Фінал дев`ятої симфонії Л. Бетховена питання виконавського аналізу, Детальна інформація

Реферат на тему:

ФІНАЛ ДЕВ’ЯТОЇ СИМФОНІЇ Л. БЕТХОВЕНА

ПИТАННЯ ВИКОНАВСЬКОГО АНАЛІЗУП Л А Н

1 ВСТУП.

2 ОСНОВНИЙ РОЗДІЛ.

1 ДЕВ’ЯТА СИМФОНІЯ БЕТХОВЕНА . ПІСЕННІ ДЖЕРЕЛА

ТЕМАТИЗМА ХОРОВОГО ФІНАЛУ І ЙОГО ДРАМАТИЧНІ

ІМПУЛЬСИ.

2 КОМПОЗИЦІЯ ФІНАЛА ТА ВИКОНАВСЬКА

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІЇ ХОРОВОГО РОЗДІЛУ ДРЕЗДЕНСЬКИМ

ХОРОМ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ В. ФУРТВЕНГЛЕРА.

3 ЗАКІНЧЕННЯ.

4 ДОДАТКИ.

5 ЛІТЕРАТУРА.



ВСТУП.

Кожна з музичних епох висуває на передній план визначене коло жанрів, найбільш відповідний ії естетичним установкам. Так, наприклад, епоха Барокко піднесла такі жанри як меса, пасіони, ораторії. В них сила художньої дії формувалась завдяки поєднанню двох факторів : історично складених словесних текстів, втіливших глибинний зміст і хорове інтонування, підкріпленного могутністю оркестрового звучання.

В епоху віденського класіцизму відбуваеться піднесення жанра інструментальної симфонії , котра прийняла своєрідну змістовну “естафету” від вокально-інструментальних жанрів.

В симфонії знайшло відображення нове світовідчуття людей,об’єднанних

новими ідеями.

В 1918 році Пауль Беккер, відповідаючи на запитання “ Що таке симфонія ? ”, писав : “ Симфонія для художника – це засіб спілкування з допомогою засобів інструментальної музики і широкими колами сприймаючих мас. Художник, створюючи задумку симфонії, поряд з цим створює і ідеальне уявлення активно діючій аудиторії.”

Але рамки старих жанрів не могли вмістити нового змісту і тому відбулась зміна приорітетів. Чисто інструментальна музика зосередилась в жанрах сонат і симфоній, а музика вокальна і хорова знайшла своє переломлення в нову епоху у більш демократичних жанрах : гімнах, піснях, кантатах.

Жанр симфоній, що прийшов на зміну жанру меси, стверджувала панування колективного початку, але дещо іншими засобами і в інших формах.

В даній роботі особлива увага приділена фіналам дев’ятої симфонії, так як саме в цьому розділі симфонічного циклу не лише інтуітивно малось на

увазі , але і реально було присутнє “ слово ” представлене хоровим звучанням поєднання “ словесного ” інстркментального початків.

П. Беккер “ Симфонія від Бетховена до Малєра.” Л.1926, цитовано Аражовським М., “ Симфонія “.



Імпульс дав Л. Бетховен, який розширив партитурну палітру фінала 9 симфонії хоровими партіями.

Цей сміливий новаторський крок у творчості послідовників Бетховена : Г. Малєр ( широко примінив хор у своїх симфоніях ) – представника постромантичної школи, А. Скрябіна ( 1 симфонія, включення хорової фуги в кульмінацію фінала ) , що відобразив ідеї російського симфонізму.