Формування у дітей відношення до навколишнього світу та самого себе, Детальна інформація

Курсова з вікової психології

Формування у дітей відношення

до навколишнього світу та самого себе

Вступ

Як відомо, у шкільному віці відбувається формування основ системи стійких світоглядних поглядів та переконань у структурі особистості. Вагому роль у цьому процесі відіграє розвиток особистості і здібностей дитини.

Об’єкт дослідження: Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.

Предмет дослідження: Виховання всебічного та гармонійного розвитку особистості. Виховання полягає в тому, щоб виростити дітей високоморальними, духовнобагатими, внутрішньо вільними і відповідальними особами.

Мета дослідження: Формування відношення особистості до навколишнього світу та самого себе – це таке явище при якому вона чітко представляє себе, характер своїх відношень з навколишнім світом, суспільством і другими людьми.

Завдання дослідження: Виховання, як процес організованого і цілеспрямовано впливу на особистість і поведінку дитини з метою формування в неї певних властивостей і якостей, як специфічний процес формування соціальних та духовних цінностей, системи цінні цих орієнтацій і відповідальної поведінки як систему спрямованих впливів за допомогою яких у індивіда формують бажані риси та якості.

У першому розділі роботи розкриті концептуальні підходи до мотивації досягнення до розвитку особистості як психологічного феномену, (характеризованій функції та види).

У другому розділі розкрито психологічні особливості шкільного віку, що обумовлюють місце референтної групи в процесі соціалізації школяра. Зазначена роль сім’ї, шкільного класу – основних джерел формування здібностей дитини.

Виховання суспільної особистості – це формування у людини високих патріотичних почуттів і соціально значимих якостей, розвиток справжнього патріота свого народу своєї країни.

Розділ І. Теоретичні засади дослідження дошкільних і молодших школярів психології особистості.

Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта.

Людина народжується на світ з генетичне закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовлята - це "чиста дошка", на які під впливом соціуму "пишуться" ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як прилежне поняттю особини тварини. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.

Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціальне зумовленими ознаками — вищими психічними функціями,

1.1. Особливості психологічної особистості дошкільних і молодших школярів

Генетичний аспект психологічної характеристики особистості визначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей. Весь період життя людини - від народження до старечого віку, тобто онтогенез, супроводжується безперервними змінами в її психіці, які визначають розвиток особистості. Кожний момент життєвого шляху виявляється у певному рівні розвитку властивостей, здібностей людини. На цей аспект особистості вказував С.Л. Рубінштейн. Він зазначав, що розвиток людини - на відміну від накопичення досвіду, оволодівання знаннями, вміннями, навичками - це є розвиток її здібностей. І, навпаки, розвиток здібностей людини - це є те, що являє собою розвиток як такий, на відміну від накопичення досвіду. Здібності формуються не тільки в результаті засвоєння продуктів діяльності людства, а й насамперед у процесі створення їх самою людиною. Участь людини у творенні навколишнього предметного світу - це водночас розвиток своєї власної природи, своєї особистості. Здібності людини безпосередньо пов'язані з її діяльністю та поведінкою. Б.М. Теплов дав визначення здібностей. Здібності відрізняють одну людину від іншої, але не зводяться до тих знань, умінь і навичок, що є в неї. Здібності завжди є результатом розвитку.

Здібності не з'являються на порожньому місці. В еонові розвиток здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про природженість здібностей, а природженість задатків. Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, змінюються, проходячи певний віковий розвиток. Тому задатки можна розглядати і як вихідний анатомо-фізіологічний момент розвитку здібностей, і як анатомо-віковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

На думку С.Л. Рібінштейна, розвиток здібностей у сукупності з задатками здійснюються у вигляді спіралі. Реалізація можливостей, які надають здібності

1.2. Психологічне підґрунтя формування здібностей дитини

від 3 до 10 років включно

Процес становлення людської особистості здійснюється як "саморух" якому, на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, праці, розвитку. За формулою детермінації, які висунув С.Л. Рубін штейн, зовнішні умови вживають на процес розвитку через внутрішні умови, що містяться в самому індивіді.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, пов'язаними між собою. Зовнішнє, об'єктивне, соціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім, суб'єктивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Механізмом такого засвоєння визначається, згідно з поглядами Ж.П'яже, Л.С. Виготського, П.Я. Гульдена, інтеріоризація, тобто перетворення, вростання зовнішніх практичних дій у внутрішні розумові дії. Завдяки цьому формується здатність до оперування об'єктами в образах, думках, їх перетворення продукування нових об'єктів. Зовнішнє стає внутрішнім, психічним, зазнаючи певних змін, перетворень. Відбувається і протилежний процес - екстеріоризація, за допомогою якого здійснюється об'єктивація внутрішнього, його перехід у зовнішній план діяльності.

Діалектичні заперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності підростаючої особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке нерідко набуває форми гострого заперечення вимог дорослих, протидіяння їм, що супроводжується, наприклад у трирічних дітей, явищами впертості, неслухняності, негативізму. У підлітків регламентації батьками їхньої поведінки; при цьому воно, як правило, випереджає розвиток самоконтролю, саморегуляції суперечності. Внаслідок правильного виховного коригування названі суперечності долаються, що веде до розвитку самостійності, волі, до усвідомлення необхідності та здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди.

Дуже легко сказати: виховання і догляд — ось і все, що потрібно для повноцінного розвитку дитини. Проте батьки знають, наскільки важко часом зрозуміти, як правильно піклуватись дітьми. У вихованні дітей не можна покладатися на інструкцію.

Згідно з результатами одного дослідження, 25% опитуваних батьків не знали, що те, як вони проводять час з дитиною, може вплинути на її розумові здібності, здатність до навчання, а також на її впевненість у собі. Отже, постають питання - як найкраще розвивати можливості дитини? І як створити вдома сприятливу для цього атмосферу? Подивимося.

"Якщо дитина буде відчувати, що її люблять, нею цікавляться і вона є частиною сім'ї, то її мозок розвиватиметься нормально. Наша роль як батьків — не у тому, аби поліпшувати діяльність мозку, а виростити розумове і фізично здорову людину, яка дбатиме про інших".