Стан сучасної Української культури, Детальна інформація

“Сучасний стан української культури”

ПЛАН

Вступ.

Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи.

Література.

Театральне та музичне мистецтво.

Живопис, скульптура та архітектура

Стан кінематографу та відеокультури.

Релігія.

Відродження забутих імен.

Державна підтримка української культури.

Висновки.

І. Вступ.

Український народ як творець національної та співтворець світової культури нагромадив за свою багатовікову історію величезні духовні надбання. До його духовної скарбниці входять видатні пам'ятки трипільської та скіфської культури, княжої доби, українського барокко, творча та філософська спадщина Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка. Новітня історія української культури визначається діяльністю її творців і реформаторів Олександра Довженка, Леся Курбаса, Бориса Лятошинського, Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Павла Вірського, Степана Турчака та багатьох інших талановитих майстрів.

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому - нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.

Тож завдання в осягненні даної теми і полягає в осмисленні цього контексту та тих соціально-культурних змін, які з ним пов'язані.

ІІ. Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи.

Розвиток української культури базується на таких загальновизнаних засадах:

самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;

творення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;

забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;

забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді;

підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;

збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;

утримання зусиллями держави та місцевого самоврядування базових елементів культурної інфраструктури, основних (у національному, регіональному та комунальному масштабі) культурно-мистецьких закладів та організацій;

забезпечення державної підтримки та сприятливого господарсько-правового режиму для культурно-мистецьких організацій, об'єднань, окремих митців незалежно від підпорядкування чи форми власності;

створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мистецтва.

Процес реформування культурної сфери має включати:

створення нової правової бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та українським особливостям;

реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у культурній галузі, аби привести їх у відповідність із загальним