застосовували ріжковий розпис — фляндрування. Для художніх виробів характерні стилізовані рослинні (вазонкові) композиції

Із невеликої кількості геометричних елементів: штрихів, кривульок, крапок і крапочок, колоподібних та спіральних ліній зеленими та темними фарбами на тонованому ясному фоні або біло-зеленими фарбами.

Експоновані тарілочки, миски, поставники невідомих коломийських майстрів кінця XVIII — початку XIX століття захоплюють динамічністю та невимушеністю композицій.

На кінці XIX століття промислове виробництво посуду витісняє кустарне гончарство. Щоб запобігти повному занепаду гончарства, для його відновлення і дальшого розвитку традицій народного промислу в 1876 році в Коломиї відкрили гончарну школу, що проіснувала до 1914 року. Школа мала певні успіхи у технології керамічного виробництва та будівельне-декоративній кераміці: фасади багатьох будинків міста облицьовували керамічними плитками місцевого виготовлення. Прикладом є кахлі на фасаді колишнього будинку гончарної школи, старого будинку пошти, теперішнього будинку офіцерів.

У вітрині експонуються вироби випускників цієї школи; декоративні тарілки та деталі умивальника, прикрашені стилізованими рослинними мотивами. Поруч — чашка з блюдцем, миска виконана Станіславом Антоновичем Патковським (1880—1970), який довгі роки працював скульптором-реставратором у Києві. Свічник і велика ваза виконана Яном Словіцьким, та твори виконані невідомими випускниками гончарної школи.

Кінець ХІХ початок ХХ століття характеризується великим ростом капіталістичного фабричного виробництва, яке постачає ринкові металеві вироби та посуд з камяної маси. Тому поступово народне гончарство витісняється і тому в 1914 році школа перестає існувати.

В 30 х роках ХХ го століття відновлюють свою роботу окремі народні гончарі, але через важкі соціальні умови виникає дука створити керамічне обєднання “Керамік”, яке очолє КАрль Францович Санойца.

Кароль Францович Санойца

Оригінальними композиціями, багатим і різноманітним орнаментом відзначаються твори талановитого майстра Коломийщини Кароля Франта Санойци (1911 — 1945). Для декорування своїх виробів він використовував рослинний і геометричний орнамент, майстерно вплітаючи в нього зображення птахів, рибок, оленів. Основне кольорове навантаження — на тарілках і мисках — автор виносив на береги тарілки, замикаючи розпис в одне ціле. Кольорова гама триколірна , він використовує вже жовтий, зелений, коричневий на білому фоні. Кароль виготовляв різноманітний декоративний посуд: тарілки, миски, вазочки, збанки.

Кароль Санойца вчився у Антонія Товпаша, який у свій час вчився гончарства у гончарній школі, тому й у Санойци проглядаються традиції школи в орнаментиці.

Кераміка Косова

Ліва сторона залу

Гончарним промислом здавна відоме і місто Косів. У XIX столітті тут жили і працювали талановиті гончарі Баранюки та Олекса Петрович Бахматюк, яких правда можна назвати класиками гуцульської народної кераміки.



Батько і син Баранюки — Михайло (1834— 1902) та Йосип (1863—1942 ) були родом з села Москалівки (тепер увійшло в межі Косова). Виробляли побутово-декоративний посуд і кахлі. У вітрині експонуються декоративні тарілки, миски, поставники, розписані з високим смаком у традиційному гуцульському колориті. Для орнаментування майстри використовували рослинно-геометричні та сюжетні композиції. Весь декор тарілок і мисок підпорядкований коловому руху, який неначе прискорює ритм окремих елементів. Центральний розпис обрамлений однією або двома орнаментальними смугами.

Учнем Михайла Баранюка був відомий гончар Олекса Бахматюк (1820— 1882), чиє ім'я зустрічається в каталогах багатьох виставок кінця XIX століття. У 1880 році на першій етнографічній виставці Галичини, яка проходила в місті Коломиї і на якій був присутній цісар Австрії Франц Йосип, Олекса Бахматюк отримав від нього золоту медаль, а також цісар закупив у нього два комплекти кахиль, які зараз зберігаються у етнографічному музеї міста Кіттзее в Австрії. Твори Бахматюка захоплюють досконалістю форм, оригінальністю і виразністю малюнка.

До його робіт належать великі миски, свічники, збанки, колачі, декоровані багатим рослинним орнаментом у поєднанні з геометричними малюнками або зображенням тварин. Щоб надати найбільшої виразності малюнку, Бахматюк вдався до різних декоративних засобів: ритмічно чергував смуги і плями, залишаючи білі не розписані площини. Характерний елементи декору багатопелюсткова еліпсоподібна квітка, обведена хвилястою лінією.

В розписі творів Олексі Бахматюку допомагали дві його дочки Анна і Розалія

Кераміка Пістиня

права сторона залу

У середині і другій половині XIX століття у селі Пістині сформувалася своєрідна школа гуцульської кераміки. Відомим майстром цього періоду був Дмитро Зінтюк (Зондюк?), роботи якого відзначалися вмілим використанням жанрових сцен. Він виготовляв миски, збанки, глечики, на яких переважає зображення птахів, звірів, вершників. У розписі експонованих виробів переважають яскраво-жовта та зелена фарби. Творчій манері майстра властиві ескізний характер, умовність в ракурсах і пропорціях.

Продовжувачем кращих художніх традицій в кераміці і Косова був Петро Григорович Кошак (1864 — 1940), випускник Коломийської гончарної школи. Уродженець Косова (колишнього села Москалівки), який все своє життя працював в селі Пістині.

Спочатку Кошак робив простий посуд для ринку, потім почав прикрашати його орнаментом.

Щоб добитися незалежності і власної майстерні, Кошак три з половиною роки вчиться в Коломийській гончарній школі.

Серед його робіт з'явилися на той час незвичні сувенірні вироби , що привертали увагу художників і туристів: вази і вазочки з двома ручками, сільнички, збаночки тощо, форма та декор яких були чужим, запозиченим для кераміки.

У творчості Кошака чітко прослідковуються три напрямки: спочатку він наслідував Бахматюка, потім захопився геометризацією і лише наприкінці свого творчого шляху виявив себе як видатний орнаменталіст.

Незважаючи на деяку суховатість і класичність у трактуванні окремих форм і деталей зображень та кольорової гами орнаменту (вплив— Коломийської гончарної школи), Кошак не втратив традиційних основ народності в своїй творчості.